Парфянська війна Траяна (114—117) — Вікіпедія

Парфянська війна
Римсько-парфянські війни
Дата: 114-117 рр. Місце: Вірменія, Месопотамія, Мала Азія Результат: -тимчасова окупація римлянами Месопотамії та Вірменії - встановлення римо-парфянського кордону по р. Євфрат
Сторони
Римська імперія	Парфянське царство, Велика Вірменія
Командувачі
Траян Луцій Квієт	Хосрой І Партамазіріс

Римсько-парфянська війна, також Парфянський похід Траяна — війна в 114—117 рр. між Римською імперією та Парфянським царством за контроль над Великою Вірменією, колишньою буферною державою та над Месопотамією.

У 114 році Траян перетворив Вірменське царство на провінцію. Захопивши Вірменію, імператор рушив у східну Месопотамію. У 116 році розпочалася нова кампанія через Євфрат. Підкоривши Адіабену, римляни рушили на південь, і врешті захопили парфянську столицю Ктесифон і дійшли до Перської затоки. В той же час парфяни спробували відвоювати територію в тилу військ Траяна, однак зазнали невдачі. Коли римляни нарешті перегрупувалися, парфяни зазнали поразки під Ктесифоном, а Траян встановив маріонеткового царя. Облога 116 року Хатри завершилась безуспішно обложена. В той же час євреї Африки повстали між 115 і 117 роками, що вимагало відволікання основних сил. 117 року Траян вирушив до Риму, залишивши командувати на сході на Адріана. Врешті римлянам не вдалось втримати завойовані Траяном території, й вже за наступного імператора Адріана римляни відійшли за Євфрат.

Передумови[ред. | ред. код]

Після завершення дакійських воєн, Траян вирішив приділити увагу Сходу, де склалась сприятлива ситуація для подальших завоювань:  зміна царя в Парфії та його дії щодо Вірменії.

Формальним приводом до початку війни стало те, що вірменський цар, отримав діадему не від Траяна, а від парфянського царя. У 110 р. без згоди римлян Хосрой І змістив з трону правителя Вірменії Тірідата та посадив на престол, Аксідара, сина парфійського царя Пакора ІІ.^[1]

Приготування до бойових дій[ред. | ред. код]

У кампанії Марка Траяна брали Участь вояки легіону IV Scythica та VI Ferrata, які на час початку кампанії дислокувались у Сирії. З легіонів, які дислокувались у Юдеї, у бойових діях взяв участь III Cyrenaica. З Коммагени у 114 році вирушив легіон XVI Flavia Firma. Окрім цього зафіксована участь легіонів XV Apollinaris та XXX Ulpia, X Fretensis, III Gallica, XIII Gemina, XII Fulminata, II Traiana, XXII Primigenia, I Auditrix, VII Claudia 2083), XI Claudia (CIL VI, 32933, III, 13586; ILS, 2723), I Italica та V Macedonica.^[2]

З Єгипту прибули загони ауксіларіїв під командування Валерія Лолліана, префекта I кінної стрілецької когорти апамейців (лат. Cohors I Apamenorum sagittariorum equitata). Також серед допоміжних військ діяли Ala I Praetoria civium Romanorum, Ala Augusta Syriaca, Ala Agrippiana, Ala Hеrculiana, Alae Singularium.^[2]

Восени 113 року імператор вирушив з Риму морем через Афіни до Ефеса, звідти через провінцію Азію у Лікію. В Афінах його зустріло посольство від Хосроя, який бажав миру і просив, щоб Аксідара, якого він на той час вже скинув з вірменського трону, замінив його брат Партамасіріс. Проте Траян не відповів посольству та прийняв і подарунки, що супроводжували його.^[3]

