Золотоворітська вулиця — Вікіпедія

Золотоворітська вулиця
Київ
Золотоворітська вулиця
Золотоворітська вулиця
Золотоворітська вулиця
Місцевість Старий Київ
Район Шевченківський
Назва на честь Золоті ворота
Загальні відомості
Протяжність 240 м
Координати початку 50°27′04″ пн. ш. 30°30′51″ сх. д. / 50.451306° пн. ш. 30.514389° сх. д. / 50.451306; 30.514389Координати: 50°27′04″ пн. ш. 30°30′51″ сх. д. / 50.451306° пн. ш. 30.514389° сх. д. / 50.451306; 30.514389
Координати кінця 50°26′56″ пн. ш. 30°30′48″ сх. д. / 50.449139° пн. ш. 30.513472° сх. д. / 50.449139; 30.513472
поштові індекси 01030, 01601
Транспорт
Найближчі станції метро  «Золоті ворота»
Рух односторонній
Покриття асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 10593
У проєкті OpenStreetMap r414587
Мапа
Мапа
CMNS: Золотоворітська вулиця у Вікісховищі

Золотоворі́тська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає від Рейтарської вулиці до вулиці Ярославів Вал.

Історія[ред. | ред. код]

Одна з давніх київських вулиць, відома з ХІ століття, від часу побудови Золотих воріт — головної в'їзної брами стародавнього Києва — як дорога від них до Софійського монастиря. У кінці XVIII століття до 30-х років XIX століття разом з частиною сучасної Володимирської вулиці (від Софійської площі до Рейтарської вулиці) та Рейтарської вулиці входила до складу Золотої вулиці.

Будинки[ред. | ред. код]

На вулиці частково збереглася забудова кінця XIX — початку XX ст. За статистичними даними за 1884 р., вулиця була забудована двоповерхівками, де перший поверх був кам'яний, другий — дерев'яний. Лише будинок № 2-а, який належав Якову Тарновському[1], був повністю кам'яним[2].

  • № 2 — Житловий будинок. Побудований за проектом архітекторів Йосипа Каракіса та Анатолія Добровольського. Будівля збереглася зі значними спотвореннями, такими як: добудований п'ятий поверх, засклені ніші, зміна колірної гами і т. д.
  • № 3 — Житловий будинок. 1919 року в ньому діяла Театральна академія.
  • № 6 — Фасадний особняк, який у 1894 р. перебудували на замовлення викладача Києво-Софійського чоловічого духовного училища Євгенія Іваницького за проектом А. Краусса. На фасаді будинку вміщені ініціали власника «ЕИ» та дата «1894». Триповерховий флігель власник обладнав під умебльовані кімнати, їх налічувалось 49[2].
  • № 11 — Колишній прибутковий будинок. Належав Вацлаву Вондраку. Перших два поверхи займала друкарня «Печатня С. П. Яковлева». У цьому ж буднику працювало медичне відділення Вищих жіночих курсів, очолюване професором Сергієм Томашевським[2].

Особистості[ред. | ред. код]

У будинку на Золотоворітській, 2-а, останні роки життя провела рідна сестра Якова Тарновського — Надія Тарновська[3], відома як кума Тараса Шевченка. Будинок № 11 у 1910-х роках належав київському адвокату, чеському громадському діячеві Вацлаву Вондраку[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Тарновський Яків Васильович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 46.
  2. а б в г Друг, Ольга Миколаївна.Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. — Львів: Світ, 2013. — 496, [XVI] с. : іл.
  3. Тарновська Надія Василівна // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 41-42.

Джерела[ред. | ред. код]