Битва під Нарвою — Вікіпедія

Битва при Нарві
Велика Північна війна
Шведська перемога при Нарві Густав Седерстрем, 1910
Шведська перемога при Нарві Густав Седерстрем, 1910

Шведська перемога при Нарві Густав Седерстрем, 1910
Координати: 59°22′30″ пн. ш. 28°10′48″ сх. д. / 59.375000000028° пн. ш. 28.18000000002777838° сх. д. / 59.375000000028; 28.18000000002777838
Дата: 19 листопада 1700 (с.с.)
20 листопада 1700 (Шведський календар)
30 листопада 1700 (н.с.)
Місце: Нарва, нині Естонія
Результат: Переконлива шведська перемога
Сторони
Королівство Швеція Московське царство
Командувачі
Карл XII[1]
Карл Ґустав Реншильд[1]
Отто Велінг[1]
Федір Головін[1]
Іван Трубецькой[1]
Адам Вейде[1]
Борис Шереметєв[1]
Карл Євген де Круа
Військові сили
10 537 (5 889 піхота, 4 314 кавалерія, 334 артилерія)[2] 30 000[2] до 35 000[3]
Втрати
700-900 вбито, 1 200 поранено[4] 6 000 вбито, поранено і потонуло,[5]

8 000-10 000 вбито,[4]
20 000 захоплено і роззброєно, але потім відпущено,[6] 180 гармат і 230 прапорів

План битви. Гравюра 1702—1703 року
Не варто плутати з битвою за Нарву 1944 року

Би́тва під На́рвою — одна з перших битв Великої Північної війни між московською армією Петра I та шведським військом Карла XII, що відбулася 19 (30) листопада 1700 року біля міста Нарва та закінчилася нищівною поразкою московський військ (Нарвська конфузія).[1] [3]

Передумови[ред. | ред. код]

Велика Північна війна розпочалась 21 лютого 1700 року зі збройної агресії польсько-саксонського війська Августа II Сильного на столицю Шведської Лівонії Ригу. Не наважившись на прямий штурм і не маючи змоги утримати її в облозі, в травні воно відступило в межі Речі Посполитої, після чого у серпні шведський десант, висадившись за підтримки голландсько-англійського флоту під Копенгагеном, змусив вийти з війни її союзницю Данію. Не знаючи про це, 30 серпня 1700 року у війну вступило Московське царство, четвертий союзник по антишведській коаліції, утвореної в 1699 році.

Розраховуючи забезпечити собі вихід на Балтійське море, 40-тисячне московське військо на чолі з Петром I вирушило до Нарви, найбільшої шведської фортеці в Інгрії, яку взяло в облогу 25 жовтня. Збудувавши поблизу неї лінію оборони на випадок підходу додаткових шведських сил, московська армія почала обстріл фортеці, яку захищало близько 2 тисяч чоловік, котрий через два тижні довелось припинити через нестачу снарядів.

Хід битви[ред. | ред. код]

5 листопада у Ревель (нині — Таллінн) прибув шведський король Карл XII на чолі 10 тисячного війська. Поповнившись армію 5 тисячами місцевих ополченців, вона була розділена на три частини, основна з яких залишилась для підготовки основного наступу, друга рушила в напрямку Нарви, знищуючи московські авангардні розвідувальні загони, розквартировані в естонських селах, а найменша — на південний схід до Пскова, де 6 листопада силами тисячі чоловік розбила захоплене зненацька десятитисячне московське військо, взявши як трофей ворожі кораблі на Ільменському озері і прапор Псковської губернії.

27 листопада Карл XII вирушив до Нарви і біля села Пюхайогі розбив кількатисячний авангард московських військ, змусивши його рятуватись втечею. Дізнавшись про підхід шведів до Нарви, і не маючи достовірних даних про чисельність ворожої армії, Петро I 29 листопада у супроводі генерал-фельдмаршала Ф. О. Головіна покинув військо і виїхав до Новгорода, під приводом переговорів з польським королем Августом II Сильним, який мав прибути з підкріпленням. Залишивши командування генерал-фельдмаршалу герцогові де Круа — 30 листопада 1700 року вони були атаковані шведами і розбиті в ході півгодинного бою. Кинувшись у панічний відступ, до ранку наступного дня, коли офіційно було оголошено про капітуляцію, царські війська втратили до 7 тисяч убитими (з них близько тисячі потонуло під час переправи кавалерії через ріку Нарва), 700 чоловік полоненими (в тому числі 1 фельдмаршал, 10 генералів і 56 офіцерів), практично всю артилерію, 20 тисяч мушкетів, 210 прапорів і царську казну розміром 32 тисячі рублів.

Наслідки[ред. | ред. код]

Після поразки під Нарвою в Європі перестали сприймати московитів як серйозну силу і це значно погіршило військове та зовнішньополітичне становище Московії. Неодноразові спроби Петра за посередництва австрійських і французьких дипломатів укласти мир з Карлом залишилися без відповіді. Це призвело до встановлення більш тісних московсько-саксонських відносин — а армія короля Речі Посполитої і саксонського курфюрста Августа, хоч і відступила за Західну Двіну, але все ще представляла з себе значну військову силу. 27 лютого 1701 року в Біржаї відбулася зустріч московського і посполитого монархів. Переговори закінчилися укладенням Біржайського договору, що визначав умови спільних дій проти Швеції. 11 березня 1701 року на військовій нараді московити і саксонці узгодили детальний план військових дій.

Після перемоги Карл XII отримав славу великого полководця і повірив, що розбив московитів надовго. Петро I усвідомив необхідність військових реформ і зробив наголос на підготовці національних командних кадрів. Карл XII, який зажив загальноєвропейської слави видатного полководця, переоцінив свої сили і в 1704 році втратив Нарву, а в 1709 році був розбитий у битві під Полтавою, що визначило його загальну поразку у Північній війні і втрату Інгрії, Карелії, Естляндії та Ліфляндії.


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Black, Jeremy (1996). Warfare. Renaissance to revolution, 1492-1792. Cambridge Illustrated Atlases. Т. 2. Cambridge University Press. с. 111. ISBN 0521470331.
  2. а б (швед.) Christer Kuvaja: Karolinska krigare 1660—1721, p.139. Schildts Förlags AB 2008. ISBN 978-951-50-1823-6.
  3. а б Frost, Robert I (2000). The Northern Wars. War, State and Society in Northeastern Europe 1558-1721. Longman. с. 230, 232. ISBN 978-0-582-06429-4.
  4. а б (швед.) Christer Kuvaja: Karolinska krigare 1660—1721, p.147. Schildts Förlags AB 2008. ISBN 978-951-50-1823-6.
  5. (рос.) Беспалов А. В. Северная война. Карл XII и шведская армия. С. 43
  6. Тільки 134 вищих офіцерів і декілька солдатів було залишено в полоні.

Література[ред. | ред. код]