Костюченко Олекса Павлович — Вікіпедія

Олекса Павлович Костюченко Олексій
Поручик  Сотник
Загальна інформація
Народження	17(29).02.1892 місто Харків (Іванівка), Харківська губернія, Російська імперія
Смерть	після 22 червня 1941 зник безвісти під час етапування
Громадянство	Російська імперія→  УНР→ Польська Республіка
Військова служба
Роки служби	1914–1921
Приналежність	Російська імперія→  УНР→ Польська Республіка
Рід військ	Піхота
Формування	Харківський Слобідський Кіш 6-та Січова стрілецька дивізія
Війни / битви	Перша світова війна Визвольні змагання
Нагороди та відзнаки

Олекса Павлович Костюченко (17 (29) лютого 1892 р., м. Харків^[1] (Іванівка)^[2][3], Харківська губернія, Російська імперія — після 22 червня 1941 р., зник безвісти під час етапування^[4]) — редактор, перекладач, журналіст, політв'язень. Сотник Армії УНР^[4], з 15 листопада 1918 р. — ад'ютант Харківського Слобідського полку, з 6 грудня 1918 р. — начальник штабу Харківського Слобідського Коша. Надалі обіймав штабні посади у 6-й Січовій стрілецькій дивізії Армії УНР^[5].

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 17 (29) лютого 1892 року^[1] у передмісті Харкова — на Іванівці^[2][3], у сім'ї міщанина родом із Кременчука, Полтавської губернії Павла Ісайовича Костюченка та його законної дружини Пелагеї Тимофіївни Костюченко^[1]. У сім'ї де плекались українські традиції^[3]. Батько працював рахівником на Південній залізниці, мати домогосподарка. Мав брата Бориса та сестру Марусю.^[6]

З 1899 по 1901 роки Костюченко отримував підготовчу освіту. З 1901 по 1909 роки навчався у Харківській реальній школі.^[6]

У 1909 році закінчує 1-шу Харківську реальну школу та вступає на механічний відділ Харківського технологічного інституту. Весною 1911 року через хворобу звільнився. Восени того ж року вступив на хімічний відділ Харківського технологічного інституту^[3].

Служба в російській армії[ред. | ред. код]

У травні 1914 року призваний до війська. 30 липня 1914 року вступив до Чугуївської військової школи. Закінчив її за 1-м розрядом 1 грудня 1914 року. У ранзі прапорщика призначений до 211-го пішого запасного батальйону, де служив до 21 грудня 1916 року на посадах начальника навчальної команди і командира сотні. В «Описі життя» зазначав:

21 грудня 1916 року відбув на фронт і перебував спочатку в 149 п. Чорноморському полку, а потім в 731 п. Комаровському полку і з перших чисел травня 1917 в штабі 183 пішої дивізії, в полках я був сотенним і баталіонним командіром, а в Штабі дивізії завідуючим противоґазовою боротьбою в дивізії і дивізійним метеорольоґом (в перших числах липня 1917 року скінчив противоґазові та метеорольоґічні курси при Штабі Північного Фронту)…^[3]

В українському війську[ред. | ред. код]

24 листопада 1917 р., взявши відпустку, виїхав до України з метою вступити до української військової частини. На момент прибуття Харків був вже окупований більшовиками, а виїхати до Києва не пощастило. Костюченко залишився в Харкові.

Коли при Гетьмані почалося формування українських частин, з 31 серпня 1918 року свідомо вступив до 42-го пішого Валківського полку, розташованого в Харкові.

15 листопада 1918 року перейшов на службу до Коша Військ Козацьких Харківщини, а 17 листопада 1918 року в складі цього Кошу брав участь в Антигетьманському повстанні.

У Коші короткий час був ад'ютантом Харківського слобідського козацького полку, а потім Начальником штабу Кошу аж до 26 травня 1919 року, коли захворів і відбув до шпиталю в м.Тернопіль. У вересні остаточно видужав і служив у тилових частинах Української армії. 26 грудня 1919 року відбув з Кам'янця на формування української армії в Домб'є, а потім у Ланьцут, де фактично був інтернований до 8 лютого 1920 року.

8 лютого 1920 року розпочалося формування 6-ї стрілецької дивізії, куди Костюченко вступив та був призначений старшим ад'ютантом штабу. У складі цієї дивізії брав участь в усіх походах до моменту нового інтернування — 26 листопада 1920 року, після чого прибув з дивізією до табору Олександрів. За час перебування в таборі 27 червня 1922 року скінчив Курси Штабових старшин^[3].

Нагороджений хрестом Симона Петлюри за участь у збройній боротьбі за державність України під проводом головного отамана Симона Петлюри 1917–1921 рр (№82).^[7]

Арешт та загибель[ред. | ред. код]

7 листопада 1940 року, під час окупації Галичини СРСР, Костюченка заарештували у с. Залукві, Галицького району, Станіславської області. Уривок з постанови УМДБ Станіславської області в карній справі О. П. Костюченка від 20 липня 1948 року:

"...уголовное дело на Костюченко Алексея Павловича было возбуждено 6-го ноября 1940 года по ст. 54-6, 54-10 УК УССР, но по случаю начавшихся военных действий в 1941 году следствие по делу не было закончено, а арестованный Костюченко А. П. будучи этапированным из Станиславской тюрьмы в восточные области СССР пропал безвести. Произведенной проверкой по Галичскому району Костюченко не установлен и судьба его неизвестна, что подтверждается справкой сельского совета."^[4]

Отже найбільш коректною датою відліку до загибелі О. П. Костюченка можна назвати період від 22 червня 1941 року — після початку німецько-радянської війни.

