Дуліби (Чортківський район) — Вікіпедія

Зовнішні відеофайли
	Як Берем’яни, Дуліби і Жнибороди гуляли на весіллі на YouTube // Відеоканал с. Жнибороди.

село Дуліби
	Дуліби на фрагменті спеціальної мапи України Боплана, 1650
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Громада	Бучацька міська громада
Код КАТОТТГ	UA61060070090029034
Основні дані
Населення	800
Поштовий індекс	48461
Телефонний код	+380 3544
Географічні дані
Географічні координати	48°55′49″ пн. ш. 25°25′55″ сх. д. / 48.93028° пн. ш. 25.43194° сх. д.Координати: 48°55′49″ пн. ш. 25°25′55″ сх. д. / 48.93028° пн. ш. 25.43194° сх. д.
Водойми	Стрипа
Місцева влада
Адреса ради	48400, Тернопільська обл., Бучацький р-н, м. Бучач, майдан Волі, 1
Староста	Василечко Мар’ян Мар’янович
Карта
	Дуліби
	Дуліби
Мапа
	Дуліби у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Дуліби.

Дулі́би — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Бучацька міська громада. Розташоване у південно-східній частині району. Знаходиться за 20 км від центру громади. Розташоване на лівому березі річки Стрипа, неподалік межиріччя Дністра та Стрипи.

Межує з селами: Жнибороди, Новосілка, через Стрипу зі Скоморохами. На північному-сході із Заліщицьким районом. Західні околиці села межують з лісом.
2001 р. проживало 855 осіб.^[1]

Історія[ред. | ред. код]

Поблизу розкопано поховання доби міді.

Знайдено уламок давньоруського орнаментованого горщика.^[2]

28 липня 1373/1379 року — перша письмова згадка про село; в фундаційній грамоті власника Бучача Міхала Авданця (лат. Michael Hawdank heres de Buczacz)^[3] на спорудження у цьому місті нового парафіяльного костелу серед свідків фігурує Мільцішконе з Дулібів (лат. Milciszkone de Duliby)^[4].

Згідно поборового реєстру Подільського воєводства 1563—1564 років власником села був шляхтич Мацей Влодек, у селі була православна церква^[5].

За часів ЗУНР в місцевій державній адміністрації було немало поляків (як і у Підзамочку)^[6].

До виселення у 1944–1946 роках переважну кількість мешканців села становили поляки: близько 80 % населення, євреїв 17 %, а українців лише 3 %. Після переселення з Польщі прибули українці переважно з-під Перемишля.

В шематизмі за 1912 рік подано, церква Св. Покрови Пречистої Діви Марії розібрана, українці належать до парохії у Язлівці.^[7]
Зараз тут проживає близько 800 мешканців.

До 19 липня 2020 р. належало до Бучацького району^[8].

З 11 грудня 2020 р. належить до Бучацької міської громади^[9].

Релігія[ред. | ред. код]

церква святого великомученика Димитрія Солунського (1907, ПЦУ),
церква святого великомученика Димитрія Мироточця (2004, УГКЦ).

Населення[ред. | ред. код]

1841 р. 26 українців (даних про інші етнічні громади немає)
1880 р. всього 985 осіб; 29 (2,9 %) українців, 945 (96,0 %) поляків, 11 (1,1 %) жидів
1900 р. всього 1081 особа; 28 (2,6 %) українців, 1007 (93,2 %) поляків, 46 (4,2 %) жидів
1939 р. всього 1350 осіб; 15 (1,2 %) українців, 1315 (97,3 %) поляків, 20 (1,5 %) жидів
1921 р. 215 мешкальних домів, 1931 р. — 264.^[7]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У центрі села знаходиться скульптура Марії Діви, з-під якої б'є джерело.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

На території села діяла сільська рада, дві школи (молодшого та середнього шкільного віку), дві церкви (православна і греко-католицька), будинок культури, дитячий садок, медпункт. Також є 3 торгові точки.

Відомі мешканці[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Долинський Вітольд — архітектор.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Я. Красій, М. Мацала. Дуліби… — С. 544.
↑ admin. Археологія та стародавня історія Бучацького району | Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині (укр.). Процитовано 23 березня 2021.
↑ Barącz S. Pamiątki buczackie. [Архівовано 19 листопада 2015 у Wayback Machine.] — Lwów: Drukarnia «Gazety Narodowej», 1882. — S. 155. (лат.)
↑ Там само
↑ Михайловський В. Православні парафії Подільського воєводства за матеріалами поборових реєстрів 1560-х рр. [Архівовано 27 травня 2015 у Wayback Machine.] // Український історичний журнал № 6 (507) за листопад-грудень 2012. — С. 139. — ISSN 0130-5247.
↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ, видавнича фірма «Олір»,1995. — іл. — С. 89. — ISBN 5-7707-7867-9.
↑ ^а ^б Калейдоскоп минулого. Дуліби… — С. 514.
↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
↑ Рішення Бучацької міської ради від 11 грудня 2020 року № 27 «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання [Архівовано 12 січня 2021 у Wayback Machine.]»

Література[ред. | ред. код]

Калейдоскоп минулого. Дуліби // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 514.
Красій Я., Мацала М. Дуліби // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 544. — ISBN 966-528-197-6.
Мацала М., Уніят В. Дуліби // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 605. — ISBN 978-966-457-228-3.
Duliby (3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 216. (пол.) — S. 216-217. (пол.)