Далі його шлях пролягав у основний морський порт Сирії — Селевкію Пієрію, після чого він прибув у Антіохію на початку 114 р. У Антіохії він прийняв послів від Абгара з Осроени. Абгар, намагався відсторонитися від конфлікту, маневруючи між парфянами та римлянами.^[2]. Також тут він здійснив релігійні обряди: освятив частину здобичі, захопленої у війнах з даками, у храмі Юпітера Касія та здійснив подорож до Геліополя (Баальбек), щоб дізнатися в оракула, яким буде результат війни з Парфією.^[3]

Підкорення Вірменії[ред. | ред. код]

Коли Траян вторгся у Вірменію, місцеві сатрапи і князі вийшли йому назустріч з дарами, серед яких був і кінь, навчений здійснювати шанобливий уклін: він опускався на передні ноги і клав свою голову до ніг того, хто стояв поблизу.^[4]

На початку 114 р. Траян просунувся до Мелітени, яку він зміцнив і розширив. Партамасіріс відправив Траяну листа, написаний у вираженому зарозумілому тоні, але це не дало жодного ефекту. У наступному листі, складеному вже в більш смиренно, він просив, щоб до нього направили намісника Каппадокії Марка Юнія. Траян не став зупиняти свого наступу, проте послав сина Юнія, а сам потім прослідував в Арсамосату, яку взяв без бою.^[3]

Партамазіріс зрештою добився особистої зустрічі з Траяном у Елегії. Парфянський царевич прибув у військовий табір римлян де на колінах поклав діадему перед римлянами. Траяна проголосили імператором адже вояки вважали це великою перемогою, яка була здобута без бою, над Аршакідом. Після розмови з принцепсом Партамасірісу зрозумів, що він не отримає того за чим прийшов, тож покинув табір римлян.^[5]

Траян наказав наздогнати парфянського царевича, який покинув табір і привести його назад. Партамазіріс сказав, що він прибув не як переможений чи полонений, а добровільно, розраховуючи отримати царство, як це було у випадку Тірідата та Нерона. Траян ж заявив, що Вірменія не буде віддана нікому і стане римською провінцією. Після того, як Партамазіріс вдруге виїхав з римського табору, його убили.^[5]

Цими діями Траян продемонстрував, що вважає вже неактуальним існування Вірменії як буферного царства,^[2] тож Вірменія стала провінцією, і туди було призначено прокуратором Л. Катилія Севера.^[3]

Тим часом Луцій Квієт із колоною римських військ діяв проти мардів, які імовірно жили на схід від озера Ван. У джерелах їх описують як бідний, але войовничий народ, який не має коней і живе в суворій країні. Атаковані з фронту і з тилу, вони були повністю розбиті.^[3]

Після того як була повністю підкорена Вірменія, сенат призначив йому безліч звичайних почестей, а окрім того, сенат присвоїв йому титул «Optimus», тобто «Найкращий», яким Траян гордився найбільше з усіх своїх титулів, «бо воно вказувало радше на його вдачу, ніж на силу його зброї»^[6] Під час захоплення Вірменії, принцепс приділяв особливу увагу становищу у військах, перевіряючи дані розвідників і тримаючи армію в постійній готовності.^[2]

Завоювання Месопотамії[ред. | ред. код]

Для наступу у Парфію Траян вирішив наступати не через посушливі райони перейшовши Євфрат, як це колись зробив Красс, а завдати удар у напрямку північної Месопотамії, через Вірменію. Тож 115 року, Траян повернув з Вірменії на південь в сторону Нізібіса і Мардена, які у той час ймовірно були частиною Адіабени.^[3]

Центуріон на ім'я Сентій, раніше відправлений як посланник до правителя Адіабени Мебарсапа, був поміщений у в'язницю у фортеці Аденістри. Під час римського наступу у цій області, Сентій підняв повстання серед полонених, убив командира гарнізону і відкрив ворота римлянам.^[3]

Луцій Квієт без бою зайняв Сінгару (Сінджар), Лібану, а також, можливо, Тебету. Манн, про якого повідомляють, що він правив частиною «Аравії» біля Едесси, надав Мебарсапу війська, але всі вони були повністю знищені в битві проти римляy.^[3]

