Горбачов Дмитро Омелянович — Вікіпедія

Дмитро Омелянович Горбачов
Народився 13 жовтня 1937(1937-10-13) (86 років)
м. Алапаєвськ, Свердловська область, Росія
Місце проживання м. Київ
Країна СРСР, Україна
Діяльність мистецтвознавець, викладач університету
Alma mater Київський державний університет
Галузь мистецтвознавство, педагогіка, історія живопису
Заклад Національний художній музей України, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Вчене звання професор
Науковий ступінь кандидат мистецтвознавства
Відомий завдяки: як мистецтвознавець, педагог, експерт живопису, дослідник авангарду в живописі
Нагороди

Висловлювання у Вікіцитатах

Дмитро Омелянович Горбачов (* 13 жовтня 1937, м. Алапаєвськ Свердловської області, Росія) — український мистецтвознавець, історик мистецтва [Архівовано 18 січня 2015 у Wayback Machine.] України, міжнародний експерт мистецьких творів, професор. Почесний академік Національної академії мистецтв України (2023).

Біографія[ред. | ред. код]

В дошкільному віці разом з родиною приїхав у Київ на постійне проживання.

З 1944 по 1954 рік навчався в київській середній школі № 71.

Після закінчення школи поступив на історико-філософський факультет Київського університету[1], який закінчив у 1959 році.

Після закінчення університету працює в Музеї українського образотворчого мистецтва (Київ), займається науковою роботою.

Захистив дисертацію на ступінь кандидата мистецтвознавства.

З 1973 по 2011 рік викладав у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. З 2001 року — член редколегії Енциклопедії Сучасної України.

Автор більше 15 мистецтвознавчих книг, художніх альбомів та документальних фільмів.

Користується авторитетом в Європі та Україні як експерт мистецьких творів і є консультантом аукціонів «Крістіз» (Christie's) та «Сотбіс» (Sotheby's), київського «Мистецького Арсеналу».

Організовує виставки українських художників авангардистів в Україні та за кордоном.

Член Українського ПЕН.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Дмитро Омелянович Горбачов спеціалізується на історії та теорії образотворчого мистецтва.

До кола зацікавлень належить мистецтво доби бароко XVII-XVIII ст., романтизму та реалізму XIX ст., сецесії та авангарду 1900-1930 років.

Дослідник «бойчукістів».

Впродовж більш ніж 40 років однією з провідних тем наукових зацікавлень є творчість Т. Г. Шевченка.

Публікації: книги та альбоми[ред. | ред. код]

  • «Анатолій Галактіонович Петрицький» (Київ, 1970);
  • «Анатолий Петрицкий» (Москва, 1971);
  • «Анатолій Петрицький. Спогади про художника» 1981;
  • «Олександр Хвостенко-Хвостов (альбом)» 1987;
  • «Avantgarde und Ukraine» (Мюнхен, 1993);
  • «Український авангард» (Київ, 1996);
  • «Будинок з левами» (Київ, 2005);
  • «Українські авангардисти як теоретики і публіцистики» (Київ, 2005);
  • «Малевич та Україна» (антологія) (Київ, 2006);
  • «Авангард Йогансена» (Львів, 2007);
  • «Шедеври українського живопису. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство останнього тисячоліття» (альбом) (Київ, 2009);
  • «Лицарі голодного Ренесансу» (Київ, 2020);
  • «Мистецтво світу. Внесок України» (Київ, 2022)

Твори, які зберігаються в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України[2][ред. | ред. код]

  • Монографії: «Анатолий Петрицкий», «Я відчуваю життя…» (дослідження про життя та творчість А Г. Петрицького) (1970-і);
  • статті: «О символах и эмблемах европейского изобразительного искусства», «Українська книжкова графіка поміж з'їздами художників. 1968—1972», (1963—1985, б/д), «Импрессионизм вечного», «Козак-парижанин», «Розмова з художником-сценографом»–про життя і творчість О. Г. Венеціанова, С. П. Конончука, Ф. Ф. Мануйла, Г. І. Нарбута, Ф. Ф. Нірода (1964—1985, б/д),
  • вступні статті до спогадів К. М. Редька «Мобілізовані революцією», збірки «Олександр Хвостенко-Хвостов. Сценограф, живописець, графік» (1975, б/д); текст лекції «Новаторство Т. Г. Шевченка» (1964);
  • нариси: «Хроніка успіху» (про розвиток українського мистецтва 20-х–30-х рр. ХХ ст.) (1970-і), «Будинок з левами» (у співавторстві з П. В. Утевською), «Хроніка успіху» (1970-і, 1988);
  • рецензії на твори П. О. Білецького «Украинская портретная живопись XVII—XVIII вв.», І. С. Диченка «Євген Лисин», П. М. Жолтовського «Український живопис XVII—XVIII ст.», дипломні роботи студентів КХІ (1979, б/д); розширена заявка на сценарій повнометражного неігрового фільму «Передчуття» (у співавторстві з Р. М. Корогодським) та ін..

Створені фільми[ред. | ред. код]

Лекції[ред. | ред. код]

Організовані художні виставки в Україні та за кордоном[ред. | ред. код]

та інші.

Нагороди[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У 1955 році за наказом міністра вищої освіти УРСР філософський та історичний факультети університету були об'єднані в один — історико-філософський, який проіснував до 1964 року, а потім його знову розділено на два окремих підрозділи. У складі історико-філософського факультету існували відділення історії та філософії, з окремими вченими і редакційними радами, але без чіткого адміністративного поділу. 1959 року на факультеті було створено кафедру історії та теорії атеїзму, на яку покладалося завдання координації науково-дослідних робіт у галузі атеїзму в усіх вищих і середніх спеціальних навчальних закладах України.
  2. Рукописи, Ф. 1174; оп. 1; од. зб. 120; 1949—1994 рр.
  3. Казимир Великий або Малевич Селянський (1994) (укр.), процитовано 17 вересня 2023
  4. Олександра Екстер та світова сценографія (укр.), процитовано 17 вересня 2023
  5. Український кубофутуризм і Олександр Богомазов (укр.), процитовано 17 вересня 2023

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]