French
DeutschЛогвин Григорій Никонович — Вікіпедія
| Григорій Никонович Логвин | |
|---|---|
 1930-ті роки | |
| Народився | 9 (22) травня 1910 с. Косівка, нині Олександрійський район |
| Помер | 7 березня 2001 (90 років) м. Київ |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство | Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | архітектор |
| Відомий завдяки | як мистецтвознавець, архітектор, науковець |
| Alma mater | Харківський художній інститут, Інститут інженерів комунального господарства, Московський архітектурний інститут (державна академія) |
| Науковий ступінь | доктор мистецтвознавства[d] |
| Знання мов | російська[1] |
| Нагороди |    |
| |
Григо́рій Ни́конович Логвин (9 (22) травня 1910, с. Косівка, нині Олександрійський район, Кіровоградська область — 7 березня 2001, Київ) — український мистецтвознавець і архітектор.
Почесний академік Академії архітектури України (1992), почесний доктор Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування (1996), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993), заслужений діяч мистецтв України (1996), заслужений архітектор України (1999), кандидат архітектури (1948), доктор мистецтвознавства (1969).
Батько українського художника та письменника Юрія Логвина.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 22 (9 ст. с.) травня 1910 року в с. Косівка, нині Олександрійського району Кіровоградської області (тоді Олександрійського повіту Херсонської губернії) в селянській родині.
У 1926 році закінчив семирічну школу в м. Олександрія. 1929 — закінчив сільськогосподарську школу в с. Шамівка Знам'янського району, після якої працював головним агротехніком, заступником голови і головою колгоспу в с. Дмитрівка Знам'янського району (1929-1931).
1931—1934 — студент Харківського художнього інституту. 1934-1936 — студент Харківського інституту інженерів комунального господарства (ХІІКГ; спеціальність: архітектор, дипломний проект: «Реконструкція Залізноводського курорту»).
1936—1938 — асистент, викладач історії архітектури, рисунку та живопису, архітектор у проектній майстерні та в ХІІКГ.
1938—1941 — студент Московського інституту образотворчих мистецтв (кваліфікація: художник).
1941—1945 — в лавах радянської армії (13-й запасний стрілецький полк до серпня 1941, 36-й артилерійський полк до жовтня 1945).
З жовтня 1945 — «архітектор-автор» в проектному інституті «ДІПросільбуд».
1946–1947 — аспірант Академії архітектури УРСР (науковий керівник П. Г. Юрченко). Тема кандидатської дисертації: «Архитектурный комплекс в Зимно» (1948; архітектура Святогірського монастиря в с. Зимне на Волині).
1958 — ВАК СРСР затвердив Г. Логвина у вченому званні старшого наукового співробітника зі спеціальності «теорія та історія архітектури».
Тема докторської дисертації: «Украинское искусство (Происхождение предвозрождения). 1240—1540 гг.» (1968; українське мистецтво XIV—XVI століть; офіційні опоненти: М. К. Каргер, М. А. Ільїн, П. О. Раппопорт.
Від 1947 протягом майже 50 років працював у Науково-дослідному інституті теорії та історії архітектури і містобудування (Київ).
В 1965 році опублікував у газеті Літературна Україна статтю, із закликом створити Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Ідея була підтримана багатьма вченими, митцями й культурними діячами, які утворили ініціативну групу й організували установчий з'їзд Товариства, який відбувся 1966 року[2].
Помер у 90-річному віці 7 березня 2001 року. Похований 10 березня на Байковому кладовищі у Києві (ділянка № 49а, 50°25′00″ пн. ш. 30°30′06″ сх. д. / 50.4167722° пн. ш. 30.5018583° сх. д.).
Родина[ред. | ред. код]
Син — український художник та письменник Юрій Логвин.
Творчий доробок[ред. | ред. код]
1957 — автор розділів «Архітектура України періоду формування української народності (XIV—XVII століть)» та «Дерев'яна архітектура України (XIV—XIX ст.ст.)» у 1-му томі «Нарисів історії архітектури Української РСР».
1967 — автор розділу про архітектуру XIV — першої половини XVI століть в II томі «Історії українського мистецтва».