Потім армія рушила в західному напрямку і зайняла Едессу. Тільки встиг Траян підійти до міста, як його правитель Абгар VII, який пам'ятав про свою недавню непорядну поведінку, відправив свого сина Арбанда, красивого молодого чоловіка, назустріч імператору.^[7]

Загалом, окрім кампанії Хозроя проти Манісара, у джерелах немає повідомлень про протидію парфянських військ римлян. Той опір, який вони чинили римлянам, був організований вірними царю васалами. Причиною цього була боротьба всередині Парфянської держави між Вологезом II і Хозроєм.^[3]

Після свого візиту в Едессу Траян вирушив в Антіохію, де провів зиму 114/115 р. За свої подвиги, особливо за взяття міст Нізібіса і Батни, Траян був удостоєний титулу «Парфянський».^[8]

Землетрус в Антіохії[ред. | ред. код]

На початку 115 р. імператор ледь врятувався під час жахливого землетрусу в Антіохії, який зруйнував значну частину міста. Коли підземні поштовхи стрясали місто і гору Касій, що підносилася над ним, Траяну довелося шукати притулку просто неба на іподромі. Діон Кассій так описував той жах:

Спочатку несподівано прогримів моторошний грім, за ним почався сильний струс, здибилася вся земля, будівлі злетіли вгору, одні з них… одразу обвалилися і розбилися на шматки, інші ж руйнувалися, хитаючись у різні боки, наче під час морського хитавиння, і їхні уламки далеко розліталися на відкриті місця. Стояв жахливий гуркіт тріскучих і ламаних колод, черепиці та каміння; і зметнулися настільки величезні хмари пилу, що неможливо було ні побачити нічого і ні сказати, ні почути ні слова. Постраждало безліч людей, навіть тих, хто перебував поза будинками:…одні отримували каліцтва, інші гинули… Число ж тих, хто загинув, опинившись похованим у будинках, неможливо підрахувати, бо багатьох вбило саме обвалення уламків, а велика кількість задихнулася під руїнами.^[9]

Переправа через Тигр та наступ на Ктезифон[ред. | ред. код]

Протягом зими ті війська, які залишилися біля Нізібіса, будували судна. А вже навесні, з прибуттям імператора, ці судна перевезли до Тигру. Переправа відбувалася навпроти Гордуенських гір. Форсувати річку навпроти цих гір було надзвичайно складно, оскільки варвари, зайнявши позиції на протилежному березі, перешкоджали цьому. Однак у Траяна вистачало і кораблів, і воїнів, тож одні судна були дуже швидко з'єднані разом, інші, з важкоозброєними піхотинцями й лучниками на борту, виставлені перед ними на якорях, а треті переміщалися то в одному, то в іншому напрямку, вдаючи, ніби хочуть здійснити переправу. Унаслідок цих маневрів варвари відступили, приголомшені настільки величезною кількістю кораблів, що одночасно з'явилися з країни, позбавленої лісу.^[10] Тому врешті римляни переправилися через річку та заволоділи всією Адіабеною і утворили на її території провінцію «Ассирія».^[3]

Траян разом з армією та флотом, який ішов паралельно із сухопутними військами спустилися Тигром. Цей перехід був доволі важким — досвідченими моряками були тільки керманичі і дозорні, інші члени корабельних команд набиралися з жителів прибережних сіл. До того ж розміщені на борту коні дуже страждали від тісноти. Іноді армію і флот розділяли пагорбі і вигини річки — наприклад, коли вони проходили повз Дура-Европос.^[3]

В цей час почалось повстання проти парфян в Елімаїді та Персіді, що значно дозволило римлянам спокійно дійти до Селевкії та столиці імперії — Ктезіфона. Маршрут Траяна не до кінця зрозумілий, оскільки є згадки про його перебування в Озоргардані. Далі його армія переправилась і рухалась уже вздовж Єфрату.^[11]. Було захоплено Дура-Европос, де зведели на честь Траяна тріумфальну арку. Згодом римляни пройшли біля Анати (Тіру).

