Кам'янець-Подільський — Вікіпедія

Кам'янець-Подільський
Герб Кам'янця-Подільського Прапор Кам'янця-Подільського
Зверху донизу: Вигляд на Кам'янець-Подільську фортецю, Церква святого Йосафата, Храм Пресвятої Трійці, історичні будинки на площі Польський ринок, Будинок польського магістрату, панорама Старого міста.
Основні дані
Інша назва	Кам'янець, Кам-Под, Квітка на камені
Країна	Україна
Регіон	Хмельницька область
Район	Кам'янець-Подільський район
Громада	Кам'янець-Подільська міська громада
Код КАТОТТГ	UA68020110010097898
Засноване	кінець 12 століття — початок 13 століття
Перша згадка	1374
Магдебурзьке право	1374
Статус міста	від 1374 року
Поділ міста	Старе Місто, Руські Фільварки, Польські Фільварки, Новий План
Населення	95 172 (місто), 109 000 (МТГ) на 2024 рік
- повне	95 172 (місто), 109 000 (МТГ) на 2024 рік
Агломерація	Кам'янець-Подільська агломерація 118 000 осіб (2001)[1]
Площа	27,871 км²
Густота населення	3414,7 осіб/км²
Поштові індекси	32300—32315
Телефонний код	+380-3849
Координати	48°40′50″ пн. ш. 26°34′50″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	164 м
Водойма	річка Смотрич
Назва мешканців	кам'яне́ць-поді́лець, кам'я́нець-поділча́нка, кам'не́ць-поді́льці; кам'янча́нин, кам'янча́нка, кам'янча́ни
День міста	Останні вихідні травня
Номери автомобілів	23, BХ, ХМ, НХ
Відстань
Найближча залізнична станція	Кам'янець-Подільський
До обл./респ. центру
- залізницею	106 км
- автошляхами	102 км
Міська влада
Адреса	32300, Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський, Майдан Відродження, 1
Вебсторінка	Кам'янець-Подільська міська рада
Кам'янець-Подільський у Вікісховищі Мапа Кам'янець-Подільський

Ка́м'яне́ць-Поді́льський (колишні назви — Кам'янець, у 1795—1944 роках — Кам'янець-Подільськ) — місто в історичному Поділлі на Заході України, політико-адміністративний, економіко-діловий, релігійний та культурний центр Кам'янець-Подільської міської об'єднаної територіальної громади і Кам'янець-Подільського району в Хмельницькій області на річці Смотрич.

Місто магдебурзького права, один з головних центрів історичного регіону Поділля. Королівське місто в складі Речі Посполитої, історично головна адміністративно-територіальна одиниця Західного Поділля, з 22 березня 1919 по листопад 1920 року — столиця УНР, колишній обласний центр Кам'янець-Подільської області (1937—1954), з перервами місто було центром: князівства, воєводства, намісництва, губернії, землі, округу, області, району. Центр римо-католицької церкви Кам'янець-Подільської дієцезії (1378) і Кам'янець-Подільської єпархії греко-католицької церкви (2015). Місто вважають значним українським фестивальним осередком в Західній Україні та неофіційною столицею українського повітроплавання. Входить до всеукраїнської Асоціації міст. Має свій герб та прапор.

Розвинута машинобудівна (приладобудівний, кабельний, автоагрегатний та інші заводи), харчова, легка промисловість, промисловість будівельних матеріалів, туризм. Діють 10 вишів, у тому числі 2 університети — національний ім. Огієнка та державний аграрно-технічний. З 2022 року в місто релоковані факультети ХНУВС, можливо з часом на постійній основі буде філія.

Також у Кам'янці-Подільському знаходяться численні історико-архітектурні пам'ятки — Національний історико-архітектурний заповідник, Історичний музей-заповідник, Фортеця (XIV—XVI століття, перебудована у XVII—XVIII столітті), Петропавлівський кафедральний костел (XVI століття), Костел святого Миколая (XV—XVIII століття), дерев'яна Хрестовоздвиженська церква (XVIII століття), унікальні кам'яниці епохи Ренесансу (XVI—XVIII століття), Дзвіниця святого Степаноса (XV—XVI століття) тощо. Місто занесене до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Назва[ред. | ред. код]

Етимологія[ред. | ред. код]

Назва міста походить від слова «камінь» або «кам'яний», що пов'язано зі кам'яним характером ґрунту місцевості. З XI століття місто відоме як Кам'янець, у пізніших джерелах та літописах з'являється нова, подвійна назва, вона містить другу частину, яка показує історичну місцевість розташування міста — Поділля. Таке явище поширене на цій території, наприклад, є такі міста з позначенням історико-географічної місцевості, як Могилів-Подільський, Скала-Подільська, Мельниця-Подільська, Подільськ.

До слова, у давнину є багато згадок про поселення, наприклад, у Київському та Галицько-Волинському літописах Кам'янець згадується 13 разів. Проте у Волинській землі і Галицькій землі та згодом у Галицько-Волинському князівстві тоді було декілька міст зі назвами Кам'янець — Кам'янець-Волинський (зараз у складі селища Миропіль), Кам'янець-Литовський (нині — місто Кам'янець, Берестейської області Білорусі), Кам'янець-Каширський (нині — місто Камінь-Каширський)^[2].

За іншою гіпотезою назва походить від дако-римського міста Клепідава чи Петрідава, що виводиться від грецького слова «petra» або латинського «lapis», які обидва означають - камінь і дакійського слова «dava» - місто.

Переклад назви[ред. | ред. код]

Назва міста іншими мовами:

Мова	Переклад	Мова	Переклад
Англійська	Kamianets-Podilskyi	Литовська	Kamenecas-Podolės
Італійська	Kamjanec-Podilskyj	Іспанська	Kamianets-Podilski
Польська	Kamieniec Podolski	Білоруська	Камянец-Падольскі
Німецька	Kamjanez-Podilskyj	Французька	Kamianets-Podilskyï
Турецька	Kamaniçe / Kamyanets-Podilski	Румунська	Camenița / Camenița Podoliei
Іврит	קאַמענעץ־פּאָדאָלסק / קאַמעניץ	Вірменська	Կամիանեց-Պոդոլսկի

Розташування та клімат[ред. | ред. код]

Кам'янець-Подільський розташований в південо-західній частині України у мальовничій місцевості на Подільській височині за 63 кілометра напряму північніше від Чернівців, за 88 кілометрів напряму на південний захід від Хмельницького та за 343 кілометра напряму на південний захід від Києва, по залізничній лінії Ярмолинці — Ларга зі станцією «Кам'янець-Подільський». Територією міста протікає річка Смотрич, що на відстані 20 кілометрів до її впадини у річку Дністер. Це південна частина Хмельницької області, яка характеризується горбистою місцевістю з численними ярами та нерівностями. Найвища місцевість навколо міста має висоту 317 метрів і знаходиться в 5,6 км на захід від Кам’янця-Подільського.

З міста відносно легко можна здійснити подорож автошляхами до українських Карпат, за допомогою Р24 Татарів - Кам'янець-Подільський та Н03 від Чернівців. Через місто проходить один з найшвидших автошляхів зі півночі, півдня, центру та сходу країни до українських гір.

Місто розташоване поряд ізкордоном: Молдови , Румунії та має вихід автошляхами до країн ЄС та країн Південно-Східної Європи, включаючи Туреччину . Найближчі контрольно-пропускні пункти: Мамалига (63 км.), Росошани (82 км.), Сокиряни (120 км.) зіМолдовою та Європейським Союзом через кордон з Румунією: Дяківці (85 км.), Порубне (119 км.), Красноїльськ (141 км.).

Через Кам'янець-Подільський проходять:

• транспортна артерія Н03 — автомобільний шлях національного значення на території України
• Р48: Кам'янець-Подільський — Сатанів — Війтівці — Теофіполь — Білогір'я.

Відстань від міста до столиці Києва складає 423 кілометра автошляхами, що приблизно буде 5 годин 51 хвилина у дорозі. А до головного центру західного регіону міста Львів — 256 кілометрів.

Відстань від Кам'янця-Подільського до найближчих обласних центрів та міст України (автошляхами)
Тернопіль ~ 142 км Чортків ~ 79 км	Шепетівка ~ 200 км Хмельницький ~ 100 км Дунаївці ~ 35 км	Вінниця ~ 214 км Бар ~ 112 км
Івано-Франківськ ~ 180 км Коломия ~ 154 км		Кропивницький ~ 534 км Умань ~ 382 км
	Кам'янець-Подільський
Мукачево ~ 416 км Ужгород ~ 438 км	Чернівці ~ 85 км Хотин ~ 27 км Вижниця ~ 155 км Ботошані ~ 181 км	Подільськ ~ 363 км Одеса ~ 542 км

Клімат[ред. | ред. код]

Кам'янець-Подільський знаходиться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, у так званому «теплому Поділлі», тут весна настає на 2 тижні раніше. Крім того, річну погоду можна описати короткою весною, зазвичай помірно теплим літом, а також тривалою осінню та зимою. Але діяльність людини досить часто призводить до екоциду, поганих змін та глобального потепління.^[3] Рівень наповнення річок водою по області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації у громаді варто було б проводити ревайлдинг, відновлювати екосистеми та лісові насадження. А в самому місті створювати нові парки та збільшувати упорядковані доглянуті зелені зони.

