Костел Найсвятішої Трійці (Чернавчиці) — Вікіпедія

Костел Найсвятішої Трійці Касцёл Найсвяцейшай Тройцы
52°13′04″ пн. ш. 23°44′28″ сх. д. / 52.217777777805771677° пн. ш. 23.74111111113877826° сх. д. / 52.217777777805771677; 23.74111111113877826Координати: 52°13′04″ пн. ш. 23°44′28″ сх. д. / 52.217777777805771677° пн. ш. 23.74111111113877826° сх. д. / 52.217777777805771677; 23.74111111113877826
Країна	Білорусь
Розташування	Чернавчиці, Берестейська область
Конфесія	католицизм
Тип	церква православний храм і костел
Стиль	готика, ренесанс
Засновник	Микола Кшиштоф Радзивілл
Початок будівництва	1583
Побудовано	1595
Стан	діюча
Костел Найсвятішої Трійці Костел Найсвятішої Трійці (Білорусь)
Медіафайли у Вікісховищі

Костел Найсвятішої Трійці (Троіцкі касцёл са званіцай)^[1] (біл. Касцёл Найсвяцейшай Тройцы) — пам'ятка архітектури республіканського значення, зведений у 1583^[1] році, розташований у центрі села Чернавчиці Берестейської області на шосе Брест — Каменець. Разом з ярусною дзвіницею утворює висотну домінанту в малоповерховій забудові, нагадує композицію оборонної замкової вежі Несвіжа, побудованої також наприкінці XVI століття^[2].

Історичні відомості[ред. | ред. код]

У XV столітті Чернавчицями володів рід Ілліничів, тоді й був побудований перший храм. Останній з роду, Юрій, не мав спадкоємців та заповідав усе своє майно кузинові Миколі-Криштофу Радзивілу, який і побудував новий храм-фортецю. Спорудження костелу ознаменувало повернення Миколи, відомого мецената, політичного діяча і заможного вельможі, з паломництва в Єрусалим.

Згідно «Каталогу Брестської єпархії» 1925 року існуюча будівля датується 1583 роком (за іншими джерелами в 1585–1595^[3],^[4] р.), побудовано при М. К. Радзивіллі.

У 1661 році за наказом Смоленського єпископа Юрія Білозора проведена реставрація костелу, після закінчення ремонту його повторно освячено в ім'я Святої Трійці.

Після польського національно-визвольного повстання російська влада ухвалила рішення про закриття католицьких церков. У 1867 році храм переданий православній церкві та набув візантійських рис^[5].

На початку XX століття костел повернений римо-католикам. Під час німецької окупації в ньому скоєні масові розстріли, про що нагадує обеліск, встановлений коло його стін. За часи радянської влади храм не діяв.

У 2010 році костел передали вірянам, які провели реконструкцію. Сьогодні — це діючий римо-католицький храм.

Архітектура[ред. | ред. код]

Костел Найсвятішої Трійці — єдиний у своєму роді зразок національної архітектурної спадщини, що включає готичні форми, прийоми ренесансу і раннього бароко, традиції оборонної архітектури^[3].

Спроектував костьол чернець-єзуїт, якого Радзивілли викликали з Італії (потім архітектор переїхав для роботи у Несвіж), інженери прибули зі Швейцарії. Довжина храму складає 30 метрів, ширина — 15 метрів.

За думкою Т. В. Габрусь^[4], архітектура костьолу має готико-ренесансну основу. Храм однонефний, безкупольний з витягнутим пресбітерієм і подібністю трансепту, має виражені оборонні риси: масивні стіни, вузькі бійниці, високу дзвіницю, з якої можна оглядати околиці.

Прийоми готичної архітектури: апсида і бічні фасади, масивні стіни з контрфорсами і вузькими витягнутими вікнами, крутий та високий щипцевий дах^[6].

До крил трансепту і сторін апсиди примикають нижчі прибудови з односхилими дахами, що створюють поступове наростання об'ємів і надають композиції художню виразність. До головного фасаду прибудований вхідний тамбур^[7].

Характерні прикмети ренесансу: прямокутні та круглі ніші — фільонки, тонкі карнизи та вертикальна тяга головного фасаду, зведення інтер'єру, декороване скульптурними візерунчастими тягою-нервюрами. У Білорусі збереглися лише одиничні будівлі подібного типу.

Нове у структурі храму (порівняно з культовими будовами епохи реформації) — наявність елементів поперечної нефи, які на плані мають вигляд латинського хреста.
Особливістю композиції храму є кругла вежа на південному бічному фасаді, що має риси архітектури оборонного типу^[8], побудована з цеглини і обштукатурена зовні. Потрапити у неї можна з костьольного двору.

Масивні стіни зведені у техніці готичної кладки, їх товщина складає 1,3 метра. У щиті фронтону розташовані бійниці, головний фасад зроблений без башні. У вівтарній частині розташована циліндрична вежа із шатровим покриттям та гвинтовими сходами, що ведуть на горище. Вежа має нетрадиційне розміщення, але є характерним елементом оборонної архітектури. Відсутню вежу компенсує монументальна дзвіниця, яка включена в огорожу та органічно доповнює архітектуру костьолу^[3].

Свідками епохи бароко виступають три дерев'яні скульптури: «Святий Домінік», розміщений у вівтарі, «Святий Антоній» і «Святий Мартин», розташовані у нішах головного фасаду. На поверхні скульптур збереглися сліди фарби золотисто-коричневих і червоних тонів.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

1. Белоруссия, Литва, Латвия, Эстония: Справочник-путеводитель.- М., 1986.- 488 с. (рос.)
2. От Беловежской пущи до полесских болот: путеводитель по Брестской области / Т. Хвагина, А. Варавва. — Минск, 2013. — 225 с. (рос.)