Бар'яхтар Віктор Григорович — Вікіпедія

Віктор Григорович Бар'яхтар
Народився	9 серпня 1930(1930-08-09) Маріуполь
Помер	25 серпня 2020(2020-08-25) (90 років)
Країна	Україна
Діяльність	фізик, науково-педагогічний працівник, викладач університету
Alma mater	Харківський державний університет
Галузь	Магнетизм
Заклад	Інститут магнетизму НАН України та МОН України
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник	Ахієзер Олександр Ілліч
Відомі учні	Семиноженко В. П., Варюхін В. М. Клепіков В. Ф. Горобець Ю. І.
Аспіранти, докторанти	Горобець Юрій Іванович Семиноженко Володимир Петрович Іванов Борис Олексійович
Членство	НАН України
Нагороди
Бар'яхтар Віктор Григорович у Вікісховищі

Ві́ктор Григо́рович Бар'яхта́р (нар. 2 серпня 1930, Маріуполь — пом. 25 серпня 2020) — український учений у галузі теоретичної фізики магнітних явищ, фізики твердого тіла, доктор фізико-математичних наук (1965), академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки УРСР (1980). Герой України.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 2 серпня 1930 року в м. Маріуполь Донецької області. У 1948 році закінчив із золотою медаллю луганську середню школу № 16 та вступив у Ленінградський університет, де навчався до 1951 року. У зв'язку з переведенням Ядерного відділення Фізичного Факультету до Харкова, з 1951 року навчався у Харківському державному університеті, який закінчив у 1953 році. Наукову діяльність почав в 1954 році в Харкові під керівництвом професора О. І. Ахієзера.

Наукова робота[ред. | ред. код]

• 1954—1973 роки — науковий співробітник, начальник лабораторії Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР;
• 1965 року одержав науковий ступінь доктора фізико-математичних наук. Дисертація Віктора Бар'яхтара присвячена аналізу таких нелінійних модельних систем, як модель sine-Gordon, модель нелінійного Шредінгера, рівняння Ландау-Ліфшиця з обмінним релаксаційним членом, рівняння нелінійної теорії пружності. Ним запропоновані нові уявлення про кінетичні властивості газу солітонів, сформульовано кінетичне рівняння для солітонів і доведено зростання ентропії внаслідок зіткнення солітонів один з одним, уперше показано існування кінетичних коефіцієнтів внутрішнього тертя й температуропровідності для солітонного газу. Результати цієї роботи суттєво доповнюють сучасну теорію хвиль у магнетиках, засвідчують принципову можливість генерації стінових хвиль лазерним пучком, що сканує з великою швидкістю, а також можливість утворення нового типу исипативних структур у магнетиках під впливом дрібномасштабної сили.
• 1973-82 рр. — завідувач відділом, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР;
• 1985—1989 рр. — завідувач відділом теоретичної фізики і директор Інституту металофізики АН УРСР;
• 1982—1989 рр. — Академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР;
• 1989—1994 рр. — віце-президент НАН України;
• 1994—1998 рр. — перший віце-президент НАН України.

Засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики на радіофізичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1983—1986), засновник і перший завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики на цьому факультеті (1986—1996). З 1995 р. — засновник та перший директор Інституту магнетизму НАН та МОН України і декан фізико-математичного факультету Національного технічного університету.

Разом із своїми колегами та учнями він створив теорію колективних спектрів магнітопружних хвиль у магнітних матеріалах, розвинув макроскопічну теорію релаксації магнітного моменту у феромагнетиках з урахуванням обмінної взаємодії, був одним з ініціаторів вивчення статичних і динамічних властивостей ґраток циліндричних доменів, у яких, зокрема, було передбачено, а потім експериментально відкрито ізоструктурні фазові перетворення. В. Г. Бар'яхтар сформулював нову точку зору на доменні структури як неоднорідний стан поляризованих середовищ, що дозволило з єдиних позицій описати властивості магнетиків, сегнетоелектриків і надпровідників в околах фазових перетворень. Він одним із перших зайнявся вивченням нелінійних властивостей магнітних матеріалів і впровадженням поняття солітона у фізику магнетизму. Отримав принципово важливі результати з кінетики солітонів. Широко відомі роботи В. Г. Бар'яхтара присвячені оригінальному застосуванню концепції псевдопотенціалу в теорії нормальних металів і надпровідників, зокрема, високотемпературних, і теорії топологічних фазових перетворень.

