Залютине — Вікіпедія

Залютине
Харків
Загальна інформація
Район (у місті) Холодногірський
Головні вулиці вул. Золочівська, вул. Залютинська, вул. Лагерна
Парки Парк «Юність»
Транспорт
зупинки-платформи та вокзали залізниці: Залютине

Залю́тине — місцевість Харкова. Розташована на захід від місцевості Холодна гора та межує на заході з Харківською окружною дорогою, на півдні — залізничною лінією Харків — Куряж та автошляхом міжнародного значення М03, на сході — Залютинським яром, на півночі — вулиця Лагерна.

Історія[ред. | ред. код]

Назва Залютине згадується ще у XVII столітті, зокрема у грамоті Харківському полковнику 1688 року описаний млин на колодязі на Залютині[1].

У XVIII столітті існував хутір Залютин, згадуваний, зокрема, у переписі Харківського полку 1732 року[2]. Хутір знаходився на правому березі річки Залютиної, та належав представникам роду Квіток[3].

Річка Залютина (також — Залютинка, струмок Залютин яр) протікала у Залютинському яру і була лівобережним притоком річки Уди[4].

За пізнішою версією, район отримав назву від кам'яної будівлі трактиру «Залютине», що у XIX ст. знаходився на півдорозі між Харковом та Куряжем[5].

«Залютин» згадується у п'єсі Григорія Квітки-Основ'яненка Сватання на Гончарівці (1835 р.).

У XIX столітті у хуторі Залютине мешкав відомий кобзар Петро Древченко.

У 1927—1930 роках була побудована залізнична станція Залютине.

У 1931 році на базі шкіряних майстерень створена целюлоїдна фабрика Республіканського тресту пластмасової та галантерейної промисловості (з 1947 року — завод «ХАРПЛАСТМАС»)[6].

У 1930—1940-х роках на Залютинському цвинтарі було поховано репресованих священнослужителів, в тому числі — священномученика Олександра, архієпископа Харківського[7].

Про військові дії на території району у роки Другої світової війни згадується у книзі генерал-лейтенанта Василя Петрова «Минуле з нами»[8], книзі Миколи Гладкова «На огненых рубежах»[9], збірнику «В боях за Харьковщину»[10], Володимира Мелиникова «Харьков в огне сражений»[11], матеріалі «Третье Сражение за Харьков»[12].

У жовтні 1947 року на базі Центральних електромеханічних майстерень управління «Военэлектромонтаж-51» було утворено Харківський завод електромонтажних виробів № 1[13].

У Відомостях Верховної Ради УРСР у 1947 році згадується хутір Залютин Яр, який входив до складу Харківсько-Червонобаварської виборчої округи[14].

У XX столітті в ході розбудови Харкова у районі Холодної гори, Залютине було включено до складу міста[15].

У 1978 році у Залютинському ярі було відкрито парк «Юність».

У 2003 році було освячено місце під будівництво храму Софії Премудрості Божої. У 2008 році у тимчасовій будівлі почали проводитися богослужіння. 21 серпня 2012 року храм Софії Премудрості Божої освячено[16].

Підприємства, установи, заклади, організації[ред. | ред. код]

Підприємства[ред. | ред. код]

  • ТОВ ВК «ПОЛІМЕРТЕХГРУП» (колишній завод «ХАРПЛАСТМАС»)
  • Харківський завод електромонтажних виробів № 1
  • Харківський механічний завод

Наукові заклади[ред. | ред. код]

Навчальні заклади[ред. | ред. код]

  • Дошкільний навчальний заклад № 9
  • Дошкільний навчальний заклад № 255 комбінованого типу
  • Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 320
  • Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 414
  • Дошкільний навчальний заклад № 425 комбінованого типу
  • Харківська гімназія № 86
  • Харківська спеціалізована школа I—III ступенів № 87
  • Харківський медичний коледж

Заклади культури та парки[ред. | ред. код]