Переважають широколистяні дубово-грабові ліси, а також сірі та світло-сірі ґрунти.

Клімат Кам'янця-Подільського
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Середня температура, °C	−5	−3,5	0,6	10,5	15,3	18,4	19,8	19,3	14,5	8,0	2,0	−2,4	8,1
Норма опадів, мм	42	34	33	41	52	61	59	42	39	31	41	52	600
Джерело: Кліматичні дані Кам'янця-Подільського на сайті«www.meteoprog.ua»

Історія[ред. | ред. код]

За археологічними джерелами, виникнення Кам'янця датується кінцем XII століття — початком XIII століття ^[4]. Саме цій версії віддають перевагу сучасні дослідники з-поміж чотирьох гіпотез про заснування Кам'янця-Подільського.

У давнину[ред. | ред. код]

Археологічні знахідки та дослідження засвідчують, що люди здавна селилися на території сучасного Кам'янця-Подільського. Це були стоянки мисливців, селище давніх землеробів.

На території сучасного Старого міста під час земляних робіт натрапили на речі часів трипільської культури (IV — III тисячоліття до н. е.). У перші століття нашої ери територію майбутнього Кам'янця та його околиць заселяли племена черняхівської культури, основним заняттям яких було землеробство.

Римські монети II — III століть, знайдені на території міста та навколишніх сіл, свідчать, що населення Середнього Подністров'я перебувало у торговельних і культурних зв'язках із жителями Північного Причорномор'я та римських провінцій.

Перша згадка про місто у вірменських джерелах датується 1062 роком і говорить про Кам'янець як про вірменську торгову станцію.

Галицько-Волинське князівство — королівство Русь[ред. | ред. код]

Місто було у складі Київської Русі, територія сучасного міста у XII—XIII столітті входила до складу Пониззя, або ще інша назва Галицьке Пониззя, історична частина Карпато-Дністровських земель.^[5]

В кінці ХІ — на початку ХІІ століття територія міста відносилась до Теребовлянського князівства, яке під князюванням Василька Ростиславича освоїло Пониззя та посилело його захисти від кочовиків, пізніше, в середині ХІІ століття, стає складовою Галицького князівства об'єднане під владою князя Володимира Володаровича, яке в свою чергу стало частиною великої Галицько-Волинської держави — Руського королівства під керуванням Данила Галицького та його нащадків.

1153–1187 роках за правління Ярослава Осмомисла укріплено межі Галицького Пониззя та розширено територію Галицького князівста до дельти річки Дунай, включивши у залежність Берладські землі, що сприяло розвитку торгівлі по волоському шляху та безпеці територій на яких знаходиться сучасне місто.

У XIII—XIV століття відносилось до Галицько-Волинського князівства. Згідно з археологічними джерелами, саме за часів Галицько-Волинського князівства Кам'янець формується як ранньофеодальне місто з чітким розмежуванням ремесла та землеробства, з розвинутою торгівлею, що датується кінцем XII — початком XIII століття. Писемні джерела про історію Кам'янця цього періоду не збереглися.

Близько 1230 року галицький князь Лев Данилович запросив вірмен у військо для оборони східного кордону своєї держави. В подяку за справну військову службу князь нагороджував їх маєтками та землею біля Кам’янця.^[6] У той час вірмени-переселенці заснували поблизу Кам’янця сільськогосподарську колонію, відому під назвою Малі та Великі Вірмени.

У 1240 році його захопили та розорили монголо-татари. У другій половині XIII століття Золота Орда почала правити життям Поділля за допомогою баскаків і виборних місцевих отаманів. Кам'янець був адміністративним центром Кам'янецького тумена.

У 1299 році Поділля ненадовго повернулося під контроль галицько-волинських князів, але після смерті Лева II та Андрія Юрійовича десь 1323 року та початку княжіння в Галичі польського ставленика Юрія-Болеслава Тройденовича влада Орди була відновлена. Номінально все ще залежний від Золотої Орди, Кам'янець стає об'єктом політичних інтересів одразу двох держав — Королівства Польського та Великого князівства Литовського, починається війна за галицько-волинську спадщину.

Литовсько-Руська держава, Королівство Польське та Річ Посполита[ред. | ред. код]

У першій половині XIV століття Кам'янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами, які отримали ці землі за службу війську великого князя Ольгерда.

Від 1362 року — у складі Литовсько-Руської держави, зміцнюючись як адміністративний осередок Поділля.

У 1374 році Юрій Коріятович переніс столицю Подільського князівства зі Смотрича до Кам'янця. Цього ж року місто отримало самоврядування з наданого йому Магдебурзького права. Відповідно до виданої місту грамоти, Кам'янець на 20 років звільнявся від податків, а також отримував у підпорядкування та використання великі ліси та пасовища аж до берегів Дністра.

За часів князювання Коріятовичів в Поділлі, сюди почав проникати католицизм. Так, 1370 у Кам'янці почав функціонувати домініканський чернечий орден, був заснований монастир, а незабаром і францисканці заснували в місті свій монастир. Римський Папа 1378 року видав князю Олександру Коріятовичу буллу на заснування в місті католицької єпископії. Згодом переселилися монахи інших орденів: єзуїти (1608), капуцини (1615), кармеліти босі (1623), боніфратри (1667), тринітарії (1699).

У 1430 році Кам'янець захопили польські війська, а 1434 року перемогою королівства Польщі закінчилася війна між польськими і литовськими феодалами за подільські землі, з 1463 року — центр Подільського воєводства. Відтоді Кам'янець отримав статус королівського міста, був перетворений у досконалу і тривалий час неприступну для ворогів фортецю. 5 травня 1440 року польський шляхтич Пйотр Поляк видав у Кам'янці-Подільському 2 документи, які підписав як подільський староста.^[7]

• 
  Місто на карті Вацлава Ґродецького (1571)
• 
  Мапа Поділля (1648)
• 
  Карта Гійома Левассера де Боплана, яка охоплює Подільське воєводство (1648)
• 
  План міста Кам'янця (1684)

Король Владислав III Варненьчик надав Теодору Бучацькому-Язловецькому посади старости генерального подільського, каштеляна кам'янецького.^[8] До 1442 року за грошову позику королю, Теодорик Бучацький-Язловецький взяв у заставу Кам'янець.^[9] Після звільнення міста від татар на Руських фільварках за старости Теодора Бучацького-Язловецького 1452 році було закладено Вознесенську церкву.

Польський ринок почав діяти в Кам'янці з 1452 року. Навколо нього, а також західному та північно-західному напрямках велася забудова кварталів. Окрім поляків, тут скуповували собі садиби вірмени, хоча більша частина вірменської громади мешкала біля Руського ринку та міського валу.^[10]

У середньовіччя Кам'янець був ремеслово-торговельним центром, за своїм розвитком не поступався таким містам, як Львів і Київ. Розвиткові ремесел і торгівлі неабияк сприяло надання місту Магдебурзького права (1374) і вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів.

23 січня 1510 року місто стало місцем укладання «Кам'янець-Подільської Мирної угоди» між польським королем Сигізмунтом І та молдавським господарем Богданом III через заступництво угорського короля Владислава II^{[11][12][13][14]}.

Князь Дмитро Вишневецький разом з Альбрехтом Лаським 1563 року вербували в місті військо для походу в Молдавію проти господаря Якова Василакі Геракліда (Деспота).^[15].

25 лютого 1609 року король Сигізмунд III підтверджує та повторює грамоту Сигізмунда Августа, видану 15 березня 1553 року в Кракові, згідно з якою мешканці міста Кам'янця та Подільської землі римо-католицького, грецького та вірменського обрядів звільняються від сплати мит: «Wolny od myta skarbowego».^[16].

Через постійну татаро-турецьку загрозу з початку XVII століття місто називали «Bramę do Polski» та «urbs antemurale christianitatis», що переводиться приблизно як: «оплот християнства».

Підчас польсько-турецької війни у 1633—1634 роках місто та його околиці стало ареною битви. Мехмед Абаза-паша зробив спробу завоювати Кам'янець, розраховуючи на втягнення польських військ у смоленській війні. Але 20-23 жовтня 1633 року невдало провів бій зі 20 тисячним військом біля Панівців проти Станіслава Конецпольського зі 11 тисячним військом, включаючи 1250 козаків запорожців.

У роки національної революції 1648–1676 років козацьку армію на чолі з Богданом Хмельницьким особливо активно на Поділлі підтримували загони місцевих опришків (левенців). Наприкінці серпня – на початку вересня 1648 року опришки провели перші військові операції з метою захоплення Кам'янця під командуванням Максима Кривоноса, однак ця спроба стала невдалою. Прагнення козацьких військ та опришків опанувати Кам'янцем у 1649, 1651, 1652 та 1655 роках виявилися також безуспішними.

