French
DeutschНекрополь Вознесенського Флорівського монастиря — Вікіпедія
| Некрополь Вознесенського Флорівського монастиря | |
|---|---|
 закинутий склеп на Замковій горі | |
| Інформація про цвинтар | |
| 50°27′43″ пн. ш. 30°30′40″ сх. д.H G O | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Київ |
| Закрито | 1920-ті |
| Статус | зачинений |
| Склад | Троїцька церква (зруйнована) |
 | |
  Некрополь Вознесенського Флорівського монастиря Некрополь Вознесенського Флорівського монастиря (Київ) | |
Некрополь Вознесенського Флорівського монастиря — місце поховання черниць Вознесенського Флорівського жіночого монастиря в м. Київ. Первісно поховання проводилися на території самого монастиря, у підніжжя Замкової гори, з 1840-х років біля церкви Казанської ікони Божої Матері виник невеликий почесний цвинтар, де, окрім, осіб духовного звання, ховали й видатних мирян, зокрема, благодійників і професорів Київської Духовної академії. Тоді ж, у 1840-х роках монастирський цвинтар облаштували на нещодавно придбаній ділянці Замкової гори — цей цвинтар відомий також під назвами Флорівський (Фролівський), Киселівський або цвинтар на Замковій горі[1].
На початку 1920-х років Флорівський цвинтар на Замковій горі закрили, хоча пізніше там зрідка відбувалися поховання. У 1960-х роках цвинтар остаточно знищили, деякі могили перенесли на Лук'янівське кладовище[2]. Також на території Флорівського монастиря збереглися поодинокі поховання.
Історія[ред. | ред. код]
Перші відомі поховання на території, де стоїть сучасний Флорівський монастир, здійснювалися на погості парафіяльної церкви святого Василія, яка розташовувалася північніше храмів монастиря[3][4]. Це була невелика дерев'яна споруда, зведена за деякими джерелами на початку XVII століття гетьманом Петром Сагайдачним[3][5], за іншими — до 1566 року (можливо, це були дві різні церкви, або одну збудували на місці іншої)[6]. Вона згоріла у пожежі 1811 року та більше не відновлювалася, на згадку про неї у Флорівському монастирі встановили мурований пам'ятний стовп, який також не зберігся[3][4]. Землі біля Василівської церкви монастирю не належали, тому в перші століття існування монастиря чорниць ховали біля монастирських будівель, або на погості у підніжжя Замкової гори на захід від церкви Флора і Лавра[6], або, за твердженням Л. Проценко, на кладовищі Кирилівського монастиря[5]. Ігумень Флорівської обителі ховали навпроти дзвіниці[5] або біля монастирських храмів, зокрема, зведеного у 1732 році Воскресенського собору[6]. Черницю Нектарію (в миру — княгиню Наталію Борисівну Долгорукову, †1771) та її сина Дмитра Долгорукова (†1769) поховали в некрополі Києво-Печерської лаври[7]. Перше документально зафіксоване поховання відбулося у 1771 році — біля вівтарної частини церкви Вознесіння поховали ігуменю Феодору (Сморжевську)[6].
У 1787 році Кирилівський монастир перетворили на «інвалідний дім», тому поховання черниць Флорівського монастиря там припинили[5]. У серпні 1796 року ігуменя Августа просила у Київської консисторії дозволу здійснювати поховання мешканок монастиря на Щекавицькому цвинтарі, проте дозвіл на це отримала тільки влітку 1798 року[5].
На початку XIX століття монастир отримав у користування косогір на Замковій горі, а 1822 року просив про виділення йому земель на вершині гори для облаштування монастирського цвинтаря. Втім, тоді через негативний висновок старшого поліцеймейстера та архітектора, міська влада у проханні відмовила[8].