Автор і співавтор понад 500 наукових праць, у тому числі 16 монографій з фізики і 5 монографій з проблем Чорнобильської катастрофи. Колективна праця О. І. Ахієзера, В. Г. Бар'яхтара, С. В. Пелетмінського «Спінові хвилі» (рос. Спиновые волны) стала класикою у галузі теорії магнітних явищ.

Педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

В. Г. Бар'яхтар читав основні курси лекцій в Харківському університеті, Донецькому університеті, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та Національному технічному університеті України «КПІ». Брав участь у створенні фізико-технічних факультетів Харківського університету та КПІ, є одним з організаторів і першим деканом фізико-математичного факультету Національного технічного університету України «КПІ».

Серед учнів В. Г. Бар'яхтара 25 докторів і понад 50 кандидатів наук, шість лауреатів державної премії України (Стефановський Є. П., Боровик А. Є., Попов В. О., Тарасенко В. В., Криворучко В. М., Яблонський Д.  А.), два керівники науково-дослідних інститутів (Варюхін В. М. та Клепіков В. Ф.), академік Семиноженко В. П., член-кореспондент Академії педагогічних наук Горобець Ю. І., член-кореспондент НАН України Іванов Б. О.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

• Голова експертної ради МОН України «Екологія»;
• Голова спеціалізованої ради із захисту дисертацій при Інституті магнетизму НАН та МОН України;
• Член спеціалізованої ради із захисту дисертації при Інституті металофізики ім. Курдюмова НАН України;
• Член Міжвідомчої наукової ради «Фізика твердого тіла»;
• Член Міжвідомчої наукової ради «Фізика магнітних явищ»;
• Член комісії з державних премій державного комітету України з науки і техніки.

Брав активну участь в роботі по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Був головою Комітету з ядерної політики при Президентові України, членом Міжнародної координаційної ради країн Європейської Співдружності по проблемах зменшення наслідків аварії на ЧАЕС, членом науково-технічної ради Мінчорнобиля, головою комісії з проблем Чорнобиля НАН України. Засновник і президент Українського фізичного товариства (1990—1994), член Американського і Італійського фізичних товариств, Російської академії творчості, мистецтва і соціальних проблем, член Нью-Йоркської академії наук (1978, 1985, 1992).

Нагороди[ред. | ред. код]

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2010) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку фізичної науки, виняткові здобутки в організації фундаментальних досліджень, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність^[1]
• Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки за цикл робіт «Відкриття, теоретичне та експериментальне дослідження проміжного стану антиферомагнетиків» (1971),
• Премія АН УРСР ім. К. Д. Синельникова за роботи в галузі фізики (1978),
• Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки Української РСР» (1980),
• Премія ім. М. М. Крилова АН УРСР за роботи в галузі математичної фізики (1985),
• Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки за відкриття і дослідження динамічних явищ, зв'язаних з фононними взаємодіями в магнітних кристалах (1986),
• Премія НАН України імені М. М. Боголюбова, (1993)
• Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за роботи, по'язані із ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС (1999),
• Міжнародна премія імені М. М. Боголюбова Об'єднаного інституту ядерних досліджень (Дубна, Росія, 1999),
• Премія Міжнародної Федерації науковців наукового католицького фонду Святого Валентина (Італія, 2000),
• Премія НАН України імені С. І. Пекаря за двохтомний енциклопедичний словник «Фізика твердого тіла» (2004, у співавторстві),
• Премія НАН України імені О. І. Ахієзера за підсумками конкурсу 2018 року за цикл праць «Деякі проблеми фізики твердого тіла та квантової електродинаміки»^[2].
• Золота медаль імені В. І. Вернадського за розробку теорії твердого тіла і статистичної фізики (2009)^[3]

Нагороджений орденами:

• Трудового Червоного Прапора (1971),
• Леніна (1986),
• Князя Ярослава Мудрого V ступеня (1998),
• Почесною відзнакою Президента України (1994, 2000),
• пам'ятна медаль Папи Римського Іоана Павла Другого за роботи по подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи (1994).