1672 року місто захопила Османська імперія (ця подія за деякими джерелами вплинула на смерть польського короля Яна II Казимира). У цей час воно стало центром Кам'янецького (чи Подільського) еялету (тур. краю), а з 1681 до 1699 — центром новоствореної Кам'янецької митрополії (у складі Константинопольського патріархату).^[17] З 1699 року згідно з умовами Карловецької мирної угоди разом із більшою частиною Поділля було знову увійшло до складу Речі Посполитої. Марцін Казімеж Контський був призначений королем головою комісії, яка мала забирати в турків Кам'янець-Подільський.

У 1700 році в місті була відкрита перша аптека, що розташовувалась при єзуїтському колегіумі.

22 травня 1722 року офіційна дата заснування монастиря василіанів при церкві Пресвятої Трійці в Кам’янці-Подільському. Того ж 1722 року, на запрошення львівського єпископа Атанасія Шептицького, з Перемиської єпархії сюди прибули василіянські ченці.^[18]

Підчас повстання Верлана у 1734-1735 роках повстанці захопили декілька населених пунктів поблизу Кам'янця-Подільського, зокрема Жванець.

1757 році Кам'янець-Подільський став відомим як центр запеклого конфлікту, який тоді вирував між євреями-талмудистами та франкістами. Місто було резиденцією єпископа Миколая Дембовського, який став на бік франкістів. 17 жовтня у місті відбувся єпископський суд, який за результатами диспуту визнав перемогу франкістів. Суд постановив публічно спалити Талмуд, як шкідливу книгу, на міському базарі.

У 1761 році завдяки коштам, які отримали на підставі ухвали воєводства, замість палісадів за сприяння львівського старости Йоахіма Потоцького звели мури.^[19]

1767 року до Кам’янця вислали першу комісію доброго порядку «Boni Ordinis», яка мала навести лад в управлінні міста та вберегти від економічного занепаду. Усього їх було три, ще дві у 1773 та 1784 роках.

У 1771 і 1774 роках Кам'янець сильно постраждав від пожеж, в результаті яких було знищено майже половину забудови міста.

20 травня 1784 року з ініціативи подільського землевласника і французького аристократа Шарля-Вільгельма де Нассау і за сприяння коменданта фортеці Яна де Вітте місті відбувся перший політ повітряної кулі над Кам’янцем.^[20]

Під час вільних виборів у Речі Посполитій Кам'янець-Подільський, як одне з найвпливовіших міст держави, мав виборчі права поряд із такими містами як: Варшава, Краків, Познань, Гданськ, Львів, Вільнюс, Люблін, Торунь та Ельблонг.

Кам'янець у Новий час[ред. | ред. код]

1793 року, після другого поділу Речі Посполитої, Кам'янець разом з усією правобережною Україною відійшов до Російської імперії.

Впродовж 1793—1797 років — центр Подільського намісництва, від 1797 року (аж до 1917 року) — Подільської губернії.

22 вересня 1798 року шляхтич Антоній Жмійовський заснував у місті театр. Це був один із найстаріших польських театрів.

Під час франко-російської війни тут було сформовано 4-й козацький полк чисельністю 1214 осіб.^[21] Відданий паном на 25 років до царської армії у такому полку Кам'янці служив відомий ватажок селянського руху на Поділлі у 1813–1835 роках — Устим Кармалюк. А одну з веж фортеці використовували як тюремну камеру для Устима Кармелюка, якому тричі вдалося звідти втекти.

1846 року місто відвідав видатний український поет Тарас Шевченко. У 1850-х роках у місцевій духовній семінарії навчались видатні представники української літератури Степан Руданський та Анатолій Свидницький.

Влітку 1862 року в місті сталася велика пожежа, яка знищила близько 40 будинків, у тому числі всю праву сторону вулиці Поштова.

У 1867 році російська влада ліквідувала Кам'янець-Подільську римо-католицьку дієцезію.

Із завершенням у 1874 році будівництва Новопланівського мосту розпочався розвиток Нового міста, де були зосередженні державні та міські установи, навчальні заклади.

За переписом населення 1897 року в Кам'янці проживало 35 934 мешканців, залишаючись найбільшим містом Поділля, бурхливо розвивалась індустрія, вирувало культурне життя. На той час це був великий релігійний центр з 50 храмами та шістьма школами, включаючи 2 школи для дівчинок.

Наприкінці XIX століття Кам'янець-Подільський був резиденцією заможного фінансиста Євзеля Гінцбурга, у місті на сучасній вулиці Троїцькій розташовувались його контори.

У другій половині XIX століття багато євреїв з Кам'янця емігрували до Сполучених Штатів, особливо в місто Нью-Йорк, де вони організували низку товариств.

Протягом ХІХ століття Кам'янець втрачає колишню роль великого торгового центру зв'язку з будівництвом залізниць та зменшенням значення колишніх торгових шляхів, таких як Волоський.

Місто на початку XX століття[ред. | ред. код]

На початку XX століття Кам'янець був 45-тисячним містом, займаючи 65 місце за населення серед міст імперії, із розвинутою на той час промисловістю.

1906 року в місті було створено місцеве товариство «Просвіта», завдяки його діяльності було введено вивчення української мови в початкових та парафіяльних школах, відкрито філію в Могилеві-Подільському.^[22]

На 1 липня 1910 року серед мешканців міста понад 48 відсотків становили євреї. Місто лежало в смузі осілості, яку Російська імперія виділила для євреїв.

У 1912 році міська дума оголосила тендер на будівництво чавунного централізованого водопроводу в Старому місті. У 1912 введена в дію перша свердловина, а до 1914 року половина кварталів міста була оснащена колонками з водою.

14 березня 1914 року на залізничну станцію Кам'янець-Подільський прибув перший потяг.^[23]

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
	1. Найстаріша відео-хроніка міста Кам'янець-Подільський 1915 рік // «Західний Кельт. West Сeltic»

З початком Першої світової війни, 4 серпня 1914 року австро-угорські війська захопили Кам'янець-Подільськ, але наступ 8-ї російської армії під командуванням генерала від кавалерії О. Брусилова змусив їх уже за 2 дні відступити.

У роки війни в місті розміщувалися штаб Південно-Західного фронту, тилові установи, шпиталі. В цей час з огляду на прифронтове розташування Кам'янця, адміністративним центром Подільської губернії стало місто Вінниця.

Визвольні змагання, столиця УНР, резиденція ЗУНР[ред. | ред. код]

На теренах Кам'янця під час визвольних змагань 1917—1921 років можна поділити на три етапи. Перший — це доба Центральної ради від березня 1917 до квітня 1918 року. Другий — це доба гетьмана Скоропадського з квітня по грудень 1918 року. Третій етап — доба Директорії, що починається з грудня 1918 року і продовжувалась до 22 листопада 1919 року.

За часів УНР від березня 1918 року впродовж двох місяців Кам'янець був осередком Подільської землі. Загалом у період визвольних змагань українців (1917—21 роки) — це головний центр формування військ Української Народної Республіки, а 1919-03-2222 березня 1919 — 1919-11листопад 1920 — столиця Української Народної Республіки^[24].

1919-1920 роках у місті працювали уряд і міністерства, друкувалися гроші, приймалися іноземні делегації. При міністерстві закордонних справ діяла хорова капелла, яка звідси поїхала у світова турне, де зачарувала американського слухача відомою на весь світ різдвяною піснею Миколи Леонтовича «Щедрик», англійський варіант якої називається «Carol of the Bells».

5 січня 1919 року за сприяння Директорії в Кам'янці-Подільському відбулось засідання на якому з представників Хотинського та Сороцького повітів Бессарабії створена Хотинська (Бесарабська) директорія з 5 осіб, яку очолював М. Лискун, а секретарем був Л. Токан. Яка в подальшому формально керуватиме Хотинським повстанням.

2 червня 1919 українські військові Синьої дивізії почала наступ на Кам'янець-Подільський для його звільнення від більшовиків. Бій за Кам'янець-Подільський скінчився перемогою українців. З льохів ЧК були випущені політичні та військові в'язні. З наказу військового міністра Григорія Сиротенка комендантом міста було призначено сотника Івана Гончаренка.

Зі червня 1919 року в місті розміщувався штаб Повітряного флоту УНР, аеродром був влаштований на Підзамчі, поблизу свічкового заводу. З Кам’янця-Подільського екіпажам доводилося літати до Німеччини, Австрії, Румунії. 20 червня 1919 року з аеродрому під Бреслау до Кам’янця-Подільського вилетів перший літак-гігант – важкий бомбардувальник «Цепелін-Штаакен R.XIV» під серійним номером Р-69. На його борту був спец-вантаж, а саме три ящики з українськими гривнями, які уряд УНР замовив на Берлінській банкнотній фабриці ще на початку 1919 року.^[25]

5 липня 1919 року в Кам’янці пройшли перемовини Симона Петлюри та диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича. Стосунки були досить напруженими, та 15 липня все ж домовилися про злиття УГА та армії УНР. Євген Петрушевич оселився в центрі міста. А батальйон галицьких військ під командою сотника Миколи Байрака квартирував в будівлі сучасної ЗОШ №8, в минулому жіноча Маріїнська гімназія.

