Лікворологія — Вікіпедія

Лікворологія — галузь медицини, що вивчає ліквор, або спинномозкову рідину (лат. liquor cerebrospinalis).

Значення лікворології для медицини[ред. | ред. код]

Важливе значення лікворології обумовлюється, зокрема, тим, що клінічне дослідження ліквору дозволяє ефективно діагностувати велику кількість неврологічних захворювань.[1]

У здорової людини завдяки гематоенцефалічному бар'єрові (ГЕБ) склад ліквору, або спинномозкової рідини (СМР), відносно стабільний. При патології настають зміни складу ліквору, тому лабораторне дослідження СМР і має важливе значення в діагностиці та в диференціальній діагностиці хвороб центральної нервової системи (ЦНС), скажімо, геморагічного та ішемічного інсультів, менінгіту, менінгоенцефаліту, арахноїдиту різної етіології, розсіяного склерозу, пухлин і травм ЦНС та інших.[2][3]

Перспективні напрямки досліджень в лікворології[ред. | ред. код]

Хоча зібрано чималий обсяг інформації щодо фізіології ліквору, залишається ще дуже багато невирішених теоретичних питань у цій галузі науки. Так ще не цілковито зрозуміла фізіологічна роль цереброспінальної рідини для організму, не до кінця з'ясовані механізми пошкодження ГЕБ та імуноморфологічний склад клітинних елементів ліквору в нормі та патології. Недостатньо вивчено вміст фізіологічно активних речовин, мікроелементів, ферментів, імуноглобулінів різних класів, походження антитіл у лікворі та інші питання, що мають важливе теоретичне і практичне значення.[4]

Історичні етапи становлення лікворології[ред. | ред. код]

Гіппократ (бл. 460 — бл. 370 до н. е.) говорив про рідину під твердою оболонкою мозку.[5][6]

Гален (бл. 129 — бл. 200 н. е.) вважав, що в мозку знаходиться рідина, яка утворюється в шлуночках і передає енергію для руху тіла.

Відомий анатом епохи Відродження Везалій (1514—1564) вперше описав оболонки мозку і судинні сплетіння в шлуночках.

Італійський анатом Костанцо Варолій[en] (1543—1575) наголошував на тому, що в шлуночках знаходиться рідина, а не газоподібний «живий дух», як вважалось раніше. Вчений припускав, що ліквор, очевидно, виділяеться сплетіннями судин.

Доменіко Котуньо[en] (1736—1822) — інший італійський анатом і лікар — вперше описав ліквор. Котуньо стверджував, що підпавутинний простір заповнений рідиною до смерті, а не після неї, як думали раніше.

Французький фізіолог Франсуа Мажанді (1783—1855) стверджував, що мозкова рідина — нормальне, а не патологічне явище. Він довів існування зв'язків між шлуночками і підпавутинним простором. Мажанді здійснив першу цистернальну пункцію і спробував дослідити отриману рідину. У 1842 р. вчений дав їй точну назву — цереброспинальна рідина і надав опис резервуарів ліквору і його циркуляції.

Німецький анатом Губерт фон Лушка[en] (1856) дав детальний гістологічний опис мозкових судинних сплетінь та їхньої участі в утворенні ліквору. Вчений виявив латеральний отвір IV шлуночка, що веде до мозковопродовгуватої цистерни.

В Російській імперії спинномозкову рідину досліджували, зокрема, вчені українського походження Н. М. Максимович і І. В. Янчич.

Новий етап розвитку лікворології починається у 1891 р., коли майже одночасно Волтер Ессекс Вінтер[en] в Англії і Генріх Квінке[7][8] в Німеччині повідомили про результати успішних дослідів з отримання ліквору людини. Методика, запропонована Вінтером, виявилась дуже  складною. Люмбальна пункція Квінке отримала пріоритет. Дещо пізніше у США Джеймс Борн Аєр, Пол Вегефорт і Чарльз Ессік (1919) повідомили про першу субокціпітальну пункцію.[9][10][11][12][13][14]

Французькі вчені Сікар[15][16][17], Відаль і Раву (1900) виявили клітинні елементи в лікворі і дали початок цитологічним дослідженням.[18][19][20][21][22][23][24][25][26]

Фукс[en] і Розенталь (1904) винайшли камеру для підрахунку лікворних клітин.[27][28][29][30]

Важливим етапом в розвитку лікворології стало застосування кількісного й напівкількісного методів визначення лікворних білків, колоїдних реакцій:

  • реакція з колоїдним золотом за Ланге (1912)[31][32][33]
  • мастикова[34] реакція за Емануелем (1915)[35][36][37]
  • нормомастикова реакція за Кафкою (1921)[38] та ін.