В районі сучасного Багдада флотилію переправили назад до Тигру і врешті римляни взяли ворожу столицю Ктезіфон. а Хозрой утік залишивши доньку та золотий трон захопили римляни.^[2] Після захоплення Ктезіфона імператор вирушив на південь на чолі флотилії з 50 кораблів.^[11] Були захоплені міста Месени: Спасіна-Харакс, Акра, Ората і Апамея. Траян віддав наказ будувати кораблі для морської подорожі Перською затокою, яка відбулась зимою. Під час неї він жалкував, що вік не дозволяє йому повторити подвиг Александра — захопити Індію.^[12]

Імпереатор пройшов Борсіппу і зупинився у Вавилоні де здійснив жертвоприношення у кімнаті де помер Александр^[13]

Завершення кампанії[ред. | ред. код]

В цей час, на ново приєднаних територіях почались повстання, тому парфяни вирішили відрізати римлянам шлях з півночі. Брат Хозроя — Мегердот (Мітрідат) повернув якусь частину території на середній течії Євфрату. Він помер упавши зі свого коня і його наступником став Санатрук який завдав римлянам певних втрат.^[14]

Для ліквідації повстання було виділено кілька груп військ які очолили Луцій Квієт, Апій Максім Сантра, та Юлій Александр з Еруцієм Клавом. Максіма згодом розбили, а Луцій Квієт спалив Нізібіс та взяв Едессу, а Еруцій Клав і Юлій Александр узяли і спалили Селевкію на Тигрі.^[15]

Події 116 року, можливо проливають нам світло на загальну спрямованість парфянської стратегії цього часу. Незважаючи на те, що Хозрой розпочав контрнаступ і у охоплених війною районах почалися повстання, проте традиційна внутрішньополітична боротьба у Парфії стала фактором, який був успішно використаний римлянами. Траян зумів вловити амбіції Партамаспата. Проте коронація про римського ставленика у Ктезіфоні не допомогла виправити становище. Стало очевидним, що продовження військових дій викликає серйозні труднощі і поступово римські сили полишали завойовані території.^[16]

Наприкінці весни 117 р. Траян відступав на північ і розпочав бойові дії під повсталою Хатрою.^[17]. Хатра блокувала дорогу до річки Хабур, вздовж якої римляни, можливо, планували відводити своїй війська. В околицях міста фактично неможливо було знайти їжу для військ, провіант для худоби чи навіть чисту питну воду. Сам Траян мало не загинув під час атака його кінноти під стінами міста.^[18] Вже влітку 117 року римляни залишили Дура — Европос. В цей час погіршилось здоров'я Траяна і у серпні 117 року він помер у Селіні, в Кілікії. Новий імператор Адріан, розуміючи всю складність становища римлян, вирішив відвести війська за Євфрат, тож римляни залишили захоплені Траяном провінції.^[2]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Dio Cass.
• Arrian. Parthica

Література[ред. | ред. код]

• Дибвойз Н. К. Политическая история парфии/ Пер. с англ., науч. ред. и библиографич. приложение В. П. Никонорова. СПб.: Филологический факультет СПбГУ, 2008. С. 183—203
• Гуменний В. Л. Римська імперія і Парфія: політичні та військові контакти (кінець і ст. До н. е. — початок ііі ст. Н.е.): дис. … канд. іст. наук : 07.00.02. Львів, 2018. С. 137—152
• Кошеленко Г. А. Внутриполитическая борьба в Парфии. ВДИ. 1963. № 3. С. 56–68.
• Ламзин В. И. Вопросы хронологии и топографии восточных походов Траяна (114—117 гг.). Вестник МГУ. История.1977 № 1. С. 51 — 65.
• Литовченко С. Д. Римсько-вірменські відносини в І ст. до н. е. — на початку І ст. н. е.: автореф. дис. … к.і.н. Харків, 2003. 20 с.