Королівські ідилії — Вікіпедія

«Королівські ідилії»
Автор Альфред Теннісон
Країна Велика Британія
Мова англійська
Тема Король Артур
Жанр Епічна поема, білий вірш
Видано 1859 - 1885 роки

Королівські ідилії - опублікований з 1859 по 1885 роки цикл творів із дванадцяти віршів англійського поета Альфреда Теннісона (1809–1892; Поет-лауреат з 1850 року), який переказує легенду про короля Артура, його лицарів, його любов до Гвіневер та її трагічну зраду йому, а також підйом і падіння королівства Артура.

Твір розповідає про спробу і невдачу Артура піднести людське сумпільство і створити досконале царство, від приходу до влади і до смерті від руки зрадника Мордреда. Окремі вірші детально описують вчинки різних лицарів, зокрема Ланселота, Герайнта, Галахада, Баліна та Балана, а також Мерліна та Володарки Озера. Між ідиліями мало плавних переходів, але центральна фігура Артура пов’язує всі історії. Вірші були присвячені принцу-консорту Альберту.

"Ідилії" написані білим віршом. Описи природи Теннісона випливають із спостережень за його оточенням, зібраних протягом багатьох років. Драматичні наративи не є епосом ні за структурою, ні за тоном, але виводять елегічний смуток у стилі "Ідилій" Феокрита. "Королівські ідилії" часто сприймаються як алегорія суспільних конфліктів у Британії в епоху середини Вікторіанської епохи.

Джерела та ідеалізм[ред. | ред. код]

Теннісон базував свій твірз, головним чином, на книзі сера Томаса Мелорі "Смерть Артура" і "Мабіногіоні", але з багатьма розширеннями, доповненнями та декількома переробками, яскравим прикладом яких є доля Гвіневери. У Мелорі вона засуджена до спалення на вогнищі, але врятована Ланселотом, а в Ідиліях Гвіневіра тікає до монастиря, кається, прощається Артуром і служить у монастирі, поки до смерті. Теннісон також змінив традиційні написання декількох назв.

Місце написання[ред. | ред. код]

Частина твору була написана в "Hanbury Arms" в Каерлеоні (Уельс), де знаходиться відповідна пам’ятна дошка.

Видавнича хронологія[ред. | ред. код]

Перше видання "Ідилій", яке містило поеми "Енід", "Вів'єн", "Елейна" і "Гвіневер" було опубліковано у 1859 році [1]. Присвята була опублікована у 1862 році, через рік після смерті принца-консорта. Пізніше "Енід" була розділена на "Шлюб Геранта" та "Герант і Енід", а "Гвіневер" розширено. "Святий Грааль та інші поеми" з’явилися лише за десять років. "Останній турнір" був опублікований у "Сучасному огляді" у 1871 році. "Гарет і Лінетт" вийшов роком пізніше. Епілог «До королеви» був опублікований у 1873 році. Ідилія "Балін і Балан" була опублікована в "Тиресіях та інших віршах" у 1885 році.

Алегорія на вікторіанське суспільство[ред. | ред. код]

У "Королівських Ідиліях" Теннісон прагнув ув'язати минуле і сьогодення. Артур у сюжеті часто розглядається як втілення вікторіанських ідеалів: його називають "ідеальною мужністю, замкненою у справжньому чоловікові", і "нержавіючим джентльменом". Артур часто висуває нереальні вимоги щодо лицарів круглого столу та самого Камелота, однак незважаючи на всі зусилля, не може підтримати вікторіанський ідеал у своєму Камелоті. «Ідилії» також містять явні посилання на готичний інтер’єр, романтичне розуміння природи та тривогу щодо зміни гендерних ролей, - все це вказує типовий типовий вікторіанської доби.[2]

У вікторіанську епоху відновлювався інтерес до ідеї куртуазної любові або пошуку духовної реалізації в чистому вигляді романтичної любові. Ця ідея втілена у стосунках між Гвіневерою та Артуром. Гвіневіру звинувачують у злочині, коли вона не відповідає тій чистоті, яку очікував від неї Артур, оскільки вона недостатньо служить йому духовно. Позиція Теннісона як поета-лауреата в цей час і популярність "Ідилій" послужили подальшому пропаганді цього наративу серед жінок вікторіанської доби.[3]

Видання[ред. | ред. код]

  • Tennyson, Alfred; edited by George Barker (1961). Idylls of the King and a Selection of Poems. Signet Classic. ISBN 0-45-150123-3.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Tennyson, Alfred (1859). Idylls of the King (вид. 1). London: Edward Moxon & Co. Процитовано 13 березня 2016. via Google Books
  2. ↑ Tucker, Herbert F. (1991). "The Epic Plight of Troth in Idylls of the King." ELH. 58: 701—720. JSTOR 2873461.
  3. ↑ Ahern, Stephen (2004). "Listening to Guinevere: Female Agency and the Politics of Chivalry in Tennyson’s Idylls." Studies in Philology. 101: 88—112. JSTOR 4174780.

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Королівські_ідилії&oldid=41664898