Медичні заклади[ред. | ред. код]

  • Харківська міська станція екстреної медичної допомоги, Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф № 8
  • Харківська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 2

Ветеринарні заклади[ред. | ред. код]

  • Державна дільнична ветеринарна лікарня Холодногірського та Новобаварського районів

Заклади соціального захисту[ред. | ред. код]

  • Харківський геріатричний пансіонат ветеранів праці

Релігійні організації[ред. | ред. код]

  • Храм Святої Софії Премудрості Божої
  • Храм на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» (при геріатричному пансіонаті ветеранів праці)

Поштові відділення[ред. | ред. код]

  • Поштове відділення № 177
  • Відділення «Нової пошти» № 48

Цвинтар[ред. | ред. код]

  • Цвинтар № 6

Транспорт[ред. | ред. код]

У перспективі — побудова станції метрополітену Залютине.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Полное Собрание законов Российской империи. Собрание Первое. С 1649 по 12 декабря 1825 года. Том II. С 1676 по 1688 год. 1279. 24 февраля. Грамота Харьковскому Полковнику и Воеводе Семену Дурнову об освобождении Харьковского полку Казаков от платежа оброчных денег, вследствие данной им жалованной грамоты во 177 году, Маия 5 дня. С. 906
  2. ↑ ЦГИАК. Полковые канцелярии Слободской Украины. Фонд 1725 Харьковская полковая канцелярия. Фонд 1725 Опись 1 Дело 22. Перепись населения Харьковского полка составлена гвардии майором Хрущовым (правильно: Хрущёвым — Ф. В.). 1732г. 1552 л. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  3. ↑ Залютин хутор. Архів оригіналу за 7 лютого 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  4. ↑ Саратов І. Водоймища міста: лісові струмки // Вечір. Харків. — 1974. — 3 липня — (Природа і ми)[недоступне посилання]
  5. ↑ Дьяченко Н. Т. «Улицы и площади Харькова». 2.3 Улица Свердлова. Архів оригіналу за 10 червня 2008. Процитовано 9 лютого 2020.
  6. ↑ «Харпластмасс». Історія ПРОИЗВОДСТВЕННАЯ КОМПАНИЯ «Полімертехгруп» [Архівовано 18 вересня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ Могилы покровителя Харькова и еще 25-ти монахов привели в порядок. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 9 лютого 2020.
  8. ↑ Встреча у Соколово. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 9 лютого 2020.
  9. ↑ Гладков Н. Н. На огненых рубежах. 1.1. Наступательная операция «Звезда» [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.] Гладков Н. Н. На огненых рубежах.3.1. На ближних подступах к Харькову [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.] Гладков Н. Н. На огненых рубежах. 3.2. На северной окраине Харькова [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Отдельные сюжеты из сборника «В боях за Харьковщину». Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  11. ↑ Мельников В. М. Харьков в огне сражений. «Забытый» 41-й. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 9 лютого 2020.
  12. ↑ Третье Сражение за Харьков [Архівовано 5 лютого 2020 у Wayback Machine.] Третье Сражение за Харьков. Начало 10 марта 1943 г. — 1 апреля 1943г. [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] Третье Сражение за Харьков [Архівовано 5 лютого 2020 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Историческая справка развития ОДО «ХЗЭМИ-1». Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  14. ↑ Відомості Верховної Ради УРСР, 1947. Архів оригіналу за 13 травня 2022. Процитовано 18 червня 2022.
  15. ↑ Дьяченко Н. Т. «Улицы и площади Харькова». 2. Западная часть города. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 9 лютого 2020.
  16. ↑ На Залютиному освятили храм Софії Премудрості Божої. Архів оригіналу за 11 серпня 2018. Процитовано 9 лютого 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Залютине
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Харків»
П: Проєкт «Харків»
CMNS: Залютине у Вікісховищі?


Харків Це незавершена стаття про Харків.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Залютине&oldid=39230302