Лід (журналістика) — Вікіпедія

Лід (від англ. lead — керувати, очолювати, займати перше місце, бути попереду) — короткий виклад журналістського матеріалу, що розміщується після заголовку й перед основним текстом. Існує правило, згідно з яким, матеріал довший за 100 рядків мусить супроводжуватися лідом. У термінологічному словнику українських журналістів у цьому значенні вживається ще слово «вріз» («врізка»).

Функції ліду[ред. | ред. код]

Лід покликаний представити читачам статтю, привабити їхню увагу, але найважливіша його функція — зорієнтувати читача в змісті матеріалу. У західній пресі лід набув надзвичайно широкого застосування в 1980-ті роки. Саме тоді були зроблені точні статистичні підрахунки, які засвідчили, що читач за 3–5 секунд проглядає заголовок; 30–40 секунд витрачає на ознайомлення з лідом і 3–5 хвилин — на цілий текст. А відтак стало зрозумілим, що «лід» — проміжний між заголовком і текстом етап сприйняття читачем матеріалу, який має вирішальне значення для просування новин у свідомість читача.

Лід повинен мати шрифтове виділення, у процесі попереднього ознайомлення читачі проглядають ліди, обираючи матеріали для докладного текстуального ознайомлення. Виділяють дві функції ліду: 1) інформаційну і 2) мотивуючу. Виконуючи першу функцію, лід мусить інформаційно розширити назву. Виконуючи другу функцію, лід мусить заінтригувати читача (іноді шокувати), дати йому мотив для ознайомлення з наступним текстом.

Загалом лід — це стиснута в кілька речень стаття. Лідами не є Ліди шрифтом перші абзаци статей, як це часто зустрічаємо в наших газетах.

Правила написання[ред. | ред. код]

Французька методика визначає такі правила написання лідів:

• він має бути написаний простіше за звичайний журналістський текст: складатися з простих речень, використовувати лише загальнозрозумілу лексику, не містити спеціальної термінології;
• у ліді не повинні перераховуватися цифри, вживатися абревіатури, маловідомі власні назви;
• початок ліду не повинен повторювати назву;
• заголовок і лід повинні складати дві змістовно й синтаксично незалежні одна від одної структури, кожна з яких є завершеною формулою, цілком зрозумілою без іншої;
• лід є незалежним від зачину тексту, тобто його першої фрази;
• лід найчастіше відповідає на запитання: що сталося? чому? в який спосіб?

Американська навчальна література велику увагу приділяє цьому композиційному елементу зовнішньої подачі газетних матеріалів. Надзвичайно розвинута й типологія ліду, яка налічує до п 'ятнадцяти його різновидів:

• лід — «вішак» передбачає, що в першій же фразі міститься відповідь на всі новинарні запитання; відповіді на ці запитання навішуються, як одяг, на гачки вішалки;
• лід — негайна ідентифікація; використовується тоді, коли новина має головного героя — загальновідому особу;
• лід — окремий постріл; застосовується тоді, коли предмет повідомлення може бути стисло, до афористичності, визначений словесно;
• лід — каламбур або ігровий лід; вербальна обігрує назви фільмів, телепередач, імена «зірок», приказки та афоризми; популярний на сторінках розважальної преси;
• лід «стаккато»; складається з коротких, уривчастих, «телеграфних» речень; передбачає наявність натяків, підтексту, інтригуючу кінцеву непроясненість повідомлення.

Джерела[ред. | ред. код]

• Лід як компресована форма мовлення. Євграфова А. О. Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Филология. Социальная коммуникация». Том 21(60). — 2008. — № 1. — С. 194–198.
• Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.
• Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие / Прохоров Е. П., Гуревич С. М., Ибрагимов А.-Х. -Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.

Посилання[ред. | ред. код]

• Врізка // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 203.