Енцо Моаверо-Міланезі — Вікіпедія

Енцо Моаверо-Міланезі
італ. Enzo Moavero Milanesi
Ім'я при народженні	італ. Enzo Moavero Milanesi
Народився	17 серпня 1954(1954-08-17) (70 років) Рим, Італія
Країна	Італія
Діяльність	політик, викладач університету, адвокат, державний службовець
Alma mater	Римський університет ла Сапієнца і Коледж Європи
Знання мов	італійська[1]
Заклад	Коледж Європи, Європейська Комісія, Guardia di Finanzad, Римський університет ла Сапієнца, Libera Università Internazionale degli Studi Sociali Guido Carlid і Університет Луїджі Бокконі
Посада	міністр закордонних справ Італії[d], Italian minister for EU Affairsd і Italian minister for EU Affairsd
Партія	Громадянський вибір (партія)
Нагороди
Сайт	esteri.it/mae/it/ministro
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Енцо Моаверо-Міланезі (італ. Enzo Moavero Milanesi; нар. 17 серпня 1954, Рим) — італійський юрист і політик, Міністр закордонних справ Італії з 1 червня 2018 до 5 вересня 2019 року в кабінеті Джузеппе Конте. Міністр без портфеля з європейських справ (16 листопада 2011 — 22 листопад 2014 року).

У 1977 році закінчив Римський університет ла Сап'єнца, де вивчав право. Пізніше спеціалізувався в європейському праві в коледжі Європи (Брюгге). Роком пізніше отримав в Техаському університеті (Даллас) диплом з міжнародного права. У студентські роки координував римську секцію Студентського руху. У 1983 році почав працювати в апараті Генерального управління конкуренції Комісії Європейської ради, а з 1989 року — в апараті заступника голови і єврокомісара з питань науки, досліджень та розвитку, телекомунікацій та інновацій, християнського демократа Філіппо Марія Пандольфі, а у 1991 році очолив його апарат^[2].

У 1977—1979 рр. — служив у Фінансовій гвардії.

У 1992—1994 рр. — обіймав різні посади в італійських урядах. У першому уряді Джуліано Амато очолював Секретаріат з європейських справ при Генеральному секретаріаті президії уряду.

У 1993—1996 рр. — викладав європейське право в університеті «Ла Сапієнца» і у Вільному міжнародному університеті суспільних наук імені Гвідо Карлі, у 1996—2000 рр. — у міланському університеті Бокконі.

З 1995 року перебував в апараті Маріо Монті спочатку як єврокомісар з внутрішнього ринку, потім — із конкуренції, у 2002 році призначений генеральним секретарем Європейської комісії, з 2005 по 2006 роки був генеральним директором Управління радників з європейської політики Єврокомісії. До 2012 року був членом суду першої інстанції Суду Європейського союзу у Люксембурзі.

У 2002—2006 рр. — викладав у «Ла Сапієнца», потім — в університеті Гвідо Карлі.

16 листопада 2011 року отримав посаду міністра без портфеля з європейських справ в безпартійному уряді Маріо Монті, 28 квітня 2013 року зберіг посаду при формуванні уряду Енріко Летта, представляючи партію Маріо Монті «громадянський вибір».

З 1 червня 2018 до 5 вересня 2019 року — міністр закордонних справ в уряді Джузеппе Конте^[3].

• Кавалер великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою».
• Великий офіцер ордена «За заслуги перед Італійською Республікою».
• Командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою».
• Медаль «За внесок у розвиток культури і мистецтва».
• Орден «Дружба» (2018, Азербайджан) — за великі заслуги в зміцненні міждержавних відносин Азербайджанської Республіки з Італійською Республікою ^[4].