І сьогодні застосовується серологічна реакція за Вассерманом і Плаутом (1906).

У 1912 р. була опублікована монографія Вільяма Местреза, в якій детально розповідалося про дослідження ліквору.[39]

В наступні роки развиток лікворології пов'язаний з досягненнями біохімії, цитології та імунології. Електрофоретичні, імунохімічні й електроімунодифузійні методи дозволили розширити знання про білкові фракції в лікворі. Нові методи досліджень — лікворо-седиментація, фільтрація, цитоцентрифугування, світлова, фазовоконтрастна і електронна мікроскопія разом з цитоімунологією — дали початок сучасній лікворній цитології і, як наслідок, сучасній лікворології.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Юрій Матвієнко. Аналіз спинномозкової рідини. Скорочений виклад [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.] // журнал «Медицина світу»
  2. ↑ К. А. Захарія, Н. П. Педько, Б. В. Западнюк. Попередження помилок при дослідженні спинномозкової рідини [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] // Лабораторна діагностика. — 2011. — № 4. — С. 36. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/labdiag_2011_4_10
  3. ↑ (рос.)Н. В. Скрипченко, Л. А. Алексеева, Г. Ф. Железникова. Ликвор и его клиническое значение при инфекционных заболеваниях нервной системы // Педиатр. — 2011. — Т. 11. — № 3. — С. 21-31.
  4. ↑ Основи клінічної лікворології: навчальний посібник / В. О. Малахов, О. О. Потапов, В. С. Личко. — Суми: Сумський державний університет, 2016. — C. 9, 11-18
  5. ↑ Steven I. Hajdu. Discovery of the Cerebrospinal Fluid [Архівовано 28 вересня 2018 у Wayback Machine.] // © 2003 by the Association of Clinical Scientists, Inc.
  6. ↑ (рос.)История развития ликворологии [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.] // © 2016—2020 Журнал медицинских статей «Молодой врач».
  7. ↑ О. Галушко. Генріх Квінке: життя, віддане мистецтву медицини [Архівовано 5 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Гострі та невідкладні стани у практиці лікаря. 4 (67) ' 2017.
  8. ↑ Сиделковский А. Л., Догузов В. Д. Этюды истории классической неврологии. — К.: Изд. дом «АДЕФ-Украина», 2016. — 384 с.
  9. ↑ Thiago Ferreira Simões DE SOUZA. Pioneers in the cisterna magna puncture // Arquivos de Neuro-Psiquiatria. Vol. 78, no. 3. São Paulo. Mar. 2020. Epub. Mar. 16, 2020.
  10. ↑ James Bourne Ayer. James Ayer: In Memoriam. Born October 4, 1815. Died December 31, 1891. Sagwan Press, 2018. 98 p. ISBN-10: 1296789640. ISBN-13: 978-1296789640.
  11. ↑ Obituary. Paul Wegeforth, M. D. Born May, 1887—Died March, 1923 // California State Journal of Medicine. 1923 May; 21(5): 236.
  12. ↑ Medicine in Maryland, 1752—1920. Charles R. Essick
  13. ↑ До родоводу Чарльза Ессіка
  14. ↑ Щодо Чарльза Ессіка
  15. ↑ R. Steimlé. Jean A. Sicard (1872—1929) // Published 2012 in Journal of Neurology. DOI:10.1007/s00415-012-6822-xCorpus ID: 22245328
  16. ↑ Jacques Forestier. Three french pioneers in rheumatology // Ann. rheum. Dis. (1963), 22, 63.
  17. ↑ Dahlmann N., Zettl U.K., Kumbier E. The Development of Sayk's Cell Sedimentation Chamber: A Historical View on Clinical Cerebrospinal Fluid Diagnostics [Архівовано 24 липня 2018 у Wayback Machine.] // Eur Neurol 2017;77:162-167. https://doi.org/10.1159/000456003
  18. ↑ Widal GFI, Sicard A, Ravaut P. 1900b. Cytodiagnostic de la méningite tuberculeuse [Cytodiagnosis of tuberculous meningitis]. C.R. Soc. Biol.:838, 40
  19. ↑ WIDAL, SICARD et RAVAUT, Cytodiagnostic de la méningite tuberculeuse (Soc. de Biol., 13 oct. 1900 et Presse méd., 17 oct. 1900).