_08.JPG)
Восени 1833 року ігуменя Смарагда звернулася до київського генерал-губернатора В. В. Левашова із повторним проханням виділити обителі територію на Замковій горі, мотивуючи своє прохання тим, що ця земля не використовується і для міста лишається непотрібною. Наступного, 1834 року міський архітектор Станзані за дорученням Левашова обстежив Замкову гору та підтвердив, що схил гори дуже крутий і будувати там житлові будинки неможливо[8]. Однак Київська міська комісія на чолі з війтом Г. І. Киселевським була протилежної думки та вважала, що на території, на яку претендує Флорівський монастир, можуть оселитися близько десяти осіб з найбідніших верств населення[9]. Зрештою, сторони дійшли до певного консенсусу: 2 серпня 1834 року монастир за 450 руб. 4 коп. викупив у міста ділянку площею 3606 квадратних сажнів[10]. Поховання черниць на Киселівці почалися у 1840 році[11], проте лише у виняткових випадках, адже круті схили гори і відсутність зручного в'їзду на неї значно ускладнювали процедуру поховання, переважну більшість черниць ховали на Щекавиці[12]. Пізніше, у 1856 році генерал-губернатор дозволив монастирю обнести цю територію кам'яною огорожею[11]. У 1854—1857 роках на вершині Замкової гори за проєктом архітектора Павла Спарро побудували кладовищенську церкву Святої Трійці, у 1858—1859 роках до неї проклали в'їзний шлях від монастиря[11], тому вже 1859 року черниць ховати на Щекавицькому цвинтарі припинили [11], натомість цвинтар на Киселівці став офіційним і основним місцем поховання мешканок Флорівського монастиря[12].
З 1860-х років на цвинтарі, що отримав назву Флорівський (або верхній Флорівський, на противагу похованням у самому монастирі), почали ховати також представників білого духовенства, а з кінця того ж десятиліття[12] — і заможних мирян — благодійників монастиря або мешканців Подолу та Гончарів-Кожум'як[11]. Поховання в некрополі Флорівського монастиря були небезплатні, монастир брав певну плату в залежності від місця поховання. Це приносило обителі певний дохід, так у 1895 році обитель отримала 30 тис. рублів, а в 1918 році — 75 370 руб, що склало більшу частину доходів обителі[11][13].
Флорівський цвинтар мав вельми почесний статус, тут ховали військових діячів, князів, професорів та інших видатних киян. Станом на 1929 рік тут було кілька сотень поховань, площа цвинтаря складала 2,5 га[11]. У 1917 році на Флорівському кладовищі поховали 16 вояків 1-го Українського полку ім. Богдана Хмельницького, що перейшли на бік Центральної ради та загинули у сутичках з військами російського Тимчасового уряду[14]. У серпні 1919 року на південному схилі Флорівської гори поховали у братській могилі вояків армії УНР, загиблих у боях з Добровольчою армією за Київ. На могилі стояв великий дерев'яний хрест, знищений після 1930-х років і відновлений у 1998 році[15].
У самому монастирі, біля зведеної у 1841—1844 роках церкви Казанської ікони Божої Матері утворилося невелике почесне кладовище для ігумень та мирян, зокрема, професорів Київської духовної академії[11][15]. До 1918 року воно розширилося на схід від церкви[6].
За радянських часів Флорівський монастир став занепадати, його закрили, а споруди передали під робітниче містечко металістів[11]. У 1920-х роках закрили цвинтар на Флорівській горі, хоча поодинокі поховання там продовжувалися і пізніше, у 1927 році закрили, а в 1938 році розібрали кладовищенську Троїцьку церкву. На місці Флорівського цвинтаря за Генеральним планом Києва мали створити великий парковий комплекс, проте цей проєкт так і не був реалізований, замість того в 1943 році на горі влаштували військовий об'єкт, так звану «глушилку» (радіостанцію, що глушила трансляцію закордонних радіостанцій), чим остаточно знищили монастирський цвинтар[16]. Деякі поховання родичі померлих перенесли на Лук'янівське кладовище[15], втім, переважна більшість могил після 1960-х років (а особливо у 1990-х роках) були зруйновані. Некрополь біля церкви Казанської ікони Божої Матері також зруйнували за радянської влади, коли передали церковне приміщення виробничому пошивному об'єднанню «Юність»[17].
За Незалежної України Флорівському монастирю виділена для поховань ділянка на Лісовому кладовищі Києва[15].
