Албанці в Україні — Вікіпедія

Албанці в Україні
Албанські поселення на карті України
Кількість	3308[1] осіб
Ареал	Одеська область: 1 862 Запорізька область: 892 Донецька область: 112 Дніпропетровська область: 102 Київ: 74
Близькі до:	понтійські греки, вірмени
Мова	албанська, російська, українська
Релігія	православ'я

Албанці в Україні (арнаути) — албанська етнічна меншина, яка проживає на території України. Загальна чисельність діаспори (згідно з даними перепису) становить 3308^[1] осіб, більшість яких проживає у Одеській (1862 особи) та Запорізькій (892 особи) областях.

Історія[ред. | ред. код]

Перші албанські поселенці з'явились на території України ще на початку 19 ст. Більшу частину колоністів складали сім'ї албанських добровольців, які під час Російсько-турецької війни служили в російському флоті, що контролював дельту Дунаю, а після її завершення осіли в Одесі та її околицях. Саме з ними пов'язують такі відомі одеські урбаноніми, як Велика і Мала Арнаутські — дві вулиці в історичному центрі Одеси.

Їхнє переселення у 1806–1812 роках на територію тоді ще Російської імперії було пов'язане із посиленням національного та релігійного гніту на території Османської імперії. Російська влада почала переконувати християнські народи Балкан переселятися на її південні території. У 1811 році албанські, болгарські та гагаузькі поселенці заснували село Каракурт поблизу міста Болград. У зв'язку із пропозицією російських чиновників про переселення до Північного Приазов'я, пов'язаною із переходом Бессарабії під владу Румунії, значна частина поселенців переселилась на територію сучасної Запорізької області, заснувавши три поселення: Тююшки, Джандран і Таз.

У Одесі свого часу з'явилось культурно-просвітницьке товариство «Рілінд'я» («Відродження»). На початку XX століття тут мешкав албанський письменник Мільто Сотір-Гурра. Місто відвідували відомі албанські політичні діячі — Фан Нолі та Енвер Ходжа.

Внаслідок голоду 1932–1933 року у селі Дівнинське загинуло близько 500 албанців, на згадку про них жителями села був споруджений пам'ятник жертвам Голодомору.

Історія етнографічних досліджень[ред. | ред. код]

Вивченням традицій і побуту албанців на території України вперше зацікавився радянський вчений Микола Державін, який у 1930 році видав монографію «Албанцы-арнауты в Украинской ССР». Дослідження албанців та інших народів Півдня України продовжували російський вчений, працівник Інституту етнології та антропології РАН Юлія Іванова.

Розселення[ред. | ред. код]

Албанська громада України довгий час була зосереджена, в основному, у чотирьох населених пунктах: Каракурт (Одеська область), Гамівка, Георгіївка та Дівнинське (Запорізька область)^[2]. Згідно з переписом населення України 2001 року албанці проживали у 24 регіонах України.

Розселення албанців за регіонами України	Зміна кількості албанців у період між переписами 1939 і 2001 років[3][4][5][6][7][1]

Мова[ред. | ред. код]

Для албанської громади характерний мультилінгвізм — знання албанської, російської, української мов, а часто й болгарської та гагаузької.

Албанська мова поселенців зазнала численних змін, тісно контактуючи із болгарською, гагаузькою, українською та російською мовами. Сформувалися як особливі мовні звороти («(н)га тант» — албанець, з наших), так і місцеві форми імен: Ано (Аня), Доча (Дуся), Сандьо (Сашко). Усталена писемність серед албанської меншини відсутня — на письмі вони переважно використовують кирилицю.

Традиційна культура[ред. | ред. код]

У селищі Приазовське розташований краєзнавчий музей, де розміщена албанська експозиція, вивезена з села Гамівка. Тут же знаходиться «Албанська садиба», яка пропонує туристичні послуги: екскурсії до села Гамівка, частування традиційними стравами, жителі показують старовинні предмети побуту, співають народних пісень, танцюють народні танці. На цій базі було започатковано туристичний маршрут «Приазовська Албанія»^[8].

Музеї народного побуту також розташовані у селах Дівнинське та Георгіївка. У останньому діє районне албанське культурно-просвітницьке товариство «Дарданія», фольклорний ансамбль «Ружо аверде» («календула»), який брав участь у конкурсі «Єдина родина» у Запоріжжі^[9], де був нагороджений дипломом лауреата та пам'ятним подарунком. Двічі, у 1998 і 1999 роках ансамбль брав участь у Всеукраїнському фестивалі мистецтв національних культур «Ми — українські», який щорічно проходить в Приморську. Жителі села Каракурт мають змогу дивитися албанський канал, який транслює новини, фольклорні та просвітницькі передачі.

