French
DeutschГоринь Богдан Миколайович — Вікіпедія
| Горинь Богдан Миколайович | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 | |||||
| Народився | 10 лютого 1936 (88 років) Кнісело, Жидачівський повіт, Станиславівське воєводство, Польська республіка | ||||
| Країна |  СРСР Україна | ||||
| Національність | українець | ||||
| Діяльність | дисидент, народний депутат України | ||||
| Alma mater | філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка | ||||
| Посада | народний депутат України[1] і народний депутат України[2] | ||||
| Партія | НРУ, УРП, РХП | ||||
| Батько | Горинь Микола Михайлович | ||||
| Мати | Горинь (Грек) Стефанія Данилівна | ||||
| Родичі | Лебедь Микола Кирилович (двоюрідний дядько) | ||||
| Брати, сестри | Горинь Михайло Миколайович, Горинь Микола Миколайович | ||||
| У шлюбі з | Горинь Оксана Іванівна | ||||
| Нагороди |
| ||||
| Народний депутат України | |||
|---|---|---|---|
| 1-го скликання | |||
| НРУ | 15 травня 1990 | — | 10 травня 1994 |
| 2-го скликання | |||
| УРП | 7 грудня 1994 | — | 12 травня 1998 |
Богда́н Микола́йович Го́ринь (нар. 10 лютого 1936, Кнісело) — український політичний та громадський діяч, народний депутат України 1-го та 2-го скликань, журналіст, мистецтвознавець, політолог, дисидент часів СРСР, молодший брат Михайла Гориня, старший брат Миколи Гориня, двоюрідний племінник Миколи Кириловича Лебедя (син його двоюрідної сестри Стефанії Данилівни Горинь (до шлюбу Грек)).
Член президії товариства «Україна»; голова товариства «Україна — Польща»; член Центрального проводу Республіканської християнської партії, голова редакційної комісії.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 10 лютого 1936 року в селі Кнісело Жидачівського повіту Станиславівського воєводства Польщі (нині Львівський район Львівської області України). Батько Микола Михайлович Горинь (1905—1988) був головою місцевого товариства ''Просвіта'' й активістом Організації Українських Націоналістів. Мати Стефанія Данилівна Горинь (до шлюбу Грек; 1911—2003) була селянкою. Через участь голови родини в українському підпіллі на початку грудня 1944 року родину Горинів було заарештовано НКВС та спрямовано на заслання в Сибір. Але ще в Галичині варта дала їм змогу втекти. Після цього до весни 1945 року вся родина Горинів жила в підпіллі. Потім Богдан Горинь разом із родичами подався в місто Ходорів Львівської області, де вони й оселились.
Освіта вища. Закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, філологічний факультет у 1959 р., філолог, учитель української мови і літератури.
З 08.1959 р. по 09.1961 р. — методист Львівського обласного будинку народної творчості.
З 08.1960 р. по 06.1962 р. — вчитель СШ № 7 м. Львова.
З 06.1962 р. по 08.1965 р. — науковий працівник Львівського державного музею українського мистецтва. Виступав у пресі як літературний критик та мистецтвознавець. Організовував видання та поширення самвидаву.
З 08.1965 р. — заарештований, давав показання проти Михайла Масютка та Мирослави Зваричевської, засуджений «за антирадянську пропаганду» на 3 роки концтаборів у селі Явас Мордовської АРСР к/т 11.
У 1968—1976 рр. — робітник Розділпромбуду; завідувач читального залу бібліотеки Ходорівського цукрокомбінату, маляр ремонтно-будівельного управління № 3 у Львові; працював у міжобласній реставраційній майстерні у Львові; маляр Південьзахідхімрембудмонтажу; кочегар Львівської дитячої лікарні № 1.
У 1976—1989 рр. — старший науковий працівник Львівської картинної галереї.
З 01.1990 р. — науковий працівник Львівського історичного музею.
З 1988 р. — один із засновників Української Гельсінської Спілки.
У 1988—1990 рр. — голова Львівської обласної організації УГС.
У 1990—1992 рр. — голова Львівської обласної організації УРП.
У 1990—1997 рр. — член Проводу і Ради УРП.
З 03.1990 р. по 04.1994 р. — Народний депутат України 1-го скликання.
У 1992—1994 рр. — очолював парламентські делегації на сесіях і семінарах в Раді Європи та Північноатлантичній асамблеї.
У 1994—1996 рр. — директор Інституту досліджень діаспори.
З 12.1994 р. по 04.1998 р. — народний депутат України 2-го скликання. Член Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Член групи «Державність», потім — член групи «Конституційний центр».
Був членом Великої ради Руху, член ради Товариства української мови імені Тараса Шевченка.
Відзнака Президента України В. Януковича — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)[3]
Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня[4], II ступеня[5].
У 2019 році став лауреатом Шевченківської премії у номінації «Публіцистика, журналістика» — за есе-колаж «Святослав Гординський на тлі доби» у двох книгах[6]
Творчість[ред. | ред. код]
Член редколегій самвидаву часописів «Український вісник» у 1988—1989 рр., «Кафедра» у 1988—1989 рр., головний редактор самвидаву щомісячного бюлетеня «Львівські новини» з 1989 р.
Автор книжок, багатьох статей з питань літератури, мистецтва, психології творчості, історії, політики у періодичних виданнях.
Автор та співавтор книг:
- 1994 — «Крим не тільки зона відпочинку» (співавтор)
- 1994 — «На пути в Европу»
- 1995 — «Опанас Заливаха. Вибір шляху»
- 1996 — «У пошуках берега»
- 2013 — «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут»[7]
Член Спілки письменників України.
Вільно володіє польською мовою.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/DEPUTAT1/spisok1.htm
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
- ↑ Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України − ювілейною медаллю „20 років незалежності України“» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2013. Процитовано 23 серпня 2011.
- ↑ Указ Президента України від 27 червня 1997 року № 586/97 «Про відзначення народних депутатів України»
- ↑ Указ Президента України від 9 лютого 2001 року № 81/2001 «Про нагородження орденом "За заслуги"»
- ↑ Президент на Тарасовій горі вручив Національні премії України імені Тараса Шевченка. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 11 березня 2019.
- ↑ Повернення Софії Караффи-Корбут. Архів оригіналу за 5 серпня 2013. Процитовано 6 червня 2013.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Зайцев Ю. Д. Горинь Богдан Миколайович [Архівовано 31 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 163. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- В. В. Овсієнко. Горинь Богдан Миколайович [Архівовано 31 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Батенко Т. «Опозиційна особистість: друга половина ХХ ст. Політичний портрет Богдана Гориня» (1997)
- Горинь Б. Бібліографічний довідник (2001)
- Богдан Горинь : біобібліогр. покажч, 1960—2015 / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Нац. парлам. б-ка України ; уклад.: Горинь О. I та ін. ; наук. ред.: Негрейчук І. О. — Київ : Пульсари, 2015. — 160 с. – (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 16). [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Овсієнко В. Горинь Богдан Миколайович // Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина І. — Харків : Харківська правозахисна група; "Права людини", 2006. — Т. 1. — С. 155-159. — 1500 прим. — ISBN 966-8919-09-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»
- http://nspu.org.ua/dovidnyk/Г [Архівовано 9 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
- «В концтаборах мені допомагала Хатха-йога». Богдан Горинь на YouTube // Обличчя Незалежності. — 2021. — 2 листопада.
| ||||||||||||||||||||
|
