Захаркін Іван Григорович — Вікіпедія

Захаркін Іван Григорович
Народився 27 січня 1889(1889-01-27)
Тюріноd, Шацький повітd, Рязанська губернія, Російська імперія
Помер 15 жовтня 1944(1944-10-15)[1] (55 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
·автомобільна аварія
Поховання Другий християнський цвинтар
Країна  Російська імперія
 Російська республіка
 РРФСР
 СРСР
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Військова академія імені М. В. Фрунзе
Знання мов російська
Учасник Перша світова війна, Громадянська війна в Росії, вторгнення СРСР до Польщі (1939) і німецько-радянська війна
Військове звання генерал-полковник
Партія КПРС
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Суворова 2 ступеня орден Червоної Зірки медаль «За оборону Москви» Георгієвський хрест IV ступеня медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» Георгіївський хрест
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Захаркін.
Могили генерал-полковника Івана Захаркіна і віце-адмірала Гаврила Жукова на Другому Християнському кладовищі в Одесі

Іва́н Григо́рович Заха́ркін (27 січня 1889(1889-01-27), Тюріноd, Шацький повітd, Рязанська губернія, Російська імперія — 15 жовтня 1944(1944-10-15), Одеса) — радянський військовий діяч, генерал-полковник (1943), командувач військ Одеського військового округу. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 25 січня 1889(18890125) року в селянській родині в селі Тюрино, тепер Шацького району Рязанської області, Росія. У російській імператорській армії з 1910 року, служив рядовим і старшим унтер-офіцером, після демобілізації в травні 1914 року працював робітником у місті Новочеркаську.

У серпні 1914 року мобілізований у діючу армію. Учасник Першої світової війни на Південно-Західному фронті в Галичині. Служив на посаді старшого унтер-офіцера піхотного полку. У жовтні 1914 року був поранений, нагороджений Георгіївським хрестом 4-го ступеня. У 1915 році, перебуваючи в госпіталі (Брянська губернія) після поранення, здав екстерном повний курс реального училища, після чого був зарахований в 3-тю Московську школу прапорщиків, яку закінчив у травні 1916 року. З червня 1916 до лютого 1918 року воював на Південно-Західному фронті на посадах молодшого офіцера взводу і роти, потім — начальника кулеметної команди. У лютому 1918 року направлений до Москви як представник свого полку. Член РКП(б) з 1918 року.

У Червоній армії з 1918 року. У роки громадянської війни воював на Південному фронті: командир батальйону, полку, бригади. У листопаді 1918 року був поранений і вибув з фронту. З 1920 року був у розпорядженні Вищої ради народного господарства РРФСР.

У 1921 році закінчив Військову академію РСЧА. Служив начальником оперативного управління штабу Вітебського району, начальником оперативного відділу штабу Північно-Кавказького військового округу, начальником штабу 15-го стрілецького корпусу, командиром 66-го стрілецького полку, начальником відділу бойової підготовки штабу Приволзького військового округу, начальником піхотної школи в місті Ульяновську.

У 1930 році закінчив курси партполітпідготовки командирів-одноначальників при Військово-політичній академії. З квітня 1930 року — командир і комісар 64-ї стрілецької дивізії, з листопада 1931 року — викладач Військової академії імені Фрунзе.

З липня 1937 року — начальник штабу Київського військового округу. З травня 1938 року — начальник штабу Харківського військового округу.

26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання по Петропавлівській виборчій окрузі № 217 Дніпропетровської області.

З липня 1938 року по серпень 1941 року — заступник командувача військ Московського військового округу.

У 1939 році брав участь у Польському поході Червоної армії на посаді командувача 10-ї армії.

Під час німецько-радянській війні з 15 серпня 1941 року — командувач військ 43-ї армії Резервного фронту. З 20 серпня 1941 року — командувач військ 49-ї армії Резервного фронту (з 3 жовтня — у складі Західного фронту). З червня 1943 року — заступник командувача військ Центрального, з 20 жовтня 1943 року — Білоруського фронту.

З 23 березня 1944 року — командувач військ Одеського військового округу, розташованого у прифронтовій зоні. 15 жовтня 1944 року загинув під Одесою в автомобільній катастрофі. Похований в Одесі, на 2-му Християнському кладовищі.

Звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Захаркин Иван Григорьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Джерела[ред. | ред. код]

  • http://encyclopedia.mil.ru/encyclopedia/heroes/USSR/more.htm?id=12104321@morfHeroes [Архівовано 23 лютого 2022 у Wayback Machine.]
  • Велика Вітчизняна. Командарми. Військовий біографічний словник. Під загальною ред. Вожакина — Москва; Жуковський: Кучково поле, 2005.
  • Захаркін Іван Григорович: облікова картка й автобіографія депутата Верховної Ради УРСР // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 3, арк. 258.
  • Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 48.
  • Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]: газета. — Київ, 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Захаркін_Іван_Григорович&oldid=41873706