Неаполітанське герцогство — Вікіпедія

Неаполітанське герцогство
Країна Східна Римська імперія
Столиця Неаполь
Наступник Амальфійська республіка
Замінений на Сицилійське королівство
Мова комунікації грецька і латина
Час/дата припинення існування 1137
Мапа розташування
CMNS: Неаполітанське герцогство у Вікісховищі

Неаполіта́нське герцогство (лат. Ducatus Neapolitanus), державне утворення, яке зародилось у VII столітті як візантійська провінція на землях Італії, які не були завойовані лангобардами століттям раніше. Дукат, яким керував військовий вождь (dux), швидко став де-факто незалежною державою, яка існувала понад п'ять століть.

Напади лангобардів і заворушення в Неаполі

[ред. | ред. код]

У часи перших нападів лангобардів на Італію в середині VI століття у Неаполі проживало 30-35 тис. мешканців. У 615 Неаполь вперше повстав проти влади Равеннського екзарха, який був повноважним представником Візантійського імператора в Італії. Тому, в 638 екзарх Елевтерій вперше утворив неаполітанський дукат, проте призначив дуку, який був відповідальним і залежним від візантійського стратига Сицилії. На той час територія дукату відповідала сучасним межам провінції Неаполь, до складу якого входили Флегрейські поля, землі поблизу Везувія, міста Сорренто, Джульяно, Аверса, Афрагола, Нола, острови Іск'я і Прочида.

Заснування герцогства

[ред. | ред. код]

У 661 імператор Констант II надав право мешканцям Неаполя мати місцевого правителя та призначив герцогом (дукою) Василя, який володів також титулами патриція та консула. Влада герцога поширювалась на морські порти Гаету, Амальфі та Сорренто, які, проте, зберігали високий рівень автономності. Герцогство карбувало монети з профілем візантійського імператора та написами грецькою мовою, яка була офіційною мовою цього державного утворення.

Герцогство під папським сюзеренітетом

[ред. | ред. код]

У 763 герцог (дука) Стефан II відмовився від союзу з Константинополем на користь Рима, визнавши фактично сюзеренітет папи Римського. Уже за часів правління Іоанна I (711- бл. 719) Святий Престол допоміг Неаполю в його боротьбі з лангобардами, тоді як Візантія не змогла цього зробити.

Правителі

[ред. | ред. код]

Дуки, призначені Візантією

[ред. | ред. код]

Дуки за правом спадкування престолу

[ред. | ред. код]

Ці дуки не призначались представниками Візантійського імператора, а успадковували престол. Вони належали до династії Сергіїв та були нащадками дуки Сергія I, якого обрало населення Неаполя.

Династія Сергіїв

[ред. | ред. код]
князь Капуанський Альфонс був обраний неаполітанцями дукою, внаслідок чого Неаполь став володінням норманів.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Skinner, Patricia. Family Power in Southern Italy: The Duchy of Gaeta and its Neighbours, 850—1139. Cambridge University Press: 1995.
  • Naples in the Dark Ages by David Taylor and Jeff Matthews.
  • Bruce R. Gordon, "Byzantine Dukes of Neapolis" at Regnal Chronologies.
  • Chalandon, Ferdinand. Histoire de la domination normande en Italie et en Sicilie. Paris, 1907.
  • Dizionario Biografico degli Italiani. Rome, 1960—Present.
  • Oman, Charles. The Dark Ages 476—918. Rivingtons: London, 1914.