Анджело Якіно — Вікіпедія

Анджело Якіно; Angelo Iachino
Народження	4 квітня 1889; Санремо, Імперія, Лігурія, Королівство Італія
Смерть	3 грудня 1976 (87 років); Рим, Італія
Національність	італієць
Країна	Королівство Італія; Італія
Приналежність	Королівство Італія; Італія
Рід військ	військово-морські сили
Освіта	Військово-морська академія Ліворно
Роки служби	1904–1954
Звання	Адмірал флоту
Війни / битви	Італійсько-турецька війна; Перша світова війна; • Середземноморський театр; Громадянська війна в Іспанії; Друга Світова війна; • Середземномор'я; Мальтійські конвої; Бій біля мису Спартівенто; Бій біля мису Матапан; Битва у затоці Сидра (1941); Битва у затоці Сидра (1942); Операція «Вігорос»

Анджело Якіно (італ. Angelo Iachino; 4 квітня 1889, Санремо, Королівство Італія — 3 грудня 1976, Рим, Італія) — італійський військовий діяч і флотоводець, адмірал флоту (1943) Королівських військово-морських сил Італії та Військово-морських сил Республіки, учасник Першої та Другої світових воєн.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Анджело Якіно народився 4 квітня 1889 року у Санремо, що в регіоні Лігурії, у родині звичайного вчителя середньої школи. Закінчивши навчання в школі, він вступив до Військово-морської академії Ліворно у 1904 році, тим самим розпочавши кар'єру моряка. У 1907 році Якіно завершив академію та отримав своє перше призначення на флот.

У 1911 році молодий Якіно відправився до Лівії, де з часом брав участь у війні з Османською імперією.

На момент вступу Італії у Першу світову війну на боці Антанти, старший лейтенант Якіно проходив службу на лінкорі «Джуліо Чезаре». У липні 1917 року він був призначений командиром міноносця «66 PN», очолюючи який відзначився в серії морських боїв проти австрійців і німців. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року брав участь в спеціальній операції, коли два італійські бойові плавці Рафаеллі Роззетті і Рафаеллі Паолучі прикріпили до корпусу австрійського лінкора «Вірібус Унітіс» 8-метрову магнітну міну Rossetti, від вибуху якої корабель затонув. Під час операції загинуло близько 400 матросів та офіцерів ворога, у тому числі командувач австрійським флотом.

Між світовими війнами[ред. | ред. код]

Після завершення Першої світової війни продовжив службу в королівському флоті. З 1923 до 1928 року він служив військово-морським аташе посольства Італії в Тяньцзіні (Китай). У 1928 році Якіно прийняв командування канонерським човном «Ermanno Carlotto», а згодом був призначений командиром крейсера «Армандо Діац». 17 серпня 1936 року Якіно було присвоєно звання контрадмірала, а вже 1 січня 1938 року він став дивізійним адміралом. За часів війни в Іспанії Анджело очолював дві легкі групи надводних сил.

У квітні 1939 року брав участь в окупації Італією Албанії, командуючи 1-м дивізіоном крейсерів.

Друга світова війна та смерть[ред. | ред. код]

1 липня 1939 року Якіно очолив Військово-морську академію Ліворно, а вже у 1940 році отримав під своє командування 2-у ескадру надводних сил, в якій були найновіші італійські важкі крейсери.

27 листопада 1940 року адмірал ескадри вів свою ескадру у битві біля мису Спартівенто.

9 грудня 1940 року він змінив Ініго Кампйоні на посаді командувача усіма надводними силами Королівських ВМС Італії. 9 лютого 1941 року він намагався наздогнати групу британських літаків, які здійснювали бомбардування Генуї, проте марно.

Після битви біля мису Матапан, коли ескадра Італійського флоту втратила у результаті сутички з британським флотом 5 італійських кораблів, серед яких 3 важких крейсери^[1] та 2 есмінці були потоплені^[2], а лінкор «Вітторіо Венето» отримав великі пошкодження, на адмірала Якіно опустилася хвиля звинувачень у некомпетентності та неспроможності керувати військово-морськими силами.

У квітні та липні 1941 року він очолював спроби італійського флоту переходити британські конвої, що прямували на Мальту. В обох битвах у затоці Сидра Якіно не зміг завдати великих втрат ворогу, адже, боячись повторити помилки Матапану, він не атакував британців занадто завзято, хоча й мав значну чисельну перевагу. Натомість операція «Вігорос» стала тріумфом адмірала, коли він, перебуваючи у більш скрутному, порівняно з союзниками, становищі, зміг повністю блокувати ворожий конвой та завдати силам Сомервілля нищівних втрат.

5 квітня 1943 року Анджело Якіно був відсторонений від виконання обов'язків командувача надводним флотом Італії. На цій посаді його змінив Карло Бергаміні.

6 квітня 1943 року Якіно отримав звання адмірала флоту і продовжив службу на другорядних посадах в італійських збройних силах. Після капітуляції Італії у війні у вересні 1943 року він залишився вірним присязі і не перейшов на бік фашистів. Після завершення Другої світової війни продовжував військову службу до 1954 року, коли остаточно вийшов у відставку.

Займався громадською діяльністю, публікував спогади про події світової війни на Середземномор'ї.

3 грудня 1976 року адмірал Анджело Якіно помер у Римі у віці 87 років.

Див. також[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Angelo Iachino. Operazione Mezzo Giugno. Arnoldo Mondadori Editore, 1955.

Література[ред. | ред. код]

Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La Marina tra vittoria e sconfitta, 1940–1943, Milano, Mondadori, 2001;
Gianni Rocca, Fucilate gli ammiragli. La tragedia della marina italiana nella seconda guerra mondiale, Milano, Mondadori, 1987.
Залесский К. А. Кто был кто во второй мировой войне. Союзники Германии. Москва, 2003

Посилання[ред. | ред. код]

ANGELO IACHINO [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.](італ.)
Angelo Iachino [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
Angelo Iachino [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.](англ.)

Примітки[ред. | ред. код]

[1] 3 важкі крейсери: «Зара», «Фіуме», «Пола»

[2] «Вітторіо Альфьєрі», «Джозуе Кардуччі»

[1]

[2]