30 липня 1919 року в місті відбулась нарада керівництва УНР, ЗУНР за участю місій Франції, Англії, США (щойно прибули до міста). Доповідав Головний отаман про план ліквідації більшовицької влади в Україні, виклав вимоги до Антанти щодо озброєння та обмундирування 500 000 української армії, просив підштовхнути Юзефа Пілсудскі до нового наступу проти більшовиків.^[26]

10 серпня 1919 року відбулася нарада командування обох армій: вирішено об’єднатися, затверджено план наступу на Київ. На чолі УГА стояв генерал Микола Юнаків. Групою Січових стрільців і надалі командував генерал Євген Коновалець, його помічником був Андрій Мельник.

14 жовтня 1919 року в Кам'янці відбулась урочиста присяга Високої Директорії, уряду, військ, урядових і громадських установ і ріжних організацій на вірність Українській Народній Республіці. На багатьох балконах були прапори з написами: «Хай живе Самостійна Україна», «Допомагайте армії в її важкій боротьбі з ворогами», «Земля і воля народові», «Слава нашим лицарям», «Всі за Високою Директорією», «Хай живуть сполучені Україна і Галичина», «Кров і піт дадуть Україні Самостійність», «Хай живе міцна згода Галичини з наддніпрянцями». Були присутніми представники уряду та міністри: прем'єр-міністр Ісаак Мазепа, міністри здоровля та опікування Дмитро Одрина, праці — Йосип Безпалко, юстиції — Андрій Лівицький, ісповідань — Іван Огієнко, жидівських справ — Пінхас Красний, фінансів — Борис Мартос, народного господарства — Микола Шадлун, шляхів — Сергій Тимошенко, преси і пропаганди — Теофан Черкаський, пошти і телеграфа — Іван Паливода, освіти Никифір Григоріїв, по справам Західної Області УНР — Семен Вітик, державний секретар Леонтій Шрамченко, начальник штабу отаман Микола Юнаків, отаман Віктор 3елінський, командир кордонного корпусу Олександр Пилькевич, члени Директорії Андрій Макаренко і Федір Швець, осаула Василь Бень, осаула Іван Даценко, осаула Федір Крушинський, комендант Директорії сотник Микола Куликівський, чини штабів і урядовці установ.

• 
  Герб ЗУНР.
• 
  Герб УНР.

25 жовтня 1919 року, під час спільної наради представників ЗУНР та УНР, генерал Мирон Тарнавський доповідав, що в строю залишалось 7000 вояків УГА; внаслідок епідемії, відсутності постачання різко знизилась дисципліна, зросло дезертирство. Старшини-фронтовики вимагали покінчити з війною, вступити в переговори з Дєнікіним чи Красною Армією^[27].

12 листопада 1919 року в місті відбулась остання спільна нарада урядів УНР та ЗУНР: виявилась гострою, її погасив виступом командувач Дієвої Армії УНР Володимир Сальський. З Кам'янця 14 листопада надіслав останню депешу НКГА Диктатор ЗУНР Євген Петрушевич. Після взяття частинами білої російської Добровольчої армії Могилева-Подільського та Бару, Симон Петлюра змушено запропонував армії Польщі взяти місто, що було зроблено вранці 17 листопада 1919 року та ще не захоплену більшовиками територію УНР.^[28].

14 листопада 1920 року Директорія назавжди залишила Кам’янець.^[29]

У цей же період, у 1918 році в місті було відкрито Державний Український Університет, першим ректором якого став Іван Огієнко (від 2008 року — Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), на 1919 рік там навчалось 1400 студентів та працювало 60 викладачів.

З першої половини 1919 по травень 1920 року місті діяв Державний драматичний театр Української Народної Республіки, керівником оркестру був — Михайло Орест Гайворонський, художнім керівником — Микола Садовський.

У жовтні 1919 року за ініціативи галицьких діячів Петра Шекерика-Доникового та Андрія Шміґельського розпочалася робота по створенню осередку товариства «Січ» у Кам'янці. А 26 жовтня в міському будинку культури відбулися урочисті збори новоствореного осередку. Після промов був оголошений статут і склад січової ради, а наприкінці відбувся концерт і святкова хода вулицями міста членів товариства у супроводі оркестру. В статуті кам'янецької «Січі» був прописаний девіз товариства:

«У здоровому тілі – здорова душа»

Перший свій прилюдний виступ кам'янецькі учасники «Січі» провели 5 листопада 1919 року. В подальшому, внаслідок радянської окупації, «Січ» місті була заборонена.^[30]

• 
  Кам'янець-Подільська фортеця 1865
• 
  Старе місто 1866 рік
• 
  Вигляд південного боку з ратушної вежі 1902 рік
• 
  Вулиця Поштова, праворуч єврейські магазини, Старе місто 1910 рік
• 
  Австро-угорські війська входять до міста Кам'янець-Подільський після Брест-Литовського договору
• 
  Кам'янець-Подільський аерозйомка 1914 рік
• 
  Міст Кам'янець-Подільський 1918 рік
• 
  Симон Петлюра в Кам'янці 1919 рік
• 
  Зустріч Симона Петлюри в Кам'янці, 1920 рік

Радянська окупація (1920—1940-ті роки), Голодомор (1932—1933 років)[ред. | ред. код]

Під час польсько-радянської війни місто було здане польській армії в ніч з 16 на 17 листопада 1919 року і з 16 листопада 1919 року до 12 липня 1920 року перебувало під польською адміністрацією. За пропозицією сформульованою Романом Дмовським на Паризькій мирній конференції Кам'янець та Поділля мали увійти до складу Польщі по річку Ушиця, по так званій лінії Дмовського.

Із окупацією міста 16 листопада 1920 року частинами Червоної армії тут остаточно було встановлено Радянську владу.

За Ризьким мирним договором від 1921 року територія Поділля разом із Кам'янець-Подільським відійшла до Радянської Росії, що визначило її майбутнє у складі Української РСР на наступні сім десятиліть.

У 1919 - 1925 роках Яків Гальчевський командувач Подільської повстанської групи проводив рейди поблизу міста та в Кам'янець-Подільському повіті.

У ті роки серед населення міста переважали поляки та українці. Однак, як комерційний центр, Кам'янець-Подільський був багатоетнічним і багатоконфесійним містом зі значними єврейськими та вірменськими меншинами. За радянської влади починаючи з 1921 року вони зазнали жорстоких утисків, багато поляків були примусово депортовані до Середньої Азії. Такі масові вбивства, як Вінницька трагедія, відбувалися по всьому Поділлю, на той час це був дещо специфічний, прикордонний регіоном з «буржуазною» Польщею та Румунією. В регіоні та місті мешкала значна частина колишніх вояків армії Української Народної Республіки та Української Галицької армії.

У грудні 1927 року журнал Тайм повідомляв про масові повстання селян і робітників на півдні України, навколо міст Кам'янець-Подільський, Могилів-Подільський, Тирасполь та інших міст Поділля, проти радянської влади. Повідомлялось що в цих містах:

«All loyal troops were massacred and the revolutionist flag was flown» переклад: «Всі вірні війська були вибиті і вивішено революційний прапор».

Журнал був заінтригований, коли знайшов численні повідомлення із сусідньої Румунії про те, що війська з Москви були направлені в регіон і придушили заворушення, спричинивши не менше 4000 смертей. Журнал послав кількох своїх репортерів, щоб підтвердити ці події, які офіційна радянська преса повністю заперечувала, назвавши їх відвертою брехнею^[31]. Повстання було спричинене колективізацією та безправним середовищем у містах спричиненим радянською владою.

У 1928 році Постановою РНК УРСР Стара фортеця була оголошена державним історико-культурним заповідником.

У 1935-1936 роках комуністична влада нанесла непоправний удар по архітектурній цінності міста, було закрито та знищено декілька значних храмів та споруд, наприклад такі як: Вірменська церква святого Миколая, Кафедральний собор Олександра Невського, Іоанно-Предтеченська церква, Храм Пресвятої Трійці та кармелітський монастир, який згодом перетворений на Казанський кафедральний собор та знищено.

У роки Великого терору, а це 1937-1938 роки, Кам'янці-Подільському засуджено 9009 осіб різних національностей і професій, за звинувачених у шпигунській діяльності заарештовано 62 особи, сотні людей були виселені з міста як сім'ї «ворогів народу», наприклад 101 родину польської національності.^[32] Так, на території римо-католицького костелу архистратига Михаїла, у колишньому кляшторі сестер-домініканок, радянська влада влаштувала в'язницю, а в його підземеллі — катівню. В 30-х роках минулого століття, найбільше — в 1937 році в підвалах монастиря розстрілювали людей. За деякими спогадами, наприклад, в день привозили до ста чоловік. Із цієї сотні двадцять відправляли в табори на північ, решта зникали безвісти. Протягом цього періоду з Поділля організованому порядку було виселлено 11 634 польські та німецькі родини, а це щонайменше 46 500 громадян.^[33]

Впродовж 1937—1941 років місто було центром Кам'янець-Подільської області.

У 1938 році стали зводити Кам’янець-Подільський укріплений район, до початку війни збудували 158 фортифікаційних об’єктів. Із закінченням спорудження укріп-району Кам’янець став режимним містом, а через прикордонний статус міста тут діяла заборона на розміщення стратегічних промислових об'єктів, яка була знята лише 50 роках після долучення до УРСР земель за Збручем.

