Бесєдовський Григорій Зіновійович — Вікіпедія

Бесєдовський Григорій Зіновійович
Бесідовський Гірш Зелікович
Народився	1896(1896) Полтава, Російська імперія
Помер	невідомо Франція
Громадянство	Російська імперія→ УНР→ СРСР
Національність	українець
Діяльність	Дипломат
Alma mater	Комерційне училище
Знання мов	французька і російська[1]

Григорій Зіновійович Бесєдовський (Бесідовський Гірш Зелікович, нар. 1896, Полтава, Російська імперія — 19??, Франція), український дипломат, розвідник.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в 1896 році в Полтаві.

Закінчив Комерційне училище (1912), Електротехнічний, аграрний інститут у Франції, Ново-Олександрійський сільськогосподарський технікум (1918).

З 1919 — член колегії Полтавського губліскому.

З 1919 по 1920 — член Полтавського губернського комітету Партії лівих соціалістів-революціонерів.

З 1920 — голова Полтавського губліскому.

З 1920 — голова Полтавського губернського відділу Спілки деревообробників.

З 1921 по 01.1922 — голова Полтавської губернської Ради Народного Господарства (РНГ).

З 12.1921 по 01.1922 — член Полтавського губернського комітету Компартії України.

З 1921 — працював в наркоматі закордонних справ України.

З 1921 — консул України в Австрії.

З 1922 по 16.07.1923 — повноважний представник України в Австрії.

З 11.1922 по 16.07.1923 — 1-й секретар представництва УРСР в Польщі.

З 1923 по 1925 — працював в радянському представництві в Польщі.

З 1925 по 1926 — член Правління Американської торговельної організації «Амторг» в Нью-Йорці.

У 1926 — неофіційний (унаслідок відсутності дипломатичних відносин) дипломатичний представник у США.

З 1926 по 1927 — радник радянського представництва в Японії.

З 1927 по 1929 — радник радянського представництва у Франції.

03.10.1929 — будучи тимчасовим повіреним у справах (за відсутності посла В.Довгалевського), під загрозою арешту й примусового вивезення до СРСР утік з посольства, звернувся до французької поліції, за допомогою якої звільнив дружину та сина, яких утримували як заручників. Отримав політичний притулок у Франції.

З 1929 по 1932 — головний редактор газети «Боротьба». Демонстративно розірвав з більшовицьким режимом, дав численні інтерв'ю та опублікував у паризьких часописах серію викривальних статей про залаштункові подробиці внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, у тому числі в «українському питанні».

З 1932 по 1941 — співробітничав з газетами «Відродження» та «Останні новини».

З 1941 по 1945 — учасник французького руху опору. Був заарештований й утримувався в таборі для інтернованих.

У повоєнний час займався переважно літературною працею. За деякими даними — таємний агент, якого радянські спецслужби використовували для постачання на Захід дезінформації про ситуацію в СРСР.

Джерела та література[ред. | ред. код]

• Рубльов О. С. Бесідовський Гірш Зелікович [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 243. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. Інсбрук, 1960;
• Brook-Shepherd G. The Storm Petrels. London, 1977;
• Брук-Шеперд Г. Судьба советских перебежчиков. «Иностранная литература», 1990, № 6.

Література[ред. | ред. код]

• Автобіографічна книга «На шляху до Термидора» (1931)
• Pamiętniki dyplomaty sowieckiego. Poznań, 1929;
• На путях к Термидору. Париж, 1930. Те саме. М., 1997.

Посилання[ред. | ред. код]

• Бесідовський (Бесєдовський) Гірш Зелікович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.31-32
• Довідник з історії Компартії і Радянського Союзу [Архівовано 11 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
• Історія Полтави [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Інститут історії України НАН України [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]

