French
DeutschWalking the Blues (альбом Отіса Спенна) — Вікіпедія
Walking the Blues | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | |||||||
| Студійний альбом | |||||||
| Виконавець | Отіс Спенн | ||||||
| Дата випуску | 1972 | ||||||
| Записаний | 23 серпня 1960 | ||||||
| Жанр | блюз | ||||||
| Тривалість | 45:36 | ||||||
| Студія звукозапису | Fine Recording Studios, Нью-Йорк | ||||||
| Лейбл | Barnaby KZ-31290 | ||||||
| Продюсер | Нет Гентофф | ||||||
| Хронологія Отіса Спенна | |||||||
| |||||||
Walking the Blues — студійний альбом американського блюзового музиканта Отіса Спенна, записаний 1960 року для лейблу Candid, але випущений посмертно 1972 року на Barnaby.[1][2] В записі взяли участь Сент-Луїс Джиммі і Роберт Локвуд-молодший. 1972 року альбом номіновано на премію «Греммі» (в категорії «Найкращий запис етнічної музики або традиційного фолку»).[3]
Про альбом[ред. | ред. код]
Запис відбувся 23 серпня 1960 року на студії Fine Recording Studios у Нью-Йорку для лейблу Candid Records[4] на тій самій одноденній сесії, на якій був записаний дебютний альбом музиканта Otis Spann Is the Blues (1960). Окрім Спенна (вокал, фортепіано) в записі взяли участь співак Сент-Луїс Джиммі (Джеймс Оден) і гітарист Роберт Локвуд-молодший.[5] Матеріал альбому складається з 11 треків: Спенн співає чотири пісні (серед яких інтерпретація його синглу «It Must Have Been the Devil» 1954 року і кавер-версія «My Home Is in the Delta» Мадді Вотерса), а інші чотири — Оден (свої власні пісні, включаючи стандарт «Going Down Slow»). На інших трьох інструментальних композиціях Спенн грає сольно на фортепіано.[2]
Первісно випуск альбому планувався на Candid (8025/9025), але не відбувся.[2] 1972 року він вперше був випущений лейблом Barnaby в серії «Barnaby Candid Series» після смерті Спенна (музикант помер 1970 року). Спродюсував альбом Нет Гентофф, а текст до платівки написав журналіст Піт Велдінг.
1983 року перевиданий в Німеччині CrossCut під назвою Otis Spann… And His Piano. Альбом був перевиданий 1987 року лейблом Candid (GJS 9025) з іншою обкладинкою, а 1989 року — на CD.[2]
Визнання[ред. | ред. код]
1972 року на 15-й церемонії нагородження премії «Греммі» альбом був номінований в категорії «Найкращий запис етнічної музики або традиційного фолку (включаючи традиційний блюз)».[6] Ця номінація стала єдиною на премію «Греммі» в кар'єрі музиканта.[3]
Реакція критиків[ред. | ред. код]
| Професійні огляди | |
|---|---|
| Оцінки оглядів | |
| Джерело | Рейтинг |
| AllMusic |  [7] |
| Роберт Крістгау | А[8] |
Оглядач AllMusic Том Овенс в своїй рецензії поставив альбому оцінку 5 з 5, відзначивши: Walking the Blues — це, мабуть, найкраща платівка Отіса Спенна, яку він коли-небудь записав, вона включає 11 композицій приголомшливого фортепіанного блюзу. На декількох з них Спенну акомпанує гітарист Роберт Локвуд-молодший, і їхня гра разом звучить співчутливо, тепло та надзвичайно привабливо. Тут Спенн зосереджується на власних «Half Ain't Been Told» і «Walking the Blues», втім він також включає кілька стандартів («Goin' Down Slow», «My Home Is in the Delta»), які допомагають повніше передати портрет його музичної майстерності. Однак найважливішим є те, що Walking the Blues просто чудово звучить — це один з найкращих фортепіанних блюзів, які ви коли-небудь чули.[7]
Роберт Крістгау написав, що «на своїх сольних записах Спенн є сильним, м'яким, типовим вокалістом чиказького блюзу, який рідко був таким стриманим чи різким, як у захоплюючій пісні «It Must Have Been the Devil». Безсумнівно, можна зупинитися і на таких віртуозних та недооцінених сольних інструментальних композиціях, як «This Is the Blues» або виразній «Walking the Blues», втім я сумніваюся, що вони кращі. А ще є те, що робить цю сесію особливою: чотири пісні у виконанні Сент-Луїса Джиммі, на яких звучить його дещо хриплий голос.»[8]
Список композицій[ред. | ред. код]
| Сторона А | |||
|---|---|---|---|
| # | Назва | Автор | Тривалість |
| 1. | «It Must Have Been the Devil» | Отіс Спенн | 3:50 |
| 2. | «Otis' Blues» (інструментальна) | Отіс Спенн | 4:16 |
| 3. | «Going Down Slow» | Джеймс Оден | 3:57 |
| 4. | «Half Ain't Been Told» | Джеймс Оден, Отіс Спенн | 4:38 |
| 5. | «Monkey Face Woman» | Джеймс Оден | 4:55 |
| 6. | «This Is the Blues» (інструментальна) | Отіс Спенн | 3:06 |
| Сторона В | |||
|---|---|---|---|
| # | Назва | Автор | Тривалість |
| 1. | «Evil Ways» | Джеймс Оден | 3:50 |
| 2. | «Come Day, Go Day» | Джеймс Оден | 4:10 |
| 3. | «Walking the Blues» (інструментальна) | Отіс Спенн | 4:55 |
| 4. | «Bad Condition» | Джеймс Оден | 4:21 |
| 5. | «My Home Is on the Delta» | Маккінлі Морганфілд | 3:12 |
Учасники запису[ред. | ред. код]
- Отіс Спенн — вокал (A1, A4, B1, B5), фортепіано
- Сент-Луїс Джиммі (Джеймс Оден) — вокал (A3, A5, B2, B4)
- Роберт Локвуд-молодший (А1, A3-A5, B1, B2, B4, B5) — гітара
- Технічний персонал
- Нет Гентофф — продюсер
- Джордж Пірос — звукоінженер
- Девід Редферн — фотографія [Barnaby KZ 31290]
- Рон Коро — дизайн [обкладинка]
- Піт Велдінг — текст
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Edwards, D., & Callahan, M. The Barnaby Label Album Discography (англ.). Процитовано 19 січня 2024.
- ↑ а б в г Illustrated Otis Spann discography (англ.). Wirz.de. Процитовано 18 січня 2024.
- ↑ а б Otis Spann (англ.). Греммі. Процитовано 18 січня 2024.
- ↑ Candid Records Catalog: 79000 series (англ.). Jazzdisco.org. Процитовано 19 січня 2024.
- ↑ Otis Spann Featuring: St. Louis Jimmy* And Robert Lockwood, Jr.* – Walking The Blues (англ.). Discogs. Процитовано 19 січня 2024.
- ↑ 1972 GRAMMY WINNERS. 15th Annual GRAMMY Awards (англ.). Греммі. Процитовано 18 січня 2024.
- ↑ а б Walking the Blues Review by Thom Owens (англ.). AllMusic. Процитовано 18 січня 2024.
- ↑ а б Otis Spann (англ.). Robert Christgau. Процитовано 18 січня 2024.
Посилання[ред. | ред. код]
- Альбом на AllMusic (англ.)
- Альбом на Discogs (англ.)
- Ілюстрована дискографія Отіса Спенна (англ.)
|