12 травня 1941 року обласний центр перенесено з Кам'янця-Подільського до Проскурова, після чого місто втратило значення регіонального центру остаточно. Історично це було не справедливе рішення, підчас перенесення адміністрацій з міста вивозились значні матеріальні цінності та навіть будівельні матеріали на розбудову нових приміщень в новому обласному центрі.

Голодомор[ред. | ред. код]

Голодомор 1932—1933 років, жахливий злочин тоталітарної системи не оминув місто. Хоча ситуація була дещо краща ніж у інших областях, багато в чому внаслідок близькості кордону з сучасними західноукраїнськими територіями. Враховуючи прикордонний статус Кам'янеччини, населення, особливо з сіл, які знаходилися на річці Збруч, намагалося вирушити в сучасні західні області. Там подоляни міняли свої речі на хліб та зерно. Непоодинокими були випадки, коли люди наймалися на роботу за можливість харчуватися або працювали за хліб. Проте далеко не всім це вдавалося: вздовж кордону з Польщею по річці Збруч та кордону з Румунією по річці Дністер у багатьох місцях були влаштовані загороджувальні лінії та на кордонах несли варту радянські каральні органи^[34].

Ті жахливі важкі часи описують дитячі спогади жителя Голоскова, приміського села Кам'янця, Омеляна Корби^[35]:

«Люди помирали просто на дорозі, під муром, в хаті на ліжку, на полу. В селі голодували всі. Ми їли шкульки, їх доставали руками з річки, їли мерзлу і гнилу картоплю, бураки, гарбузи на дечці підсмажували і їли напівсирі. Збирали в лісі зелені сливки, лободу, пекучу кропиву, з акації цвіт, з вишень листя. Їли воронячі яйця, горобців, ворони, дикі голуби».

Скрутною ситуація була і місті, за даними у 1932—1933 роках від голоду померло 585 людей у Кам'янці^[36]. Студенти Кам'янця-Подільського на сторінках газети так писали про своє життя в 1933 році:

«На сьогоднішній день наше студентство міста Кам’янця в надзвичайно поганих умовах живе й не знає причин, хто ці умови склав йому. Студентство в сучасний момент надзвичайно обурене, але цієї обурливості не виявляє. Але, коли надальше студентство буде голодне, холодне та обшарпане, як до цих пір, то ця обуреність виявлятиметься страйками або демонстраціями протесту проти такого життя... У столовій хліба не дають, дають хліб у студрозпредах, які теж взяли курс на зниження норм хліба, з фунта сходило до 150 гр, а то його і по 3 дні не бувало... Боротьба за існування по-нашому – це боротьба за хліб».

Загалом кількість померлих від голоду в Кам'янець-Подільському районі у 1932—1933 роках склала 2533 людини^[36], у Кам'янці-Подільському — щонайменше 775 жителів міста^[37]. За оцінками демографічні втрати України внаслідок Голодомору 1932—1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, у тому числі 3,9 млн — втрати, пов'язані із надсмертністю, а ще 600 тисяч — з дефіцитом народження.

Друга світова війна. Рух Опору[ред. | ред. код]

10 липня 1941 року Кам'янець-Подільський був окупований частинами 17-ї армії зі складу групи армій «Південь» війська Німеччини та частинами 2-гої армії Угорщини. 9 липня 1941 року при відступі з міста радянських військ були заміновані і підірвані Новопланівський міст та ряд стратегічно важливих промислових підприємств.

До початку війни Кам'янці-Подільському проживали понад 15 тисяч євреїв, або 38,46 % від всього населення міста. Від 21 липня 1941 року в кварталах Старого міста було створено єврейське гетто. Одним з перших та найбільших проявів Голокосту, було масове вбивство 27-28 серпня 1941 року на околицях міста, сучасна територія мікрорайону. У ті дні, були вбиті 23 600 євреїв, більшість з них були угорськими євреями від 14 000 до 16 000, а решта від 8 000 до 9 000 основному Кам'янця-Подільського, місцеві українські євреї та українці. Масове вбивство було здійснено за наказом, зокрема, прем’єр-міністра Угорщини Ласло Бардошші, а його виконання есесівцями під командуванням обергруппенфюрера СС Фрідріха Єкельна. Коли в серпні-листопаді 1942 року гетто розпускали, його мешканців більшість також було вбито.^[38] Цей же час невідома кількість циган була депортована з Карпатської України та вбита під Кам’янець-Подільським.

Зовнішні відеофайли
	1. Кам'янець Подільський хроніка 1940-х років // «Haiduk Kamieniec»

4 серпня 1943 року Кам’янець-Подільський гебітскомісар видав розпорядження про мобілізацію населення на роботу до Німеччини. З кожного району відправлялися 600 юнаків і дівчат.

1944 року Кам’янець було оголошено містом-фортецею. Це означало, що німецький гарнізон, який нараховував 5 тисяч солдатів і офіцерів, 60 танків, близько 400 кулеметів, повинен захищати місто доти, поки через нього не пройдуть головні сили вермахту. Бомбардування міста та обстріли перед наступом Червоної армії, запеклі бої в березні 1944 року перетворили його на руїни.

Після захоплення міста радянською армією, нелояльність населення до радянської влади, проявлялось не бажанням продовжувати боротьбу проти нацистів, люди були втомлені важкими періодами німецько-радянської війни. Та Червона армія розгорнула, з перших же днів вступу в місто, активні мобілізаційні заходи. Такі заходи істотно знижували якість відбору призовників, а також негативно позначалися на рівні їхньої підготовки. Пагубна практика їх негайного використання в бойових діях розпочалася з перших днів мобілізації, тому значна кількість мобілізованих мешканців Кам'янця та тутешніх сіл загинули в наступних фазах Дніпровсько-Карпатської операції на території сусідніх областей. Відправлення у бій погано навчених, а найчастіше погано одягнених і озброєних людей більше скидалося на жорстокий акт помсти за виявлену 1941 року нелояльність до сталінської влади, для таких підрозділів з'явилась умовна назва — чорнопіджачники.^[39]

За роки Другої світової війни населення міста скоротилося вдвічі з 55 000 чоловік в 1940 році до 26 000 в 1945 році. Було завдано непоправної шкоди архітектурній спадщині Кам'янця-Подільського, перед наступом радянська армія провела масований артобстріл міста, зруйновано 90 % житлових будинків в Старому місті, повністю знищена промислова база.

Рух Опору[ред. | ред. код]

Анексія Радянським Союзом західно-українських земель в 1939 році принесла колективізацію, депортації, арешти інакодумців, але й ліквідувала кордон між галицькими й наддніпрянськими українськими землями. Керівний орган підпілля — Крайова екзекутива ОУН почала відряджати своїх членів у східному напрямку, щоб розвідати ситуацію й закласти осередки організації.

Так, на території міста функціонувала структурна мережа ОУН: Кам'янець-Подільський округ, який відносився до УПА-Південь. Підчас німецької окупації українські національні сил сформували місцеві органи самоврядування: обласну управу, обласний відділ освіти. Головою обласної управи призначений Григорій Кибець.

У серпні 1941 року в місті було створено молодіжну організацію. В організацію входили понад 60 чоловік, переважно учні і вчителі шкіл. В листопаді 1941 року в місто повернувся з еміграції поет і хорунжий Армії УНР Микола Чирський та відновилась діяльність «Просвіти».

У січні 1942 нацисти розпочалися масові арешти й страти бандерівців у Кам'янці-Подільському, було розстріляно більше 150 українських націоналістів. Червні 1942 року нацисти напали на слід підпільної організації, майже всі її члени були заарештовані та розстріляні. По закінченню війни зібрано документи, що засвідчували існування молодіжної організації. Але комуністами клопотання про посмертне нагородження її учасників було відхилене, молодь звинуватили у зв’язках з ОУН.^[40]

Відділи УПА з групи «Богун» УПА-Північ, які ходили Поділлям, в грудні 1943 року об'єднали в рейдову групу «Кодак». У січні — лютому 1943 на базі групи була створена генеральна військова округа УПА-Південь, командувати якою призначили колишнього крайового провідника ПівдСУЗ Василя Кука‑«Лемеша».^[41][42]

На території Кам'янеччини в 1944-45 роках діяв 19-й тактичний відтинок УПА «Кам'янець», військової округи «Лисоня», військової групи УПА-Захід, надалі відділ розділений на дві частини влітку 1945 року. А також із рейдами заходили самооборонні кущові відділи УПА з Тернопільщини.^[43]

У січні 1944 року українські повстанці розгромили велику німецьку колону в районі Кам'янця-Подільського, захопивши при цьому 7 кулеметів, 2 міномети, 10 гвинтівок, 500 гранат і близько 30 тисяч патронів.^[44]

26 грудня 1949 року у селі П'ятничани було викрито техзвено Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН. З криївки, де знаходилася типографія «імені Ярослава Старуха», було вилучено цінні документи: велику кількість фотографій підпільників, автобіографії членів окружного проводу, звіти з роботи рейдових груп ОУН на території Кам’янець-Подільської області.

