Ернст Штюкельберг (фізик) — Вікіпедія

Ернст Штюкельберг
Ім'я при народженні нім. Johann Melchior Ernst Karl Gerlach Stückelberg
Народився 1 лютого 1905(1905-02-01)[1][2][…]
Базель, Швейцарія[4][5][…]
Помер 4 вересня 1984(1984-09-04)[2][3][7] (79 років)
Женева, Швейцарія[8][9]
Поховання Цвинтар королів[10][11]
Країна  Швейцарія[12]
Діяльність фізик-теоретик, викладач університету, фізик, математик
Alma mater Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана (1925)[13]
Базельський університет (1928)[2]
Gymnasium am Münsterplatzd (1923)[2][13]
Заклад Цюрихський університет[1][14]
Женевський університет[15]
Лозанський університет[15]
Принстонський університет[2]
Базельський університет[14]
Науковий ступінь доктор філософії з фізикиd
Науковий керівник August Hagenbachd[16]
Аспіранти, докторанти Грегорі Ваньє[16]
Marcel Guenind[16]
Constantin Pirond[16]
André Petermannd[16]
Henri Rueggd[16]
Dominique Rivierd[16]
Thomas Greend[16]
Paul Scheurerd[16]
Gérard Wandersd[16]
Jean Patryd[16]
Pierre Bouvierd[16]
Рід Breidenbach zu Breidensteind
Родичі Ернст Штюкельберг[2]
Нагороди

медаль імені Макса Планка (1976)

член Американського фізичного товариства[d]


CMNS: Ернст Штюкельберг у Вікісховищі

Ернст Карл Герлах Штюкельберг (нім. Ernst Carl Gerlach Stückelberg; 1 лютого, 1905, Базель — 4 вересня, 1984, Женева) — швейцарський математик і фізик.[17]

Кар'єра[ред. | ред. код]

1927 року Штюкельберг отримав ступінь доктора філософії в університеті Базеля. Його керівником був Август Гаґенбах[en].

1934 року він розробив повністю коваріантну теорію збурень для квантових полів [Архівовано 8 січня 2016 у Wayback Machine.]. З цієї роботи, «Підхід Штюкельберга був значно могутнішим, але не був прийнятий іншими в той час». Зараз, попри переваги, цей підхід майже забутий. Однак незважаючи на явну коваріантність, метод Штюкельберга не використовує хибного вакууму. Див. також тут [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.].

Незалежно від Хідекі Юкави, він розвинув теоретичне пояснення сильної взаємодії за допомогою векторних обмінних бозонів у 1935 році.

Він запропонував закон збереження баріонного числа.[18]

1941 року він запропонував інтерпретацію позитрона, як електрона з додатною енергією, який рухається назад в часі.[19]

1976 року отримав Медаль Планка.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Historische Lexikon der Schweiz, Dictionnaire historique de la Suisse, Dizionario storico della SvizzeraBern: 1998.
  2. а б в г д е Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Deutsche Nationalbibliothek Record #108337499 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. http://arxiv.org/pdf/physics/0701340
  6. http://cds.cern.ch/record/1014206/files/0701340.pdf
  7. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. http://www-history.mcs.st-and.ac.uk/Biographies/Stueckelberg.html
  9. http://link.springer.com/content/pdf/10.1007%2F978-3-7643-8878-2_2.pdf
  10. Rossel P. Une visite du cimetière de PlainpalaisPully: 1994.
  11. https://archive-ouverte.unige.ch/unige:117866 — С. 246–247.
  12. http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/qua.560070704/pdf
  13. а б https://books.google.cat/books?id=oC8NpN_RJNEC — С. 3.
  14. а б https://books.google.cat/books?id=oC8NpN_RJNEC — С. 4.
  15. а б https://books.google.cat/books?id=oC8NpN_RJNEC — С. 4–5.
  16. а б в г д е ж и к л м н Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  17. Lacki, J.; Wanders, G.; Ruegg, H. (Eds.). E. C. G. Stueckelberg, an unconventional figure in twentieth century physics. — Birkhäuser Verlag AG, 2009. — ISBN 3-7643-8877-3.
  18. Griffiths, David. Introduction to Elementary Particles. — John Wiley & Sons, 1987. — ISBN 0-471-60386-4.
  19. Stueckelberg, Helvetica Physica Acta, Vol.14, 1941, pp.51-80

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]