French
DeutschАндрійканич Іван Васильович — Вікіпедія
| Іван Васильович Андрійканич | |
 Андрійканич Іван Васильович | |
| Народився | 6 липня 1936 Руські Комарівці |
|---|---|
| Помер | 6 травня 2015 (78 років) Косів, Івано-Франківська область, Україна |
| Національність | українець |
| Громадянство |  Чехія→ СРСР→ Україна |
| Жанр | монументальна скульптура |
| Навчання | Ужгородське державне художньо-промислове училище; Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва |
| Роки творчості | 1964—2015 |
| Вплив | Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Василь Свида |
| Вплив на | Володимир Ропецький, Микола Грималюк, Іван Мельничук |
| Працював у містах | Косів та багатьох інших містах Івано-Франківської області |
Іван Васильович Андрійканич (Андрейканіч Іван Васильович[1]; 6 липня 1936, с. Руські Комарівці Ужгородського повіту, Перша Чехословацька республіка (Підкарпатська Русь) — 6 травня 2015, м. Косів) — український скульптор, педагог.
Життєпис[ред. | ред. код]
Закінчив у 1951 році Ужгородське державне художньо-промислове училище (нині — Закарпатська академія мистецтв). Викладачі: Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Василь Свида.
Після ужгородського училища Іван Андрійканич навчається на факультеті монументальної скульптури Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв). Його наставниками були: Іван Севера, Вітольд Манастирський. Після закінчення навчання отримує направлення викладачем до Косівського училища прикладного мистецтва (нині — Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва).
У місті Косові Іван Васильович Андрійканич пропрацював з 1964 року до кінця свого життя, де розкрив свій талант як педагог, пройшовши шлях від викладача до доцента, та як відомий художник-скульптор. Помер 2015 року в інститутській скульптурній майстерні.
Серед його вихованців відомі та перспективні скульптори: Володимир Ропецький, Микола Грималюк, Іван Мельничук та інші.
Протягом свого творчого життя Іван Васильович створив 26 пам'ятників, 27 меморіальних таблиць та рельєфів.
Творчість[ред. | ред. код]
Іван Васильович Андрійканич автор:
- великих монументальних пам'ятників та архітектурно-скульптурних меморіальних ансамблів, які увіковічнили пам'ять полеглих на фронтах Другої світової війни (Косів, Старі Кути, Микитинці, Баня-Березів, Великий Рожин, Химчин, Тисмениця);
- серії надгробних пам'ятників зі скульптурними портретами;
- меморіальних таблиць з портретами Лесі Українки (Буркут), Аполлінарія Тарнавського[2] (санаторій «Косів»), Василя Касіяна (Снятин), Василя Стефаника (Трійця), Василя Стефурака (Косів, Соколівка[3]), Патріарха Володимира (Романюка) (Космач), Ігоря Пелипейка (Косів), Зої та Євгена Сагайдачних[4] (Косів), Мирослава Капія (Косів) та інші.
За проєктом Івана Андрійканича реконструйована центральна площа міста Косова.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ У джерелах вказується прізвище «Андрійканич», також у деяких радянських — «Андрейканіч».
- ↑ Отець Аполлінарій Тарнавський (1840—1866) — засновник санаторію «Косів».
- ↑ Соколівка — район міста Косів.
- ↑ Євген Якович Сагайдачний разом із дружиною Зоєю Антонівною вивчали Косівський регіон, зібрали чимало творів народного мистецтва, на базі яких згодом народився і виріс Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини.
Джерела[ред. | ред. код]
- Марія Іванчук. Людина високого виміру «Гуцульський край», № 32, 7.08.2015 року [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Андрійканич І. В. Лубок як прототип плаката [Архівовано 12 червня 2019 у Wayback Machine.]
- Пам'ятники та пам'ятні знаки Косова [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Косівська мистецька школа: штрихи до історії [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Окрилена піснею [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Пам'ятник (Старі Кути) [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Володимир Ропецький [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.]
- Мирослав Близнюк."Гуцульський край", № 48, 1.12.2017 року [Архівовано 12 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- «Гуцульський край», № 50, 11.12.2015 року [Архівовано 12 лютого 2019 у Wayback Machine.]