У травні 1950 року на хуторі Козак (тепер частина села Довжок) у господарстві Павла Грабовського чекісти виявили криївку, звідки також вилучили документи Кам’янець-Подільського надрайонного проводу ОУН.

Один з останніх епізодів діяльності підпілля ОУН на території Кам’янець-Подільської області в ніч з 25 на 26 квітня 1952 року селі Кадиївці були захоплені Михайло Ярчук («Клим») та Володимир Гнибіда («Неплюй»). Також, 2012 року в лісі між селами Кадиївці й Залісся Перше було знайдено молочний бідон, що містив чималий пакунок документів ОУН.^[45]

За різною інформацією Кам'янець-Подільський надрайонний проводів ОУН функціонував аж до початку 1952 року, забезпечувавши функціонування лінії зв'язку Крайового Проводу «Поділля» із східними областями країни. Але внаслідок реалізації агентурної справи чекістів «Схід» протягом вересня 1951 - лютого 1952 року надрайонний проводів був повністю знищений.^[46]

• 
  Золотий Хрест Бойової Заслуги УПА 1-го класу.
• 
  Золотий Хрест Заслуги УПА 1-го класу.

Учасники визвольної боротьби ОУН та УПА

Захоплені та засуджені за участь у визвольній боротьбі з Кам'янець-Подільського надрайонного проводу ОУН:

• Іван Ліщинський («Матюшенко») — провідник Кам'янець-Подільського надрайонного проводу, діяч ОУН і УПА, захоплений і за вироком закритого засідання розстріляний.
• Михайло Чернега («Карась») — діяч ОУН і УПА, захоплений і за вироком закритого засідання розстріляний.
• Іван Ковалевич («Мирон») — діяч ОУН і УПА, захоплений і за вироком закритого засідання розстріляний.
• Маркіян Пиріг («Сокіл») — діяч ОУН і УПА, захоплений і за вироком закритого засідання розстріляний.
• Йосафат Лазорко («Тарас») — діяч ОУН і УПА, захоплений та засуджений на 25 років.^[47][48]

Радянська окупація (1950—1980-ті роки)[ред. | ред. код]

Після завершення Другої світової війни у 1946—1947 роках російсько-більшовицькою диктатурою був влаштований масовий голодомор. Ця акція була спланована сталінським Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам у соціалістичному таборі. Через це тяжко потерпали від голоду жителі міста Кам'янця та довколишніх сіл, така ситуація спостерігалась багатьох частинах країни. Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в Українській РСР понад 1 млн людей.

Радянська влада любила символічні значення, так і цього разу, забравши 1941 році обласний центр з Кам'янця до Проскурова. 4 лютого 1954 року було змінено також назву області з Кам'янець-Подільської на Хмельницьку, офіційно це приурочувалось до ювілею, 300-тої річниці Переяславської ради та підписання Богданом Хмельницьким угоди з Московією. А по факту через значку кількість антирадянських настроїв серед містян Кам'янця, підтримку та діяльність УПА, великої кількості колишніх вояків армії Української Народної Республіки та Української Галицької армії, як останньої столиці УНР.

Повоєнний час у Кам'янці-Подільському відбулись зміни: з'явилися великі промислові підприємства — цементний, кабельний, приладобудівний заводи, відкрились нові навчальні заклади. У 1960—1970-х рр. місто перетворюється на один з індустріальних центрів Поділля.

У 1977 році Старе місто разом із фортецею оголошено історико-архітектурним заповідником.

У 1986 році чисельність населення міста досягла 100 000 осіб, за цим показником Кам'янець перейшов із розряду середніх до великих міст України.

16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP прийнято декларацію про суверенітет.

16 жовтня 1990 у місті відбувся мітинг на підтримку студентів Києва, які оголосили голодування на знак протесту проти політики уряду. На центральній площі міста було ухвалено вимоги студентів до Верховної Ради УРСР, щодо прийняття законів про місцеве самоврядування та не підписання союзного договору, а до міської ради — щодо підняття синьо-жовтого прапора. 16 жовтня президія міської ради задовольнила вимогу студентів і першою на Хмельниччині підняла національний прапор^[49].

16 січня 1991 року Папа Іван Павло ІІ відновив римо-католицьку єпархію Кам'янця-Подільського, яка була ліквідована за радянської влади.

Після відновлення незалежності України[ред. | ред. код]

Від 24 серпня 1991 року, підтверджене результатами Всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 року, місто Кам'янець-Подільський — у складі незалежної України, є значним економічним, культурним, освітнім і туристичним осередком держави.

У період з 1991 по 2000 роки в місті частково, або повністю зупинилася робота більшості промислових підприємств. Почалися роки масового безробіття, зубожіння населення і процвітання злочинності. Кам'янець стає одним з основних кримінальних осередків країни.

З 1993 року почалася масова міграція єврейського населення міста в Ізраїль і США. Тисячі подолян у пошуках роботи і кращого життя покинули місто та перетнули межі країни. Умовно ця перша хвиля еміграції була зумовлена на етнічній складовій, коли багато народностей, які були розселені по різних куточках союзу почали повертатись на свою батьківщину. Так в цей період був і зворотній процес, коли у місто повертались з різних колишніх республік українці.

2 березня 2000 року Постановою Верховної Ради України затверджено нові межі міста загальною площею 2787,1 гектара.

Від 26 липня 2001 року постановою Кабінету Міністрів України місто Кам'янець-Подільський внесено до списку історичних населених місць України.

З 2000-х років починається умовна друга хвиля еміграції, переважно трудова, хоча вона була довготривала, не сезонна, особливо це стосувалось жінок, які їхали на заробітки по догляду за пенсіонерами в Італію та Іспанію. Це в кінцевому спричиняло розпад сімей, а діти після дорослішання емігрували до батьків за кордон. Частково це мало позитивний ефект у місті відкривались заклади на зразок закордонних, з'являлись європейські товари, які передавали заробітчани, а діти і родичі отримували кошти у валюті на прожиття, пожвавлюючи місцеву економіку і наповнюючи її грошима.

2004 році мешканці міста активно брали участь Помаранчевій революції, люди проводили мітинги на майдані Відродження.

З 2014 року початком Російської агресії проти України багато подолян пішли добровольцями та військовослужбовцями на фронт захищати Україну.

Десь з 2015 року, а після отримання безвізового режиму з ЄС іше сильніше, починається третя хвиля еміграції з міста. У більшій мірі це сезоні поїздки на заробітки, з яких якась частина мешканців знаходить на постійні основі роботу, перевозять сім'ї та подаються на отримання громадянства чи права на проживання. Інша складова, це переїзд на навчання молоді міста, по завершенню школи. Переважно в Польщу, які після отримання європейського диплома намагаються знайти роботу в ЄС та залишитись там мешкати.

У рамках децентралізації в 2020 року, було схвалено новий район та Кам'янець-Подільську територіальну громаду, до складу якої увійшли (12 сіл) наступні сільради: Довжоцька, Зіньковецька, Рихтівська, Колибаївська.

Майбутній розвиток міста на найближчі десятиліття можуть залежить від: впровадження сучасних енергозберігаючих інноваційних технологій в житлово-комунальному господарстві, міська програма утеплення цілого багатоквартирного будинку, до слова позитивний досвіт в країні, який слід переймати, має місто Долина, де утеплили всі заклади бюджетної сфери та більше 30 % житлових будинків, розвиток шляхів сполучення та міської інфраструктури (об'їзна дорога), розвиток аграрного сектора району і міської громади, успішне залучення інвестицій, грантів, благодійної допомоги, розвиток туристичного потенціалу району.

За словами Анатолія Ткачука, директора Інституту громадянського суспільства, ті громади, які мудро будуть співпрацювати зі внутрішньо переміщеними особами, тобто ВПО, давати їм можливістю залишитись у громаді, виділяти землю, приміщення, житло, отримають в перспективі лише переваги, те саме стосується переміщених підприємств. Уже є приклади, де громади отримали додаткові доходи до місцевих бюджетів. На місцевому рівні треба думати вже про майбутнє та готувати відповідну документацію. Наприклад «Стратегію розвитку територіальної громади». Аби отримати фінансування на проєкти, треба мати певні підготовлені планувальні документи. Тому, якщо у громади, міста немає планів, не буде ресурсів та фінансування.^[50]

Євромайдан у місті[ред. | ред. код]

1 грудня 2013 року студенти міста з Національного університету імені Івана Огієнка, Подільського державного аграрно-технічного університету та інших навчальних закладів вийшли на протест у місті, пройшовши колоною по вулицям та сформувавши віче біля міської ради, вони виразили свій гнів до влади за свавілля.^[51]

Надалі багато мешканців міста збирались щодня на віче під міськрадою, щоб виразити свої протести проти режиму та підтримати Євромайдан у Києві. Найбільший мітинг за чисельність відбувся 26 січня 2014 року, близько 2 тисяч осіб взяли участь у ньому.^[52]

27 січня 2014 року місцева фракція Партії регіонів, що очолювала владу, саморозпустилася.^[53]

Для вшанування загиблих учасників Євромайдану було проведено ряд перейменування, так з'явилась вулиця Небесної сотні, парк Героїв Євромайдану та графіті-пам'ятник під назвою «Запальний танок» на стіні кінотеатру «Юність». Також планувалось спорудження комплексу пам'яті Героїв Небесної Сотні, на зразок як у Львові та попри обіцянки влади, пам'ятний комплекс не реалізували.