_02.JPG)
Поховання Флорівського некрополя[ред. | ред. код]
жирним курсивом виділені поховання, що збереглися
- біля Вознесенського собору
- ігуменя Августа (Апраксіна, †1804) — з південно-західного боку[6]
- ігуменя Євпраксія (†1919) — з південного боку
- ігуменя Калісфена (Милославська, †1785) — з південно-західного боку[6]
- ігуменя Пульхерія (Шаховська, †1812) — з південно-східного боку[6]
- ігуменя Феодора (Сморжевська, †1771) — біля вівтарної частини[6]
- біля церкви Воскресіння Христового
- черниця Олена (Бахтєєва Катерина Олексіївна, 1756—1834) — на схід від церкви[6]
- біля церкви Казанської ікони Божої Матері
- Єпіфанов Іван Матвійович (1836—1898), полковник[13]
- Ігнатович Іоаким Тимофійович (1784—1881), соборний протоієрей Фролівського монастиря — похований біля північної стіни[6][12]
- Лашкарьов Петро Олександрович (1834—1899), професор[15]
- Маккавейський Нікола Корнилович (1869—1919), професор[15]
- князь Мещерський Сергій Іванович (1798—1870) — біля північної стіни[15][13][12]
- Олесницький Яким Олексійович (1842—1907), професор Київської Духовної академії — похований за вівтарною стіною[15][18][19]
- ігуменя Парфенія (Адабаш Аполлінарія Олександрівна) — біля північної стіни[6][13][20]
- Певницький Василь Федорович (1832—1911), професор Київської Духовної академії[15][18] (за Л. Проценко похований на верхньому кладовищі[21])
- Петров Микола Іванович, професор Київської духовної академії[13][19]
- ігуменя Серафима (Вонлярляревська Серафима-Олександра Василівна, 1808—1853) — похована біля південної стіни[6]
- Соловйов Георгій (†1893), протоієрей, член київської духовної консисторії[22]
- Хомяков Василій Іванович — похований з південного боку церкви[15][12]
- князь Ширинський-Шихматов Іван Дмитрович (1832—1876) — похований біля північної стіни[15][13][12]
- Штрогофер Олексій, професор[12]
- ігуменя Ювеналія (Михайлович Іувеналія Петрівна, бл. 1773—1848) — похована біля південної стіни[6]
- Юзефович Микола Лук'янович (1830—1897), полковник[13]
- біля церкви Флора і Лавра
- черниця Агнія (†1842), мати ігумені Смарагди (Набокової) — похована у східної стіни, біля доньки[6]
- послушниця Амосова Наталя Олексіївна (1769—1839) — похована біля східної стіни[6]
- ігуменя Смарагда (Набокова Варвара Андріївна, 1784—1834) — похована біля східної стіни[6]
- ігуменя Смарагда (Норова) — похована біля східної стіни[6]
- єпископ Новозибківський Федір (Власов, †1924) — похований біля південного боку[6]
- на Замковій горі
- ігуменя Агнія (Анна Гриндлінг, 1801—1865) — з північного боку Троїцької церкви[15]
- Алексєєв П. П., професор-хімік[1]
- Афанасьєв Григорій Григорович (1810—1872), полковник[18]
- Баранов Микола Григорович (1825—1902), полковник[18]
- князь Баратов Олексій Григорович (1817—1873)[23][12]
- Голубєв Степан Тимофійович (1848—1920)[15]
- Глушко Іван Романович (1812—1884), генерал-майор[23]
- Жмакін В., інженер-винахідник[1]
- Іванишев Микола Дмитрович (1811—1874), ректор Київського університету[15][12]
- Ключарєв Олексій, таємний радник[12]
- Ліницький Петро Іванович (1839—1906), професор Київської Духовної академії[15][18][24]
- кафедральний протоієрей Марковський Петро Леонтійович (1811—1897)[15][24]
- Новицький Орест Маркович (1806—1884), професор[15][12]
- Онацька Надія Даміанівна, письменниця (1892—1919)[15][19]
- Чеснок Микола Іванович (1796—1871), інженер-полковник[18], в чернецтві — Миколай[12]
- точне місце поховання не встановлене
- Бобровницький Іван Матвійович (1811—1885), професор Київської духовної академії[20]
- Богородицький Іоанн Георгійович (1850—1918), протоієрей подільської Іллінської церкви[20]
- Дейша Софія Устимівна (1848—1904), сестра дружини Михайла Коцюбинського[21]
Додатково[ред. | ред. код]
 | Цей розділ містить неупорядкований список різноманітних фактів[en] про предмет статті. |
- При ритті могил на Замковій горі часто знаходили уламки шиферу і цегли давньоруського періоду, металеві та скляні прикраси, дротики, ножі, наконечники стріл, одного разу знайшли скарб — тисячу срібних монет часів Петра I[25].
