Кант (пісня) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кант (значення).
Вертепний кант «Шедше тріє царі»
А капела «Менестрелі»
При проблемах гляньте в довідку.

Кант (від лат. cantus — «спів», «пісня») — церковна або світська пісня для триголосного ансамблю або хору, що була поширена у XVI–XVIII ст. в Україні. Звідти канти і псальми були занесені на московські землі.[1] Спочатку створювалися на релігійні тексти і виконувалися духовенством і ченцями.

Релігійні канти[ред. | ред. код]

Поетика кантів походить від літературної (книжкової) поезії, а не народної пісні. У XVII ст. канти створювалися на слова представників силабічної поезії. Тексти та мелодії кантів побутували в багатьох варіантах, входили у поширені рукописні збірки. Для музичного стилю канту характерно триголосний виклад з паралельним рухом верхніх голосів, квадратна музична строфа[2].

Типовими кантами, наприклад, є відомі колядки.

Виконувалися ансамблем співаків або хором без супроводу інструментів. Інтонаційний лад канту представляє сплав елементів знаменного співу, української народної пісні, а також польської мелодики.

Найвідомішим пам'ятником духовних кантів є «Богогласник», виданий 1790 року в Почаївській лаврі. З 248 пісень пісень першого видання Богогласника — 33 польською мовою, 3 латиною, решта — церковнослов'янською або книжною українською мовою. В тематичному відношенні найбільше кантів у цій збірці присвячено Христові (76), Богородиці і її іконам (56), різним святим (55), ці канти розташовані по групах відповідно до церковних свят. Мелодія записана київською квадратною нотацією. Для ряду кантів мелодія не виписана, натомість вказується на те, що вони співаються на мелодію іншого канту. В мелодиці кантів проявляється опора на фукнкційно-гармонічне мислення, у кантах другої половини XVIII століття посилюються зв'язки з фольклором.

Пізніше Богогласник неодноразово перевидавався, зокрема у Почаєві (1805, 1825), Львові (1850, 1886). Канти переважно були анонімні. Однак відомі імена деяких авторів: Димитрій Туптало, Єпифаній Славинецький, Феофан Прокопович.

Світські канти[ред. | ред. код]

У XVIII ст. з'являються канти патріотичного, побутового, любовно-ліричного змісту. Значне місце серед них займають любовно-ліричні канти, що передували появі жанру пісні-романсу (напр. «Бідная моя головонько, де ж тепер моя тепер дівонька», «Нещаслива доля без милого жити» та ін.). Іншою популярною групою світських кантів є жартівливі канти (напр. «Да орав мужик при дорозі», «Ой під вишнею, під черешною» та ін.).

Існують канти і зі скорботнішою тематикою, наприклад «Ой біда, біда мні, чайці небозі» (деякі приписують авторство цього канту Івану Мазепі). Серед авторів світських кантів — філософ Григорій Сковорода, зокрема йому належать канти «Ох щастє, щастє, бідноє, злоє», «Ах ти, світе лістний».

Канти стають улюбленою музичною формою міських верств населення. Ліричні канти вбирають в себе елементи існуючих танцювальних форм, головним чином менуету. Видатними творцями таких пісень були Г. Сковорода («Ох щастє, щастє, бідноє, злоє», «Ах ти, світе лістний»), 3. Дзюбаревич, С. Климовський, О. Падальський, І. Бачинський, Я. Семержинський та інші поети, однак у більшості випадків слова і музика кантів анонімні.

Мелодії кантів служили джерелом для розвитку культової музики. Особливо відчутним був їх вплив на один із хорових жанрів — партесний (багатоголосий) концерт.

Видатний український композитор і теоретик партесного жанру М. Дилецький (1650–1723 рр.) обстоював метод створення духовних гімнів на основі мелодії світської пісні, наводячи як приклад мелодію поширеного тоді канта «Радуйся, радость свою воспіваю». Партесний концерт був своєрідним проявом стилю українського бароко в музиці. Видатними виконавцями у цьому жанрі в Україні були Олекса Лешковський, Клим Коновський, Василь Пікулинський, Іван Календа та ін.[3]

Сучасними виконавцями барокових кантів різних авторів є народний артист Тарас Компаніченко і "Хорея Козацька"