Європейська інтеграція міста та співпраця з Європейським Союзом[ред. | ред. код]

У 2015 році центрі міста завершили будівництво Європейської площі, де майорять прапори країн Євросоюзу, за словами чиновників це стане підтвердженням європейського вибору міста та України^[54].

2021 року біля Ратуші місті встановлюють мобільний павільйон від «House of Europe». Це ініціатива Європейського Союзу для українських міст, де проводили: лекції, воркшопи, кінопокази для всіх охочих.

Завдяки програмі ЄС «Мери за економічне зростання» та співпраці з громадською організацією «Ейдос», місто отримало грант на 1,8 мільйони гривень для підтримки малого та середнього підприємництва, проведення семінарів, тренінгів для бізнесу, промоцію продукції.

Для успішної інтеграції в ЄС місту Кам'янцю та в цілому країні потрібно впроваджувати принципи функціонування Європейського Союзу, що закладені Лісабонській угоді. А саме такі пункти угоди:

Гідність Рівність Верховенство права

Свобода Права людини Демократія

Епідемія коронавірусу в місті[ред. | ред. код]

Місто стало одним із епіцентрів епідемії на Хмельниччині. З 12 березня 2020 року Кам'янець-Подільський закрився на карантин: школи, дитячі садки, вищі навчальні заклади, театри та кінотеатри. У місті було введено посилений карантин у кафе та ресторанах.

Епідемія коронавірусу спричинила колапс медичної системи міста, лікарні були заповнені хворими пацієнтами, місць у лікарнях не вистачало для хворих. Пандемія коронавірусної хвороби посилила та відкрила слабкі місця медицини та лікарень Кам'янець-Подільського: застарілу матеріально технічну базу, недофінансування, низькі зарплати медичних працівників та відтік кваліфікованих кадрів, неефективне керування, незаконне привласнення землі та нерухомості мед-закладів^[55], корупцію. Починаючи з 2021 року місто отримало вакцини від різних виробників для проведення імунопрофілактики від COVID-19. Вакцинація містян проходила у декілька етапів.

Російське вторгнення в Україну 2022 року[ред. | ред. код]

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Населення[ред. | ред. код]

За оцінкою архівіста Івана Гарнаги, у місті наприкінці XIV століття мешкало понад 2 тисячі осіб ^[56]. Оцінка базується на грамоті князів Коріатовичів від 1374 року, якою за містом закріплювалося 200 ланів.

Наприкінці XVI століття в місті мешкало 10—12 тисяч осіб (для порівняння: в Києві — 15, у Львові — 18 тисяч).

Після османського панування (1672—1699) населення міста скоротилося майже в 10 разів: із 700 будинків лише в 100 жили люди.

Зміни населення
Рік	Населення	Зміна
1840	14 700	—
1862	18 900	+28.6%
1892	36 662	+94.0%
1897	35 934	−2.0%
1912	50 500	+40.5%
1921	26 600	−47.3%
1926	31 000	+16.5%
1939	36 400	+17.4%
1944	11 000	−69.8%
1959	40 300	+266.4%
1970	57 000	+41.4%
1979	84 000	+47.4%
1989	102 200	+21.7%
1991	105 000	+2.7%
2001	99 610	−5.1%
2009	101 667	+2.1%
2011	103 036	+1.3%
2019	99 755	−3.2%
2022	96 896	−2.9%

За даними першого загальноросійського перепису міст 1840 року в місті налічувалося 14,7 тисячі мешканців, 1862 — 18,9 тисячі, за всеросійським переписом на 28 січня (9 лютого) 1897 — 35934, напередодні Першої світової війни — 50,5 тисяч.

Станом на 1 лютого 1921 року в місті мешкало 26,6 тисячі осіб, 1926 року — 31 тисяча, за даними всесоюзного перепису в січні 1939 року — 36,4 тисячі.

Після німецької окупації (у 1941—1944 роках) у місті залишилося 11 тисяч мешканців. Далі населення зростало: на 15 січня 1959 — 40,3 тисячі, 1966 — 50 тисяч, на 15 січня 1970 — 57, на 1 січня 1976 — 77 тисяч, 1979 — 84 тисячі.

5 липня 1986 року народився стотисячний кам'янчанин (Віталій Кравцов). За даними останнього радянського перепису 1989 року в місті проживало 102,2 тисячі осіб, 1990 року — 103 тисячі, 1991 року — 105 тисяч.

За даними першого всеукраїнського перепису населення у 2001 році, чисельність міста складала  — 99 610 осіб.

У 2014 році все населення міста за віковим складом розподіляється за такими категоріями: до 14 років — 12 767 осіб (12,6 % від загальної чисельності населення міста), від 15 до 24 років — 16 494 особи (16,3 %), від 25 до 44 років — 33 467 осіб (33 %), від 45 до 59 років — 21 145 осіб (21 %), від 60 років і старше -  17 677 осіб (17,1 %). На підставі цього вікового розподілу можна побачити, що Кам'янець-Подільський — молоде місто: більша частина населення має вік до 44 років (62 %).

Зміна кількості населення за даними переписів

Довкола міста розташовані численні села, що впритул межують з містом, тому станом на 2015 рік можна говорити про Кам'янець-Подільську агломерацію, що налічує приблизно 118,5 тис. осіб. Агломерація у складі міста Кам'янець-Подільський та Кам'янець-Подільського району нараховує приблизно — 298,7 тис. осіб.^[1]

Найпоширенішими фаміліями у місті є: Мельник — 1.0 %, Олійник — 0.5 %, Ткачук — 0.5 %, Коваль — 0.4 %, Мазур — 0.4 %, Шевчук — 0.4 %, Гуменюк — 0.3 %, Кушнір — 0.3 %. Найбільше у відсотковому відношенні місті поширені такі суфікси прізвищ: -ський(а)/цький(а)/зький(а) — 20.2 %, -ук/юк — 18.1 %, -ов(а)/єв(а)/ев(а) — 12.4 %, -ик/ік — 5.5 %, -енко/єнко — 4.4 %, -ак/як — 4.1 %, -ий/а — 3.6 %, -ин(а)/ін(а)/їн(а) — 3.3 %, інші — 28.4 %. До слова, закінчення прізвищ у 20.2 % -ський(а)/цький(а)/зький(а), один з найвищих показників серед топ-50 міст країни.

Національний склад та національні спільноти міста[ред. | ред. код]

За історичними переписами національний склад міста зазнав суттєвих змін.

Історична динаміка національного складу за даними переписів

	1926	1939[57]	1959	1989	2001[58]
українці	45,1 %	51,0 %	72,7 %	84,6 %	91,2 %
росіяни	7,2 %	6,9 %	17,6 %	11,7 %	5,9 %
поляки	6,1 %	2,8 %	2,5 %	0,8 %	0,6 %
білоруси	0,4 %	0,2 %	0,7 %	0,5 %	0,3 %
євреї	39,9 %	38,1 %	5,7 %	1,5 %	0,2 %

За свою тривалу історію місто Кам'янець-Подільський довгий час був багатоетнічним та багатоконфесійним містом, де компактно проживали різні етнічні спільноти. Так у місті існує пам'ятник семи культурам і проводився відповідний фестиваль «7 культур». Зараз можна виділити чотири етнічні спільноти, що залишили значний слід в історії та архітектурному обличчі міста: вірменська, польська, єврейська та звісно українська.

Кам'янець будучи складовою Галицько-Волинського князівства та королівства Русь, від назви королівства тогочасних українців називали — «русини», «рутени» (лат. Rutheni). Після захоплення міста королівством Польським, кожна громада Кам'янця мала свої міські центри. Так, українців були: руські церкви, Руський магістрат, Руська брама та Руські фільварки. Також топоніміці міста є вулиця Руська.

Литовська спільнота міста ніколи не була значною, але саме литовські князі Коріатовичі укріпи та надали місту магдебурзьке право. Кам'янці довгий час обговорюється можливість спорудження пам'ятника князям Коріатовичам. Також, місті є вулиця Укмергеська в знак міцної дружби з литовським містом-партнером Укмерге.

Певний слід у місті залишило турецьке панування у 1672—1699 роках, хоча ніколи постійної турецької спільноти в місті не було. У архітектурі перш за все це турецький мінарет біля Кафедрального костелу святих Апостолів Петра і Павла, Турецький бастіон та зруйнований палац Галіль-паші.

Вірменська спільнота, громада[ред. | ред. код]

Мабуть перші поселенці у місті цієї громади були торгівцями, у давнину місто знаходилось на одному з важливих торгівельних шляхів з Азії до Європи. Так, вірменських джерелах говориться про Кам'янець, як про вірменську торгову станцію вже у 1062 році.