п о р Українсько-польські відносини Населення та кордон Поляки в Україні (Посольство Польщі в Україні) • Українці Польщі (Посольство України в Польщі) • Польсько-український кордон (Блокада) Посли Польщі в Україні Якуб Смяровський1 (1648) • Адам Кисіль1 (1648—1651) • Станіслав Ванькович2 (1918) • Богдан Кутиловський2 (1919—1920) • Францішек Ян Пуласький3 (1921) • Францішек Харват3 (1921—1923) • Марцелі Шарота3 (1923—1924) • Єжи Козакевич (1992—1997) • Єжи Бар (1997—2001) • Марек Зюлковський (2001—2005) • Яцек Ключковський (2005—2010) • Даріуш Гурчинський (2010—2011) • Генрик Літвін (2011—2016) • Ян Пєкло (2016—2019) • Бартош Ціхоцький (2019—2023) • Ярослав Гузи (2023—) Посли України в Польщі Олександр Карпинський4 (1918) • Пилип Пилипчук5 (1919) • Андрій Лівицький5 (1919—1920) • Ісай Хургин6 (1920) • Мечислав Логановський6 (1921) • Олександр Шумський6 (1921—1922) • Григорій Беседовський6 (1922—1923) • Дмитро Капка6 (1923—1924) • Феодосій Старак (1991) • Анатолій Шевчук (1991—1992) • Геннадій Удовенко (1992—1994) • Петро Сардачук (1994—1998) • Дмитро Павличко (1999—2002) • Олександр Никоненко (2002—2003) • Ігор Харченко (2003—2005) • Олександр Моцик (2005—2010) • Маркіян Мальський (2010—2014) • Владислав Каневський (2014) • Андрій Дещиця (2014—2022) • Василь Зварич (2022—) Візи Пункт прийому візових анкет до Польщі Важливі угоди Замостське перемир'я (1648) • Зборівський договір (1649) • Білоцерківський мирний договір (1651) • Гадяцький договір (1658) • Слободищенський трактат (1660) • Підгаєцька угода (1667) • Острозька угода (1670) (1) посланець короля Яна Казимира до гетьмана Богдана Хмельницького; (2) посол Другої Польської республіки в УНР; (3) повірений у справах Польщі в Харкові; (4) посол Української Держави; (5) посол УНР; (6) посол УСРР

п о р Українсько-австрійські відносини Населення Австрійці в Україні • Українці в Австрії Посли Австрії в Україні Вальтер Ріттер Прінціг фон Гервальт (1917—1918) т.п. • Йоганн Форгач (1917—1918) • Карл Фюрстенберг (1918) т.п. • Міхаель Венінгер (1991—1992) • Георг Вайс (1992—1997) • Фаб'ян Клаус (1997—2001) • Міхаель Міісс (2001—2006) • Маркус Вукетіч (2006—2010) • Вольф Дітріх Хайм (2010—2014) • Герміне Поппеллер (2014—2019) • Гернот Пфандлер (2019—2023) • Арад Бенкьо (2023—) Посли України в Австрії Яковлів Андрій Іванович (1918) • Липинський В'ячеслав Казимирович (1918—1919) • Сидоренко Григорій Микитович (1919—1921) • Залізняк Микола Кіндратович (1921) • Коцюбинський Юрій Михайлович (1921—1922), повноважний представник • Бесєдовський Григорій Зіновійович (1922), повірений у справах • Богомолов Дмитро Васильович (1922—1923), 1-й секретар • Костенко Юрій Васильович (1992—1994) • Макаревич Микола Петрович (1994—1999) • Огризко Володимир Станіславович (1999—2004) • Полурез Юрій Володимирович (2004—2005) • Єльченко Володимир Юрійович (2005—2007) • Костюк Вадим Валентинович (2007—2008) т.п. • Чорнобривко Євген Миколайович (2008—2010) • Березний Андрій Вікторович (2010—2014) • Щерба Олександр Васильович (2014—2021) • Химинець Василь Васильович (2021—)

Література та бібліографія Архів преси XX століття Нормативний контроль CONOR.SI: 101429091 · FAST: 16141 · GND: 123630037 · GKG: /g/120lwyjj · J9U: 987007302018705171 · LCCN: n50047271 · MAK: 9810599619605606 · NKC: mzk2013791516 · NTA: 068756801 · NUKAT: n01019827 · SUDOC: 067063276 · VIAF: 8632422 · WorldCat: lccn-n50047271

1. ↑ CONOR.Sl
   d:Track:Q16744133