Дворище — Вікіпедія

Дво́рище — у східнослов'янських народів давня форма колективного землеволодіння і, одночасно, сільського поселення групи споріднених сімей, назва господарського двора з усіма забудуваннями (також «огнище») на Русі в передісторичну добу. Термін «дворище» вживався і в давньоруських джерелах. Існувало в XIV—XVI століттях у росіян під назвою «печище», в українській і білоруській мові — «дворище» і було аналогічне південнослов'янській задрузі. Дворище становило собою залишки родового устрою. Воно було основою сільської общини.

У староукраїнському праві дворище — господарська одиниця, заснована на кровному спорідненні та спільній власності і спільному відбуванні повинностей. У литовсько-руську добу дворище було визнане державою за одиницю оподаткування. До складу дворища входило близько 40-50 осіб того самого роду. Окрім родичів, як рівноправні члени до нього могли входити сторонні селяни — потужники, поплічники, або як економічно залежні люди — половинники, дольники, підсусідки. Маєтності дворища складалися з дворів, придатної до обробітку землі і земель поза ним (пасіки, пасовища), т. зв. угіддя. Розмір власності дворищ був різний: від 1 до 18 волок (до 500 моргів). Ділити дворище на півдворища або обтяжувати можна було тільки за згодою всіх його членів. Члени дворища спільно володіли орними землями та угіддями, а з часом — тільки угіддями. Щодо феодала воно виступало як сукупна податкова одиниця. Дворище звичайно називалося ім'ям засновника, глави сім'ї або його предка. Цей правно-господарський інститут зберігся на Поліссі, Волині, подекуди в Галичині і на Поділлі до волочного переміру у XVI столітті, коли дворище було замінене індивідуальною власністю. У південних слов'ян у формі «задруги» проіснувало до XIX століття.

Дворище — у Великому князівстві Литовському одиниця оподаткування. Дворище складалося з кількох «димів», тобто окремих господарств, які, як правило, належали родичам. Іноді одиницею оподаткування міг виступати й «дим»^[1].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

• А. О. Гурбик Дворище // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 300. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях (від найдавніших часів до Хмельниччини): навч. посіб.- комент. / Л. І. Гайдай. — Луцьк: Вежа, 2000. — 435 с. — ISBN 966-7294-41-2.
• М. П. Приходько Дворище // Радянська енциклопедія історії України. — Том 1: Абазин — Державець / Ред. кол.: А. Д. Скаба (відп. ред.), Б. М. Бабій, С. М. Бібіков, О. А. Бородін, І. О. Гуржій, П. П. Гудзенко, К. Г. Гуслистий, В. Л. Зуц (відп. секр.), М. К. Івасюта, І. І. Компанієць (заст. відп. ред.), С. М. Королівський, Ю. Ю. Кондуфор, П. А. Лавров, Ф. Є. Лось, І. Д. Назаренко, М. І. Супруненко, В. І. Стрельський, В. Я. Тарасенко, П. Т. Тронько, А. Т. Чеканюк. АН УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1969. — 562 с. — С. 518.

Посилання[ред. | ред. код]

• Дворище [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 310. — 1000 екз.
• Посябрина // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1452. — 1000 екз.