У середині XIII століття у Кам'янці-Подільському формується найбільша в регіоні вірменська колонія. Вже в 1344 році це була найбільша громада тюркомовних вірмено-кипчаків на території Галицько-Волинського князівства та Королівства Русь — вона населяла значну частину південної сторони міста, володіла власними кварталами, ремісничими майстернями і підпорядковувалася власним правилам законів і судової влади. Завдяки майстрам з-поміж вірмено-кипчаків у місті широко поширилося кам'яне будівництво, проводились масштабні ремонти стародавніх міських укріплень та будівництво нових оборонних споруд.

XVI столітті в Кам'янці сформувалась найчисельніша та економічно потужна вірменська громада на сучасних західноукраїнських землях, що складала понад 300 вірменських родин. За кошти вірменської громади у той час в місті було побудовано лікарню для бідних, школи, храми, оборонні споруди.

Занепад громади відбувався у декілька етапів, перший внаслідок поразки Речі Посполитої у війні з Османською імперією у 1672 року, внаслідок цього значна частина вірменської громади покидає місто. Далі основні чинники це захоплення міста Російською імперією і відповідно втрата привілейованого статусу і самоврядування, судочинства. Занепад старих торгових шляхів, яких вірмени відігравали важливу роль, відкриття нових морських та залізничних шляхів.

Тепер на території Кам’янця-Подільського збережено 14 пам'яток культурної спадщини вірменської громади, а в топоніміці вулиця Вірменська, площа Вірменський ринок. Відомими представниками цієї громади пов'язаних з місто є: Степанос Рошка, Ян Якуб Шимонович, Акоп, Аксент, Мінас Тохатці, Ованес Каменаці.

Польська спільнота, громада[ред. | ред. код]

Перші представники цієї громади місті мабуть почали з'являтися, коли Кам'янець стає головним містом Подільського воєводства, а саме Поділля з 1434 року переходить під владу польського короля. У цей період місті сформувалися три середньовічні самоврядні громади: українська, а в термінології тих часів – руська або русинська, польська, як громада тогочасних володарів Поділля, та вірменська, як головних торговців та купців міста. Значна частина п’ятнадцятого століття, а також три наступні за ним – шістнадцяте, сімнадцяте та вісімнадцяте – стали для Кам’янця польською добою, де польська громада грала значну роль в формуванні середньовічного міста. Перше значне зменшення представників громади мало недовге панування Османської імперії містом. Далі з приходом на землі Поділля Російської імперії кількість представників польської громади міста починає скорочуватися, через втрату самоврядування і привілейованого статусу, який був за Речі Посполитої та часткової асиміляція.

У Кам’янці-Подільському зберіглися пам’ятки польської культової архітектури: польський магістрат, кафедральний костел Святих Апостолів Петра та Павла, костел святого Миколая домініканського монастиря, костел монастиря францисканців, Михайлівський костел монастиря Домініканок з келіями. Важливим свідком історії польської громади Кам’янця є будинок подільського римо-католицького єпископа, розташований в центральній частині Старого міста. В топоніміці польська громада представлена: площею Польський ринок, Польськими фільварками. Відомими представниками цієї громади пов'язаних з місто є: Пйотр Поляк, Теодорик Бучацький-Язловецький, Альбрехт Ласький, Миколай Дембовський, Станіслав-Август Понятовський, Вінсент Аксамитовський, Ян Бакалович, Михайло Флоріан Жевуський, Юзеф Зайончек, Богдан Свідерський, Міхал Ролле, Мар'ян Пшевлоцький, Ян Теодорик Потоцький, Михаловський Олександр, Андрій Потоцький, Александер Ян Потоцький, Якуб Потоцький, Міцкевич Мечислав, Кароль Скібінський, Вавжинець Марчинський, Михальський Олександр, Вацлав Коханський, Юзеф Калленбах, Марія Дунін Піотровська, Антоніна Доманська, Клемчинський Сигізмунд, Казимир Ундерко, Віктор Корецький, Ян Ольшанський, більшість представників каштелянів Кам'янця-Подільського, Подільські воєводи та інші.

Єврейська спільнота, громада[ред. | ред. код]

Довгий час євреям було заборонено жити в Кам'янці, їм дозволялося лише заходити місто вдень з метою торгівлі. Саме такий характер має і перша згадка про них у Кам'янці: 1447 року кам'янецький староста видав розпорядження, згідно з яким кожний єврей під загрозою тюремного ув'язнення не мав права проживати в місті довше, ніж три дні. Подібні накази з'являлись і в королівській редакції та у вигляді рішень сейму протягом XVI-XVII століть. Що ж стосується передмість, то тут вони жили з давніх-давен і на законних підставах. Як і в більшості європейських міст, євреї традиційно засновували свої поселення біля укріплень: це Підзамче, Карвасари, Татариски. Тут же, за фортецею, розташоване одне з найбільших місті єврейське кладовище, на якому збереглися поховання з надгробками XVI-XVIII століть та фрагментами надписів.

Найбільший приріст єврейської громади місті спостерігався після приходу Російської імперії на землі Поділля та відміни заборони проживати в Кам'янці. Другий поділ Речі Посполитої призвів до еміграції та втрати привілейованих прав двох інших значних громад міста: вірменської та польської, а їх місце у Кам'янця зайняла єврейська громада. Протягом XIX століття євреї поступово заселили більшу частину Старого міста. Єврейські будинки прикрашалися різноманітним декором, надписами. Ринок у центрі міста фактично став єврейським базаром. У топоніміці міста з'явилися характерні назви: провулки Левінзона і Бронштейна, магазини Клеймана, Ванбойма, Ванштейна, один з боків майдану отримав назву Біржа. В місті той час існувало 2 синагоги і 21 молитовний будинок, 2 приватні чоловічі і 2 приватні жіночі школи.

Серед єврейських пам'яток міста особливе місце займає синагога, що розташована на крутому схилі на південь від Гончарної вежі. Синагога побудована в XIX столітті, можливо, на місці більш ранньої, в стилі еклектики. Це був зал для зборів місцевої єврейської громади, місце для навчання й проповідей. В роки війни пам'ятка була в значній мірі зруйнована, тепер використовується під ресторан. В цій же частині міста знаходилися ще одна синагога і єврейська баня біля Смотрича. Представники громади були — адвокати, лікарі, вчителі - складали суттєву частину єврейської інтелігенції Кам'янця. Відомими представниками цієї громади пов'язаних з місто є: Іцхак Шнеєрсон, Бейдер Володимир, Авраам Бер Готлобер, Моріс Фішберг, Фінкель Олександр, Урі Міхаелі, Моше Стекеліс, Левич Яким, Копитман Марк, Занд Міхаель, Міхл Дорфман, Вейсенберг Семен, Гінцбург Євзель, Штейн Леонід, Альперін Михайло, Шпільберг Шмуел, Сирота Лео та інші.

Румуно-молдовська спільнота, громада[ред. | ред. код]

Прикордонний статус з давніх часів зумовлював активну взаємодію з румуно-молдовською громадою, румунському та молдовському заселенню міста сприяло те, що значна частина території сучасної Республіки Молдова та Румунії до XIV століття була заселена русинами(українцями) та входила до складу Галицько-Волинського князівства, а також згодом середньовічне князівство Молдова з XVI століття перебувало під османською ісламською зверхністю, так що перехід волохів з князівства Молдова не зустрічав перешкод, так як народи були однієї православної віри, яскравим прикладом цього є церковний і освітній діяч Петро Могила. Неменший вплив на взаємодію мала торгівля, один з відтинків волоського шляху проходив повз місто.

Кам’янець здавна був духовним центром Поділля, про що свідчить кіль­кість християнських святинь. Особливою пишністю та святковістю відрізнявся день Різдва Іоанна Хрестителя. На це свято в Кам’янці була проща (відпуст), на яку стікалися з навколишніх сіл і містечок українці і що цікаво, на прощу йшли молдавани. Їх приходило так багато, що вони навіть переважали над місцевими жителями. Для молдаван Кам’янець саме на це свято був своєрідним релігійним центром. Особливо ними шанувалася нині не існуюча Іоанно-Предтеченська церква(зруйнована, як і багато інших комуністами, 1933 року), а конкретніше — ікона святого Іоанна Предтечі — найдавніша ікона цієї церкви, про це пише історик Поділля — Юхим Сіцінський.^[59] За переписом 1897 на території Подільської губернії мешкало 27 000 румунів.

У місті в архітектурі характерною ознакою румунського впливу є незначна присутність елементів Бринковянського стилю, в приватних будинках. Відомими представниками цієї громади пов'язаних з місто є: Богдан III Сліпий, переховувались в місті Василь Лупул та Розанда Лупул, викладав Александру Гиждеу, народилися Михайло Старенький та Рівіліс Павло.

Мовний склад населення[ред. | ред. код]

Місто розташоване на території подільського говору, який належить до групи волинсько-подільських говорів південно-західного наріччя. У місті поширені західноподільська говірка, яка має спільні риси з наддністрянськими говірками і південноподільська говірка, яка має спільні риси з покутсько-буковинськими говірками. Кам'янець-Подільський нанесений на «Атлас української мови»^[60].

У Кам'янець-Подільському вживаються такі слова та фразеологізми:

Рідна мова населення Кам'янця-Подільського за переписами

	1897[61]	1926[62]	2001[63]
Українська	27,1 %	44,7 %