Попри компактність проживання албанської громади в Україні нема жодної школи із вивченням албанської мови, літератури, культури чи історії.^[10]

Господарська система[ред. | ред. код]

Албанці на території України займались переважно сільським господарством — землеробством, скотарством (в основному вівчарством).

Релігія[ред. | ред. код]

Більшість албанців в Україні — православні. Свого часу в усіх селах існували церкви, побудовані переселенцями, проте зараз діючим залишився лише храм у селі Гамівка, збереглася також церква у селі Дівнинське, яка, однак, не діє.

Відомі албанці[ред. | ред. код]

• Мірабель Сюптюр (Ізмаїл) — дизайнер одягу.^[11]
• Неллі Сюпюр (Ізмаїл) — хореограф-балетмейстер, танцівниця.^[11]
• Федір Дерментлі — генеральний директор ВАТ «Харцизький трубний завод», почесний громадянин міста Харцизька.^[12]

Див. також[ред. | ред. код]

• Арваніти
• Українсько-албанські відносини

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Албанці північного Приазов'я — прихований народ відкритих степів [Архівовано 17 травня 2014 у Wayback Machine.]
• Сім етнографічних чудес України [Архівовано 13 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Shqiptarët e Ukrainës. Si kanë mbijetuar? [Архівовано 13 лютого 2012 у Wayback Machine.] (алб.)
• KARAKURTI, FSHATI SHQIPTAR NË STEPAT E UKRAINËS [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.] (алб.)

Бібліографія[ред. | ред. код]

• Албанці [Архівовано 15 лютого 2019 у Wayback Machine.] // ЕСУ
• Албанці // Радянська енциклопедія історії України. Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1969, т. 1, с. 43-44. (PDF-файл [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.])
• Албанці // Україна в міжнародних відносинах: Енциклопедичний словник-довідник / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2009. — Вип. 1 : Предметно-тематична частина: А — Г. — С. 28-29 . — ISBN 978-966-02-4859-5. (PDF-файл [Архівовано 12 липня 2019 у Wayback Machine.])
• Иванова Ю.В. (2006). Албанцы и их соседи. Москва: Наука. с. 367. ISBN 5-02-010324-1. (рос.)
• Державин Н. С. Албанцы-арнауты на Приазовье Украинской ССР // Советская этнография. — 1948. — No 2. (рос.)
• Державин Н. С. Из исследований в области албанской иммиграции на территории бывшей России и УССР // Сборник в чест на проф. Л. Милетич за седемдесет годиштнината от рождението му (1863—1933). — София, 1933. (рос.)
• Народи Північного Приазов'я (етнічний склад та особливості побутовоï культури) / ред. колегія: I. П. Аносов, М. В. Елькін, Б. М. Кочерга, В. В. Крижко, В. С. Повіляй. — Запоріжжя, 1997.
• Наулко В. I. Хто i відколи живе в Україні. — К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1998.
• Новик А. А. Самосознание албанцев Украины: к вопросу этнонима (полевые материалы 1998—2008 гг.) [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.] // Материалы полевых исследований МАЭ РАН. Вып. 10. СПб., 2010. С. 57–76. (рос.)
• Новик А. А. Самосознание албанцев Украины: этноним, лингвоним и маркеры идентичности в историческом, лингвистическом и экстралингвистическом контекстах // Народна творчість та етнологія: № 6 / НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — К., 2013. — С. 102—115. — ISSN 0130-6936 (рос.)
• Приазовский район: История края в поколениях / ред. коллегия: Ф. В. Пантов, Л. М. Тимофеев, Л. Н. Бородина. — Приазовское, 2009. — 352 с. (рос.)
• Д. С. Ермолин, М. С. Морозова. Этнографическое и лингвистическое изучение албанцев Украины // «Приазовский отряд». Язык и культура албанцев Украины. Ч. I. — Т. 1. — С. 125-152.
• Islami S. Material gjuhёsor nga kolonitё shqiptare tё Ukrainёs // Buletin pёr Shkencat Shoqerore. — 1955. — N 2. — F. 163—180.
• Musliu S., Dauti D. Shqiptarёt e Ukrainёs. Udhёpёrshkrime dhe punime shkencore. — Shkup: Shkupi, 1996. — 208 f.
• Wilfried Fiedler, Einführung in die Albanologie. — Meißen, 2006. (нім.)