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ И. А. Гарднер. Богослужебное пение Русской православной церкви История. Вторая эпоха (1652–1918). — Регентское дело. — 2004. — № 10 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 травня 2014. Процитовано 2 лютого 2011.
  2. ↑ Ю. В. Келдыш. Кант (многоголосная песня) // Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия 1969–1978[недоступне посилання з липня 2019]
  3. ↑ Духовна культура українського народу другої половини XVII—кінця XVIII століття[недоступне посилання з липня 2019]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Л. Корній. Історія української музики. Т.2. Київ — Харків — Нью-Йорк: М. П. Коць, 1998.  С. 95-109.
  • Барокові духовні пісні з рукописних співаників XVIII ст. Лемківщини /[вступ, упорядкування і коментарі Олі Гнатюк]. Львів: Місіонер, 2000. 336 с.
  • Возняк М. Два співаники половини й третьої четвертини XVIII ст. // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – Львів, 1922. Т. CXXXIII. С. 115-172.
  • Гнатюк О. Богогласник як антологія духовної поезії XVII–XVIII сто-літь // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Львів, 1995. Т. CCXXIX: Праці Філологічної секції. С. 7-15.
  • Гнатюк О. Українська духовна бароккова пісня. Варшава;Київ: Перевал, 1994. 188 с.
  • Грушевський М. Співаник з початку XVIII ст. //Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Львів, 1897. Т. XV. С. 1-48;Т. XVII. С. 49-98.
  • Зосім О. Дослідники української духовної пісні кінця ХІХ–початку ХХ ст. // Видатні постаті науки, культури та освіти України : матеріалиВсеукр. наук.-практ. конф., (Київ, 30-31 жовтня 2008 р.) / Мін-во культури і ту- ризму, ДАКККіМ. Київ: ДАКККіМ, 2008. С. 70-74.
  • Зосім О. Духовна пісня паралітургічного призначення як регіональнийваріант української духовнопісенної традиції / О. Зосім // Україна: від само бут-ності – до соборності : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., (Київ, 22-23травня 2008 р.) / Мін-во культури і туризму, ДАКККіМ. Київ: ДАКККіМ, 2008. С. 136-139.
  • Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня на східнослов'янських землях у XVII–XIX століттях: монографія. Київ: ДАКККіМ, 2009. 204 с.
  • Зосім О. Західноєвропейські паралітургічні пісні в українській духо-внопісенній традиції // Інформаційно-культурний простір: європейсь-кий вибір України : зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф., (Київ, 7-8 грудня2007 р.). Ч. 2. / Мін-во культури і туризму, ДАКККіМ. Київ: ДАКККіМ, 2008. С. 173-175.
  • Зосім О. Мелодії українських духовних пісень: у пошуках першоджерел // Київське музикознавство. Київ, 2002. Вип. 8. С. 36-43.
  • Зосім О. Українські різдвяні пісні та їх європейські аналоги //Київське музикознавство. Київ, 2000. Вип. 3. С. 15-22.
  • Козицький П. Спів і музика в Київській академії за 300 років її існу-вання Київ : Музична Україна, 1971. 148 с.
  • Корній Л. Українська шкільна драма і духовна музика XVII–першоїполовини XVIII ст. / Л. Корній; [АН України; Ін-т української археографії таін.]. Київ, 1993. 183 с.
  • Костюковець Л. Із спостережень над історією розвитку різдвянихпсалмів-колядок // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Львів, 1993. Т. CCXXVI: Праці Музикознавчої комісії. С. 238-243.
  • Медведик Ю. Ad Fontes: з історії української музики XVII – початку XX ст.: вибрані статті, матеріали, рецензії. Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2015. 618 с. ISBN 978-617-10-0027-8
  • Медведик Ю. “Богогласник” – найвидатніша пам’ятка українськоїдуховної лірики XVII–XVIII ст. (джерелознавчий та етнологічний аспект) // Народна творчість та етнографія. 1992. № 5-6. С. 44-49.
  • Медведик Ю. Гимнографічні джерела української духовної пісні // ΚΑΛΟΘΩΝΙΑ: Наук. зб. з історії церковної монодії та гимнографії /До 70-ліття Олександри Цалай-Якименко. Львів : Вид-во УКУ, 2002. Ч. І. С. 133-139
