French
DeutschSVO — Вікіпедія
У лінгвістичній типології, subject–verb–object (SVO) — це порядок слів у реченні, де підмет (Subject) стоїть на першому місці, присудок (Verb) — на другому, і додаток (Object) — на третьому. Мови можна відносити до типу SVO за умови, що послідовність цих елементів у немаркованих реченнях (тобто реченнях, у яких незвичний порядок слів не вжито задля наголосу) є панівною. У цю групу входить українська мова. Приклад: «Сем з'їв йогурт».
| Порядок слів | Зразок українською | Відосток мов | Приклад мов | |
|---|---|---|---|---|
| SOV | «Вона його любить.» | 45% | Бенгальська, Гінді, Давньогрецька, Каннада, Корейська, Латинська, Малаялам, Маніпурі, Перська, Санскрит, Угорська, Урду, Японська тощо | |
| SVO | «Вона любить його.» | 42% | Англійська, В'єтнамська, Іспанська, Італійська, Китайська, Малайська, Нідерландська, Німецька, Тайська, Українська, Французька, Хауса тощо | |
| VSO | «Любить вона його.» | 9% | Валлійська, Давньоєврейська, Ірландська, Класична арабська, Маорі, Туарезькі, Філіпінська | |
| VOS | «Любить його вона.» | 3% | Бауре, Карська, Малагасійська | |
| OVS | «Його любить вона.» | 1% | Апалайська, Хішкар'яна | |
| OSV | «Його вона любить.» | 0% | Варао | |
за оцінкою Рассела Томліна у 1980-х роках[1][2]
SVO — це другий за поширеністю порядок слів серед відомих науці мов, після SOV. Разом, на SVO і SOV припадає понад 87% мов світу.[3] Ярлик SVO також нерідко чіпляють і на ергативні мови, хоча вони не мають підмета у називному відмінку.
Властивості[ред. | ред. код]
У мовах «Підмет–присудок–додаток» відносні означальні речення майже завжди розташовуються після іменників, до яких вони відносяться, а сполучники — перед підрядними обставинними реченнями, при цьому діалекти китайської мови є помітним винятком.
Хоча в деяких мовах «Підмет–присудок–додаток» у Західній Африці, найвідомішою з яких є Еве, в іменникових словосполученнях вживаються післяйменники, переважна більшість цих мов має прийменники. У більшості мов SVO іменники в родовому відмінку розташовуються після головного у словосполученні слова, але значна частина цих мов, у тому числі — післяйменникові SVO-мови Західної Африки, Мови мяо-яо, деякі сино-тибетські мови, і такі європейські мови, як шведська, данська, литовська і латвійська мають преномінальний генітив[4] (як цього можна було б очікувати від мови SOV).
Неєвропейські мови SVO зазвичай мають сильну тенденцію розміщувати прикметники, вказівні займенники та числівники після іменників, яких вони стосуються, проте в китайській, в’єтнамській, малайзійській та індонезійській мовах числівники розміщують перед іменниками. Деякі лінгвісти почали розглядати числівник як критичну точку у відношенні відповідності цих мов жорсткому відгалуженню в праву сторону. [5]
В англійській мові існує сильна тенденція використовувати допоміжне дієслово перед головним: I am thinking. He should reconsider.
Мовні відмінності та варіації[ред. | ред. код]
Прикладом порядку слів SVO в англійській мові є:
- Andy ate cereal. (Енді з'їв пластівці).
У аналітичних мовах, таких як англійська, порядок «Підмет–присудок–додаток» відносно негнучкий, оскільки він визначає, яка частина речення є підметом, а яка — додатком. «The dog bit Andy» (Пес укусив Енді) та «Andy bit the dog» (Енді вкусив пса) мають два абсолютно різні значення, тоді як у випадку «Bit Andy the dog» може бути важко визначити, чи це повне речення чи фрагмент, де «Andy the dog» – це додаток, а підмет — пропущений або прихований).
Ситуація є складнішою в мовах, які не мають строгого порядку присудка і додатка, нав'язаного їхньою граматикою, наприклад, в українській, російській, фінській, чи угорській. Тут порядок слів скоріше регулюється наголосом.
У турецькій, нормою вжитку є SOV, але SVO може інколи вживатися задля того, щоби зробити акцент на дієслові. Наприклад, «John terketti Mary'yi» (буквально: Джон покинув Мері) відповідає на запитання «Що Джон зробив із Мері?» замість звичайного [SOV-]речення «John Mary'yi terketti» (Джон Мері покинув).
У деяких реченнях, особливо у головних реченнях, німецька, голландська та кашмірська демонструють порядок «Підмет–присудок–додаток», але насправді вони є мовами, де дієслово — завжди на другому місці, а не мовами SVO у значенні типу порядку слів. Вони мають SOV у підрядних реченнях, як наведено в прикладі 1 нижче. Приклад 2 показує вплив дієслова на другому місці: перший член речення, який стоїть перед присудком, не обов'язково є підметом.
- «Er weiß, dass ich jeden Sonntag das Auto wasche»/«Hij weet dat ik elke zondag de auto was» (німецька та голландська відповідно: «Він знає, що я кожної неділі машину мию»). Порівняйте з простим реченням «Ich wasche das Auto jeden Sonntag»/«Ik was de auto elke zondag», «Я мию машину кожної неділі»
- «Jeden Sonntag wasche ich das Auto»/«Elke zondag was ik de auto» (німецька та голландська відповідно: «Кожної неділі мию я машину»). «Ich wasche das Auto jeden Sonntag»/«Ik was de auto elke zondag» ідеально перекладається на українську як «Я мию машину кожної неділі», але розміщення прислівника на початку призводить до структури, яка відрізняється від української.
Див. також[ред. | ред. код]
- Subject–object–verb
- Object–subject–verb
- Object–verb–subject
- Verb–object–subject
- Verb–subject–object
- V2 word order
- Category:Subject–verb–object languages
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Meyer, Charles F. (2010). Introducing English Linguistics International (вид. Student). Cambridge University Press.
- ↑ Tomlin, Russell S. (1986). Basic Word Order: Functional Principles. London: Croom Helm. с. 22. ISBN 9780709924999. OCLC 13423631.
- ↑ Crystal, David (1997). The Cambridge Encyclopedia of Language (вид. 2nd). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-55967-7.
- ↑ Order of Genitive and Noun.
- ↑ Donohue, Mark (2007). Word order in Austronesian from north to south and west to east. Linguistic Typology. 11 (2): 379. doi:10.1515/LINGTY.2007.026.