- Біля південної стіни кладовищенської Троїцької церкви стояв на чавунному п'єдесталі у вигляді гори 11-аршинний чавунний хрест із написом «Василій Іванович Хом'яков»[15]. Так звали киянина, який дуже любив Флорівський монастир, жертвував на нього кошти і за заповітом наказав встановити цей меморіальний хрест, аби привернути увагу киян та прочан до обителі[15]. Сам Хом'яков був похований не під цим хрестом, а на нижньому цвинтарі, біля церкви Казанської ікони Божої Матері.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Киев, 1982, с. 189.
- ↑ Проценко, 1994, с. 64.
- ↑ а б в Звід, 2011, с. 1686.
- ↑ а б Отдѣлъ вторый: Вѣдомость протопопіи кіевоподольской о числѣ состоящихъ въ оной городовыхъ церквей и при нихъ священно и церковно-служителей и ихъ жен и дѣтей обоего пола, учиненная, по требованію г. городничаго кіевскаго Круглова, апрѣля 2 дня 1784 года // Кіевскія епархіальныя вѣдомости. — 1862. — № 9 (1 травня).(рос. дореф.)
- ↑ а б в г д Проценко, 1995, с. 199.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Звід, 2011, с. 1689.
- ↑ Ковалинський, 2011, с. 477.
- ↑ а б Ковалинський, 2011, с. 494.
- ↑ Ковалинський, 2011, с. 495.
- ↑ Ковалинський, 2011, с. 496.
- ↑ а б в г д е ж и к Проценко, 1995, с. 200.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Н. Малиженовскій. Часть неоффиціальная: Кіевскій женскій Флоровскій (Вознесенскій) монастырь (продолженіе) // Кіевскія епархіальныя вѣдомости. — 1895. — № 11 (1 червня).(рос. дореф.)
- ↑ а б в г д е ж Ковалинський, 2011, с. 500.
- ↑ Галина Денисенко. Збереження пам'яток воєнної історії в Україні і за кордоном в 20-ті роки XX ст. // [Краєзнавство (журнал) Краєзнавство]. — 2008. — Вип. 1. — С. 153—166.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Звід, 2011, с. 1690.
- ↑ Ковалинський, 2011, с. 522.
- ↑ Ковалинський, 2011, с. 520.
- ↑ а б в г д е Ковалинський, 2011, с. 499.
- ↑ а б в Проценко, 1994, с. 67.
- ↑ а б в Проценко, 1994, с. 65.
- ↑ а б Проценко, 1994, с. 68.
- ↑ Часть неоффиціальная: Некрологи // Кіевскія епархіальныя вѣдомости. — 1893. — № 5 (1 березня).(рос. дореф.)
- ↑ а б Ковалинський, 2011, с. 498.
- ↑ а б Проценко, 1994, с. 66.
- ↑ Ковалинський, 2011, с. 497, 499.
Джерела[ред. | ред. код]
- Дегтярьов Михайло, Крайня Ольга. Флорівський (Вознесенський) жіночий монастир, 16—20 ст. // Київ: Кн. 1, ч. 3: С—Я Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. — С. 1217–2197. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2-2.
- Проценко Л. А. Історія київського некрополя / ред. В. С. Трубенко; Національна академія наук України (Київ), Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського (Київ). — К. : Укрбланквидав, 1995. — 413 с. — 1000 прим. — ISBN 5-12-004029-2.
- Ковалинський В. В. Флорівський Свято-Вознесенський жіночий монастир // Київські мініатюри. Долі київських храмів. частина перша. — К. : Купола, 2011. — Т. 9. — 608 с. — (Київські мініатюри) — 1000 прим. — ISBN 978-966-8679-17-9.
- Проценко Л. А. Київський некрополь: путівник-довідник. — К. : Український письменник, 1994. — 334 с. — 15000 прим. — ISBN 5-333-00673-3.
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — 704 с., ил. (рос.)
| |||||||||||||||||||