Інтернування[ред. | ред. код]

З наступом Червоної армії 6-та дивізія відступила назад і 21 листопада 1920 року перейшла річку Збруч та потрапила на територію Польщі, де була інтернована, а особовий склад підрозділу було відправлено до таборів. Костюченко потрапив до табору Александрів, біля Варшави. Він прибув туди 16 грудня 1920 року і знаходився у таборі Александрові до весни 1922 року. Весною 1922 року Костюченка перевели до табору Щипйорно, біля міста Каліш, де він пробув до 21 жовтня 1923 року^[8][6].

В еміграції[ред. | ред. код]

У кінці жовтня 1923 року Костюченка звільнили з табору полонених…, і 1 листопада 1923 року він прибув до Чехословаччини в місто Подєбради та вступив до Української сільськогосподарської академії на лісовий факультет агрономічного відділу.

10 квітня 1928 року Олекса Костюченко захистив дипломну працю і отримав фах інженера агронома.

Після закінчення сільськогосподарської академії в м. Подєбрадах 10 квітня 1928 року за фахом інженер агроном селекціонер — у серпні 1928 року, у зв’язку з запитом до академії фірми «Товариство селекції сільськогосподарських культур», з проханням надіслати інженера селекціонера для роботи, Олекса Костюченко вирушив до Польщі.

У серпні 1928 року Костюченко приїхав на адресу вказаної фірми до села Казімежа-Вельки, Келецького воєводства, Пінчувського повіту. У цій фірмі він працював до березня 1931 року керівником селекційної станції біля с. Казімежа.

У березні 1931 року Олексу Костюченка скоротили по роботі в фірмі, і він вирушив до міста Львова шукати собі нову роботу. З осені 1931 року він потрапив на тимчасову роботу до поміщика Кальби (фольварк Кальби) в селі Мозолівка, Підгаєцького повіту, Львівського воєводства, де працював на посаді виконуючого обов’язки власника садиби до березня 1932 року.

З березня 1932 року Костюченко влаштувався на іншу роботу до фірми власника Терпиляка, яка мала назву «розплідник фруктових дерев і насінного господарства» в селі Залукві, Підгаєцького повіту, Львівського воєводства, де працював на посаді помічника керівника господарства. З березня 1933 року Костюченко працював у згаданій фірмі в селі Залукві, біля міста Галича Станіславського воєводства, в головному маєтку Терпиляка на посаді керівника селекційного відділу фірми Терпиляка до приходу Червоної армії на захід України восени 1939 року.

Після націоналізації господарства Терпиляка, Олекса Костюченко залишився працювати там само, в радгоспі, який мав назву «Залуквянський державний плодорозсадник», на посаді агронома селекціонера до дня арешту.^[8][6]

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

В пер­ших числах серпня 1917 р. брав участь в утворенні Української дивізійної ра­ди і т-ва «Просвіта». В листопа­ді 1919 р. в Кам’янці був організатором “Громади Старшин-Українців”, з час­тиною якої, як член президії, виїхав до Домб’є і Ланцуту, де Громада про­вадила національно-культурну роботу. Під час інтернування працював головним чином на культурно-про­світницькім полі - був організатором “Громади Старшин 6 Січової Стрілець­кої дивізії” — членом президії, секре­тарем і заступником голови; викладав лекції по українознавству в козацьких школах; був редактором дивізійного часопису “Нове Життя”, співробітничав в таборових гур­тах, журналах і видавництвах, редагував “Релігійно-Науковий Вістник” і ви­кладав хімію в Щипіорнській реальній школі. Одночасно з тим був учителем української мови в 4-х молодших кля- сах Хар. Жіночої гімназії Є. Сєдової. За його проектом Христина Сушко вигап­тувала в українському стилі ризи для священика похідної Свято-Покровської церкви 6-ї Січової стрілецької дивізії. Євген Маланюк про цю ризу написав статтю. Він зазначав, що “узори виши­вок виконані по прекрасному проекту сотника Олекси Костюченка, відзнача­ються глибоким почуттям української старовини, українського узору і укра­їнського орнаменту. Виконання узорів вишивкою треба визнати не тільки гар­ним, а й майстерним. Поява церковно­го убору тепер, у страшний час нашої апокаліптичної національної бороть­би, воскресіння цього прекрасного, ароматом давнини напоєного закутка нашої церковної історії — вишиваної священицької ризи — хай буде вели­ким символом. Символом відродження. Символом віри в майбутнє!” Братство 6-ї Січової дивізії надіслало найщирішу подяку до філії Союзу українок табо­ру Щипйорно, і зокрема пані Христині Сушковій та сотникові О. Костюченку за їхню працю. 1926 року жертвував ко­шти на створення фонду на виховання дітей журналіста Олександра Хомича Саліковського, який помер 1925 року^[9].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

26 січня 2024 року у Харкові було перейменовано вулицю Кокчетавську іменем Сотника Костюченка^[10].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• «Олекса Костюченко – забута історія слобідського козака»//Новини ветеранів
• «17 вересня 1939-го. Допит петлюрівця про війну і ОУН»//Історична правда
• «Літопис карної справи Олекси Костюченка. Другий зимовий похід»//Історична правда
• «Розвідка УНР в пошуках доказів більшовицьких злочинів»//Історична правда