Почесний професор Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, Почесний громадянин Луганська (2002).

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Бар'яхтар Клавдія Семенівна. Діти — дочка Ірина, закінчила фізичний факультет КНУ і захистила кандидатську дисертацію в Інституті фізики напівпровідників; син Ігор, закінчив фізико-технічний факультет Харківського університету, доктор фізико-математичних наук. Двоє онуків — Ярослав і Марія.

Основні монографії[ред. | ред. код]

• Ахиезер А. И., Барьяхтар В. Г., Пелетминский С. В. Спиновые волны. — М.: Наука, 1967. — 368 с.
• Bar'yakhtar V., Ivanov B. Modern magnetism. — Moscow: Nauka, 1986. — 176 p.
• Барьяхтар В. Г., Горобец Ю. И. Цилиндрические магнитные домены и их решетки. — К.: Наукова думка, 1988. — 167 с.
• Baryakhtar V. G., Zarochentsev E. V., Triotskaya E. P. Theory of Adiabatic Potential and Atomic Properties of Simple Metals. — Gordon and Breach Sciences Publishers, OPA, London, 1999. — 320 p.

Підручники[ред. | ред. код]

• Механіка: підручик для студентів фізичних та фізико-технічних факультетів університетів / В. Г. Бар'яхтар, І. В. Бар'яхтар, Л. П. Гермаш, С. О. Довгий; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, НАН України, Інститут магнетизму. — К.: Наукова думка, 2011. — 350 с.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• А. С. Бакай, Ю. И. Горобец, Б. А. Иванов, А. С. Ковалев. Виктор Григорьевич Барьяхтар К девяностолетию со дня рождения. Low Temperature Physics/Физика низких температур [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.], 2020, т. 46, No 8, с. 895—898.
• Видатні особистості Луганщини: довідник. — Луганськ: Світлиця, 2008. — С. 6.
• Державні премії України в галузі науки і техніки (погляд на п'ятдесятирічну історію). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. К.: Промінь. 448 с. — ISBN 978-617-7180-40-0
• Академик Виктор Барьяхтар — почетный доктор ВНУ // Жизнь Луганска. — 2002. — 4 сент. — С. 4. (рос.)
• Таньшина А. В. Незабываемое (к 60-летию научной деятельности академика НАН Украины В. Г. Барьяхтара) // Вісник НАН України, 2014, № 10. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

• Некролог на сайті Національної академії наук України, 25.08.2020

Посилання[ред. | ред. код]

• Храмов Ю. О. Бар'яхтар Віктор [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 197. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Луганська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. О. Горького
• В. Г. Бар'яхтар на сайті НАН України [Архівовано 20 березня 2013 у Wayback Machine.]
• Офіційний сайт кафедри загальної та експериментальної фізики НТУУ «КПІ»^{[недоступне посилання з серпня 2019]}
• В. Г. Бар'яхтар на сайті Інституту магнетизму

Наука zbMATH Open Database Словники та енциклопедії Биография.ру · Большая российская энциклопедия Нормативний контроль GND: 113950594 · GKG: /g/121qn00g · ISNI: 0000000374292782 · J9U: 987007436022205171 · LCCN: n82103001 · MAK: 9810676370805606 · NKC: ola20050530003 · NTA: 075210266 · NUKAT: n94204700 · SUDOC: 13433857X · VIAF: 302896238 · WorldCat: lccn-n82103001