п о р  Албанія в темах Політика Адміністративний поділ області округи Глава держави Державні символи герб гімн прапор Збройні сили армія ВПС ВМС Конституція Міжнародні відносини Парламент політичні партії Паспорт Правова система права людини Суди Верховний Конституційний Уряд прем'єр-міністр Природа Геологія корисні копалини сейсмічність Внутрішні води озера річки Екорегіони Клімат Кордони крайні точки Місцевий час Охорона природи Рельєф Фауна ссавці птахи плазуни земноводні риби Флора ліси Історія Іллірія (380 до н. е. — 168 до н. е.) Скандербег (1405—1468) Призренська ліга (1878—1881) Качаки (XIX — поч. XX ст.) Національне відродження (кін. XIX — поч. XX ст.) Проголошення незалежності (1912) Тимчасовий уряд Албанії (1912—1914) Князівство Албанія (1914—1925) Албанська республіка (1925—1928) Албанське королівство (1928—1939) Італійська окупація (1939—1943) Німецька окупація (1943—1944) НСРА (1946—1992) Падіння комунізму (1990—1992) Заворушення (1997) Економіка Агровиробництво Зв'язок домен інтернет пошта поштові марки Зовнішня торгівля Податкова система Промисловість гірництво енергетика Районування Транспорт автошляхи автомобільні номери аеропорти залізниці морські порти Туризм Фінанси банки валюта центральний банк Населення Безпека Імміграція—Еміграція Мови албанська Міста столиця Народи албанці арваніти арумуни геги греки євреї тоски українська діаспора Освіта університети Охорона здоров'я Релігії іслам християнство Культура Азартні ігри Архітектура замки ЗМІ газети радіо телебачення Кінематограф Кухня Література Права ЛГБТ Музеї Музика Наука Академія наук Національна бібліотека Образотворче мистецтво Народний одяг фустанелла Світова спадщина Свята Спорт олімпіади футбол Театр Категорія Портал Проєкт

п о р Населення України Основні теми Вік • Густота населення • Демографічні прогнози • Еміграція • Імміграція • Історична демографія • Народжуваність (Місця народження) • Смертність • Тривалість життя • Чисельність населення Переписи населення 1666 (Лівобережна Україна) • 1897 (Російська імперія) • 1919 (Київ) • 1926 (УРСР) • 1939 (УРСР) • 1959 (УРСР) • 1970 (УРСР) • 1979 (УРСР) • 1989 (УРСР) • 2001 • 2023 Народи Національний склад • Національні меншини • Етномовний склад • Сім етнографічних чудес Азербайджанці • Албанці • Араби • Білоруси • Болгари (Бессарабія) • (Буджацькі татари) • В'єтнамці • Вірмени (Крим) • Гагаузи • Греки (Крим, Понтійці, Приазов'я) • Грузини • Дагестанці • Євреї (Галицькі, Кримчаки, Литваки) • Іспанці • Італійці (Крим) • Караїми • Китайці • Корейці • Кримські татари • Литовці • Молдовани • Німці (Бессарабія, Волинь, Крим) • Пакистанці • Поляки • Росіяни (Буковина, Закарпаття, Кіровоградщина) • Румуни (Буковина) • Серби • Словаки • Татари • Турки • Угорці • Узбеки • Українці (Русини) • Роми (Волохи, Закарпаття, Ловарі, Серви) • Чемериси • Чехи (Волинь) • Чеченці • Чуваші • Шведи Населення регіонів Вінницька • Волинська • Дніпропетровська • Донецька • Житомирська • Закарпатська • Запорізька • Івано-Франківська • Київська • Кіровоградська • Крим • Луганська • Львівська • Миколаївська • Одеська • Полтавська • Рівненська • Сумська • Тернопільська • Харківська • Херсонська • Хмельницька • Черкаська • Чернівецька • Чернігівська Населення міст Державного значення Київ • Севастополь Обласні центри, центр АР Крим Вінниця • Дніпро • Донецьк • Житомир • Запоріжжя • Івано-Франківськ • Кропивницький • Луганськ • Луцьк • Львів • Миколаїв • Одеса • Полтава • Рівне • Сімферополь • Суми • Тернопіль • Ужгород • Харків • Херсон • Хмельницький • Черкаси • Чернівці • Чернігів Інші великі міста Біла Церква • Кам'янське • Кременчук • Кривий Ріг • Макіївка • Маріуполь Мови українська • російська • кримськотатарська • польська • білоруська • їдиш • румунська • угорська • циганська • болгарська