French
DeutschПокотилівка — Вікіпедія
| Селище Покотилівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Харківська область |
| Район | Харківський |
| Громада | Височанська селищна громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засновано | 1959 |
| Статус | із 2024 року |
| Площа | 4,22 км² |
| Населення | ▼ 9394 (01.01.2020)[1] |
| Густота | 2452,61 осіб/км²; |
| Поштовий індекс | 62458 |
| Телефонний код | +380 57 |
| Географічні координати | 49°54′48″ пн. ш. 36°10′21″ сх. д. / 49.91333° пн. ш. 36.17250° сх. д.Координати: 49°54′48″ пн. ш. 36°10′21″ сх. д. / 49.91333° пн. ш. 36.17250° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 103 м
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Покотилівка |
| До райцентру: | |
| - залізницею: | 10 км |
| - автошляхами: | 10 км |
| До обл. центру: | |
| - залізницею: | 10 км |
| - автошляхами: | 10 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 62458, смт Покотилівка, вул. Незалежності, 3 |
| Голова селищної ради | Анатолій Миколайович Павленко |
| Карта | |
  Покотилівка | |
 Покотилівка | |
 | |
|
| |
.jpg)
Покотилівка — селище (з 1938 року) Харківського району Харківської області. Розташоване за 10 км від Харкова, колишній центр селищної ради, площа 513 гектарів, більше 10тис. мешканців.
Географічне розташування[ред. | ред. код]
Селище міського типу Покотилівка знаходиться на правому березі річки Уда, вище за течією і на протилежному березі розташоване місто Харків, нижче за течією примикає смт Бабаї. Через селище проходить залізниця, станції Покотилівка та Карачівка. Поруч проходить автомобільна дорога М18 (E105).
Назва[ред. | ред. код]
Стосовно походження назви існують дві версії. Перша — від українського прізвища «Покотило», друга — від нерівної місцевості, де будувалася станція.
Населення[ред. | ред. код]
- 2001 рік – 10350 осіб;
9394 (01.01.2020)[1]
Історія[ред. | ред. код]
Поблизу Покотилівки, на березі річки Уда, на місці давньоруського міста Донець знаходиться важлива археологічна пам'ятка — Донецьке городище. Саме Донець був першим руським містом, якого досяг князь Ігор Святославич, втікаючи з половецького полону. Про це згадується у всесвітньовідомому «Слові о полку Ігоревім».
Наприкінці XIX століття виникло селище Карачівка, чия назва має пряме відношення до карачівців, що мешкали тут у період російсько-турецької війни. 1869 року поблизу пройшла лінія Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. У 80-90 роках XIX століття було збудовано залізничну платформу Карачівка, а неподалік від неї — станцію Покотилівка.
1959 року за рішенням Харківського облвиконкому Карачівка та Покотилівка були об'єднані під спільною назвою Покотилівка. До цього залізничне полотно було розподільчою смугою між двома сусідніми населеними пунктами.
У вересні 2012 року частина селища (вулиці Агрономічна, Вишнева, Молодіжна, Нова, Південна, Радгоспна; провулок Артема) була включена в межі міста Харкова.[2]
Сьогодення[ред. | ред. код]
Коло селища є лісові масиви, сади, річка Уди, два ставки, магістраль Південної залізниці і Сімферопольська автотраса. На території Покотилівки розміщено поліклініку, станцію швидкої медичної допомоги, Харківську районну санітарно-епідеміологічну станцію, аптеку, дошкільний навчальний заклад, ліцей «Промінь», загальноосвітню школу І-ІІ ступенів № 2, станцію юних натуралістів, дві бібліотеки, відділення поштового зв'язку, ощадну касу, Харківський районний суд. Діють комунальне підприємство «Житлокомунсервіспослуга», газова дільниця, водопровідно-каналізаційна філія. З числа виробничих структур — Харківська державна лісовпорядна експедиція «Лісопроект» і лісництво, державне спеціалізоване лісозахисне підприємство «Харківлісозахист». Більшість населення працює або вчиться у Харкові.
У Покотилівці понад 20 багатоповерхових будинків, курсує маршрутне таксі до Харкова.
Розміщується Покотилівський Свято-Покровський монастир отців василіан[3].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
У центральному сквері — упорядкована могила радянських воїнів, які загинули у 1943 році при визволенні Покотилівки від німецько-фашистських загарбників.
Поблизу у лісі знаходиться джерело, меморіальна дошка коло якого нагадує, що тут любив бувати український філософ і просвітитель Григорій Савич Сковорода — автор «Байок Харківських».
Донецьке городище — літописне давньоруське місто Донець VIII—XIII ст. н. е., яке згадується в Іпатіївському літописі під 1185 роком і куди, згідно з Іпатіївським літописом, втік з половецького полону князь Новгород-Сіверського князівства Ігор Святославич влітку 1185 або 1186 року.
Релігія[ред. | ред. код]
У селищі діє недавно відбудований православний Свято-Троїцький храм УПЦ МП.
Є громада УГКЦ, заснована 1994 року, котру очолює священик Онуфрій Ріпецький. Діє греко-католицький Свято-Покровський монастир отців Василіян.
З 2008 року у селищі діє чернечий дім (монастир) ордена Кармелітанок Босих Римсько-Католицької Церкви.
Згадки у мистецтві[ред. | ред. код]
В автобіографічній повісті Ізраїля Меттера «П'ятий кут» (1967) згадується, що герой жив улітку у Покотилівці до війни[4].
Постаті[ред. | ред. код]
- Рижов Станіслав Анатолійович (1970—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Посилання[ред. | ред. код]
- Прогноз погоди в смт. Покотилівка [Архівовано 23 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Донецьке городище та місто Донець
- Облікова картка[недоступне посилання з квітня 2019]
- Офіційний сайт Покотилівської селищної ради [Архівовано 10 березня 2019 у Wayback Machine.]
- У Покотилівці відкрито меморіальну дошку
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
- ↑ Рішення Харківської міської ради від 24.10.2012 року № 907/12 «Про впорядкування найменувань» [Архівовано з першоджерела 27 лютого 2013.]
- ↑ Екзарх Харківський помолився у Покотилівському Свято-Покровському монастирі. Архів оригіналу за 25 грудня 2014. Процитовано 25 грудня 2014.
- ↑ Меттер, И. Пятый угол. — М.: Текст, 2009. 224 с. ISBN 978-5-7516-0821-7, 978-5-9953-0027-4.
 | Це незавершена стаття з географії Харківської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
| ||||||||