  20. ↑ WIDAL, F. G. I.; SICARD, J. M. A.; RAVAUT, P. J. F. Cytologie du liquide céphalo-rachidien au cours de quelques processes méninges chroniques (paralysis generale et tabes). Bull Mem Soc Med Hop Paris, 1901, 18: 31-33.
  21. ↑ Бумке Освальд. Современные течения в психиатрии [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.].
  22. ↑ David J. Ksliski, M.D.; Israel Strauss, M.D. The significance of biologic reactions in syphilis of the central nervous system [Архівовано 6 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Arch NeurPsych. 1922;7(1):98-114. doi:10.1001/archneurpsyc.1922.02190070103006
  23. ↑ Georges Fernand Isidore Widal (FR), Paul Ravaut (FR), and Arthur Sicard (FR) introduced cytodiagnosis, the examination of the cellular elements suspended in the fluid of any serous cavity, as a tool to diagnose disease. // A Selected Chronological Bibliography of Biology and Medicine [Архівовано 2 січня 2020 у Wayback Machine.].
  24. ↑ Paul Ravaut [Архівовано 1 січня 2018 у Wayback Machine.] // Whonamedit? — A dictionary of medical eponyms
  25. ↑ Відомості про Поля Раву [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.] // The History of Medicine Topographical Database
  26. ↑ Про Поля Раву
  27. ↑ Камеры счётные [Архівовано 25 червня 2020 у Wayback Machine.] // Большая медицинская энциклопедия, третье издание.
  28. ↑ Счётная камера с сеткой Фукса-Розенталя // Универсальный русско-английский словарь.
  29. ↑ Fuchs, A., Rosenthal, R. (1904). Physikalisch-chemische, zytologische und anderweitige Untersuchungen der Zerebrospinalflüssigkeit. Wien. med. Presse, 45, 2082—2087.
  30. ↑ Fuchs, A. und R. Rosenthal: Über die Methodik cytologischer Untersuchungen. Vortrag 76 . Vers. dtsch. Naturforscher u. Ärzte, Breslau 1904, Ref. Neurol. Centralblatt 23, 966 (1904).
  31. ↑ Лабораторні дослідження. Аналіз спинномозкової рідини // Психіатрія і наркологія / за ред. О. К. Напрєєнка. — К. : Медицина, 2011. — 528 с.
  32. ↑ Ланге проба // Медицинская энциклопедия
  33. ↑ Параклінічні методи дослідження в психіатрії: Методичні вказівки для підготовки лікарів-інтернів до практичних занять / упоряд. Г. М. Кожина, Л. М. Гайчук, К. О. Зеленська — Харків: ХНМУ, 2018. — 20 с. (завантажити файл [Архівовано 7 вересня 2020 у Wayback Machine.])
  34. ↑ написання «мастична» — неправильне, див. СУМ [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.]
  35. ↑ Д. Шамбуров. Мастичная реакция //  Большая медицинская энциклопедия. 1970.
  36. ↑ Мастиксовая реакция [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Психиатрический энциклопедический словарь. К.: МАУП, 2003.
  37. ↑ Мастикова реакція[недоступне посилання] // Україномовна енциклопедія
  38. ↑ Мастичная реакция // Большая медицинская энциклопедия
  39. ↑ Theodore L Sourkes. William Mestrezat (1883—1928): Oenologist, Physician, Neurochemist // Journal of Medical Biography. 2002; 10: 141—145.


Література[ред. | ред. код]

  • Клінічна лікворологія: навч. посіб. / В. О. Малахов, О. О. Потапов, В. С. Личко ; [Сум. держ. ун-т]. — Суми: Сумський державний університет, 2011. — 166 с. : рис. — Бібліогр.: с. 163—166. — ISBN 978-966-657-405-6. — Режим доступу: Ел.джерело [Архівовано 8 травня 2018 у Wayback Machine.]
  • Ликворология / Е. М. Цветанова. Пер. с болг. — Киев: Здоров'я, 1986. — 370,[1] с., [10] л. іл. (анотація і зміст [Архівовано 22 липня 2020 у Wayback Machine.])
  • Основи клінічної лікворології: навч. посіб. / В. О. Малахов, О. О. Потапов, В. С. Личко ; Сум. держ. ун-т. — Суми: Сумський державний університет, 2016. — 355 с. : рис., табл. — Бібліогр.: с. 352—355. — ISBN 978-966-657-618-0. — Режим доступу: Ел.джерело [Архівовано 12 квітня 2018 у Wayback Machine.]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лікворологія&oldid=41427166