1968 — автор аналогічного розділу до VI тому «Всеобщей истории архитектуры» (Москва).
1968 — виходить фундаментальна праця «По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки». К., «Мистецтво», 1968.
Член редколегії та науковий редактор III і IV томів ілюстрованого довідника-каталога «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (К. : Будівельник, 1983—1986).
Редактор і автор вступного слова (разом із М. П. Бажаном) до монографії С. А. Таранушенка «Монументальна дерев'яна архітектура України» (К. : Будівельник, 1976).
Інші монографічні праці (за абеткою):
- З глибин: Гравюри українських стародруків XVI—XVIII ст. Київ: Дніпро, 1990.
- З глибин: Давня книжкова мініатюра XI—XVIII століть. Київ Дніпро, 1974, також: англійською мовою — 1977.
- Киев: По художественным памятникам Киева (Очерк). Москва: Искусство, 1963, 1980, також: англійською, французькою, німецькою мовами, 1982.
- Киево-Печерская лавра. Москва: Искусство, 1958.
- По Україні: Стародавні мистецькі пам'ятки. Київ: Мистецтво, 1968.
- Собор Святої Софії в Києві. Київ: Мистецтво, 2001.
- Софія Київська. Київ: Мистецтво, 1971, також: російською, англійською, німецькою, французькою мовами.
- Украина и Молдавия: Справочник-путеводитель. Москва: Искусство; Лейпциг: Эдицион, 1982, 1987.
- Украинские Карпаты: Книга-спутник. Москва: Искусство, 1973.
- Украинское искусство X—XVIII века. Москва: Искусство, 1963.
- Українське мистецтво XIV — першої половини XVIII ст. Київ: Мистецтво, 1963, співавтор Л. С. Міляєва.
- Український середньовічний живопис. Київ: Мистецтво, 1976, співавтори Л. С. Міляєва, В. І. Свєнціцька.
- Художник М. Г. Дерегус: Нарис. Київ: Мистецтво, 1963.
- Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. Москва: Искусство, 1980.
- Чигирин. Суботів: Архітектурно-історичний нарис. Київ: Вид-во Академії архітектури УРСР, 1954.
Пам'ять[ред. | ред. код]
На честь Г. Н. Логвина видано: Теорія та історія архітектури і містобудування: Збірник наукових праць Державного НДІ теорії та історії архітектури і містобудування. — К. : НДІТІАМ, 1998. — Вип. 3: На честь Григорія Никоновича Логвина. — 240 с. (Основні друковані праці Г. Н. Логвина, с. 14-19).
У травні 2016 в Олександрії на честь Григорія Логвина було названо вулицю на мікрорайоні Перемога[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Брайчевський М. Пам'яті Олени Компан // Історик Олена Компан: матеріали до біографії. Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — С.433-434.
- ↑ Перейменування в Олександрії. Архів оригіналу за 27 січня 2017. Процитовано 26 травня 2016.
Джерела та література[ред. | ред. код]
 | Вікіцитати містять висловлювання від або про: Логвин Григорій Никонович |
- Логвин Н. Г. Логвин Григорій Никонович [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 255. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Логвин Н. Г. Логвин Григорій Никонович [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 17 : Лег — Лощ. — С. 585—586. — ISBN 978-966-02-7999-5.
- Гассанова, Н. Академія Григорія Логвина / Н. Гассанова // Образотворче мистецтво. — 2001. — № 4. — С. 6-7. [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Пучков А. О. Філімон знається на гіркоті: Григорій Логвин про українське мистецтво, сутність архітектури і призначення людини // Пучков А. О. Між навігаційними щоглами: Профілі українських мистецтвознавців (архітектура і візуальне мистецтво). — Киев: ДУХ І ЛІТЕРА, 2018. — С. 197—264.
Посилання[ред. | ред. код]
- Віктор Вечерський. Феномен довгожителя на ниві українського мистецтвознавства (до 90-річчя Григорія Логвина) [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.].
- Валентина Олійник. Він написав «енциклопедію українського мистецтва». [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
|