  • Медведик Ю. Ґенеза та специфіка кодифікування українських духо-вних кантів на ранній стадії рукописної практики жанру (кінець XVI– XVII ст.)// Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського:Культурологічні проблеми української музики (Наукові дискурси пам’яті ака-деміка І. Ф. Ляшенка). Київ, 2002. Вип. 16. С. 225-234
  • Медведик Ю. Дослідження давньої української пісенності у працяхвчених львівського осередку медієвістів // Народна творчість та етнографія. 2002. № 5-6. С. 82-88.94.
  • Медведик Ю. Духовна пісня в українських літературознавчих студіях // Musica Humana : [зб. ст. кафедри музичної україністики / відп. ред. Ю. Ясіновський (=Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка; Ін-т українознавств-ва ім. І. Крип’якевича НАН України)]. Львів, 2005. Ч. 2. С. 124-135. (Серія “Історія української музики”, вип. 13).95.
  • Медведик Ю. Духовні канти в честь чудотворних храмових святинь Галичини // Українське музикознавство. Київ, 2001. Вип. 30. С. 90-103.
  • Медведик Ю. Катехизаційна спрямованість духовнокантової творчості як один із чинників християнізації суспільства // Київське музикознавство. Київ, 2001. Вип. 6. С. 24-33.
  • Медведик Ю. Латинсько-польсько-словацькі елементи в українській духовній пісні // Musica Humana: [зб. ст. кафедри музичної україніс-тики / відп. ред. Ю. Ясіновський (Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка; Ін-тукраїнознавства ім. І. Крип’якевича НАН України)]. Львів, 2003. Ч. 1. С. 251-260. (Серія “Історія української музики” : вип. 10)
  • Медведик Ю. НАПРЯМКИ ТА ПРІОРИТЕТИ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ ПІСНІ ЛЬВІВСЬКИМИ ДОСЛІДНИКАМИ УПРОДОВЖ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІХІХ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ. // ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ Серія мист-во. 2012. Вип. 11. 13–30.
  • Український кант XVII–XVIII ст. / [упоряд., вст. ст. і прим. Л. В. Івченко;спец. ред. текстів В. І. Крекотня]. Київ: Музична Україна, 1990. 200 с.
  • Франко І. Духовна й церковна поезія на Сході й на Заході. Вступ достудій над “Богогласником” // Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. Київ : Наук. думка, 1983. Т. 39. С. 129-143.
  • Франко І. Наші коляди // Франко І. Зібрання творів у 50-титомах . Київ : Наук. думка, 1982. Т. 28. С. 7-41.166.
  • Франко І. Студії над українськими народними піснями //Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах Київ : Наук. думка, 1984. Т. 42. С. 7-491
  • Цалай-Якименко О. Київська школа музики XVII століття / О. Цалай- Якименко; [Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка]. Київ; Львів; Полтава, 2002. 500 с.
  • Medvedyk J. David’s psalms as a Sourse of Poetic Texts of UkrainianSacred Songs of the XVII–XVIII Centuries // Musica AntiquaEuropae Orientalis. Acta Musicologica. – Bydgoszcz : Filharmonia Pomorska, 1994. Т. XIII. P. 227-236.199.
  • Medvedyk J. Poczajowski “Bohohlasnyk”. Okoliczności powstania orazźródła antologii ukraińskiej pieśni religijnej // Polska-Ukraina. 1000lat sąsiedztwa: [ pod red. S. Stępnia]. Przemyśl, 2000. Т. 5: Miejsce i rolakościoła grekokatolickiego w kościele powszechnym. – S. 347-354.200.
  • Medvedyk J. Ukrainian baroque sacred songs in relation to slavic paraliturgical culture // Musica Antiqua Europae Orientalis. ActaMusicologica. – Bydgoszcz : Filharmonia Pomorska, 2003. Т. XIII. P. 169-174.
  • Rothe H. Paraliturgische Lieder bei den Ostslaven, besonders Ukrainern.Östliche Liturgie und westliches Kirchenlied // Sprache und Literatur der Ukraine zwischen Ost und West : [hrsg. von J. Besters-Dilger, M. Moser,St. Simonek]. Bern; Berlin; Bruxelles; Frankfurt am Main; New York; Wien : Peter Lang, 2000. S. 17-31
  • Rothe H. Sakrale Grundlagen slavischer Literaturen / H. Rothe // SakraleGrundlagen slavischer Literaturen : [hrsg. von H. Rothe.]. – München : Verlag OttoSagner, 2002. S. 1-26.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кант_(пісня)&oldid=42181972