Третя війна з містом Веї — Вікіпедія

Третя війна з містом Веї
Римсько-етруські війни
Марк Фурій Камілл - римський диктатор, під командуванням котрого були захоплені Веї
Дата: 406—396 рр. до н. е. Місце: Південна Етрурія Результат: Перемога Римської республіки
Сторони
Римська республіка	Веї Фаліски Капенати
Командувачі
Сергій Фіденат Луцій Вергіній Емілій Мамерцин Фабій Амбуст Валерій Потіт Луцій Тіциній Гней Генуцій Марк Фурій Камілл Корнелій Сципіон	невідомо

Третя війна з містом Веї (406—396 рр. до н. е.) — завершальний етап конфлікту Риму з етруським містом Веї, що був організованим зіткненням між двома розвиненими полісами, який обмежувався чітко визначеними і відносно нетривалими бойовими діями^[1]. Війна завершилася захопленням Веїв римлянами.

Початок війни[ред. | ред. код]

Відповідно до традиції римської історіографії, Лівій намагається покласти провину за розрив миру на етрусків. Попередня війна закінчилася 20-річним перемир'ям. Коли в 406 до н. е. його термін минув, римляни відправили у Веї посольство з вимогою відшкодування збитку. Як і слід було очікувати, веєнти відмовилися платити за події двадцятирічної давності, і порадили римлянам більше не відправляти послів з такими вимогами, якщо вони не хочуть, щоб ті розділили долю делегації, яка прибула до Ларса Толумнія. Римський сенат прийшов в лють, але оголошення війни довелося відкласти через протидію плебейських трибунів. У тому ж році був прийнятий закон про введення плати за військову службу (до цього римські воїни несли службу за свій рахунок і могли сподіватися тільки на частку у видобутку). Це дозволило подолати опозицію і оголосити Веям війну.^[2]

Кампанія 405—403 до Р.Х[ред. | ред. код]

У 405 до Р. Х. військові трибуни з консульською владою почали облогу міста Веї. Облога з самого початку велася мляво, так як одночасно йшла війна з вольсками, і частина військ довелося направити проти них. За словами Лівія, у Веях, де не припинялися внутрішні смути, з початком війни був обраний одноосібний правитель — цар — імені якого він не повідомляє. Інші етруські міста на допомогу Веям не виступили. Лівій пояснює це неприязністю до царя, що мала релігійний характер^[3]. Таке пояснення, ймовірно, було цілком в дусі етрусків, що відрізнялися особливим завзяттям у виконанні релігійних обрядів, але з політичної точки зору воно не є обґрунтованим. Сучасні історики виходять з уявлення про етруську двенадцатиграддя, як про нестійку конфедерацію, пов'язану більше релігійної спільністю, ніж реальними інтересами, які у різних міст були різними. Більшості громад, пов'язаних з Римом торговими відносинами, війна була не потрібна, а приморські міста — Цере і Вульчі — взагалі були союзниками Рима^[4].

Тим не менш, римляни, вважаючи спільний виступ на допомогу Веям кількох міст цілком імовірним, почали в 403 до Р. Х. зводити навколо міста подвійне кільце укріплень — і проти вилазок з міста, і проти нападу ззовні. У тому ж році було вирішено продовжити облогу взимку, побудувавши для військ «зимові квартири» (hibernacula). Це було нововведенням, яке спочатку викликало сильне невдоволення^[5]. Для римлян, як і для інших італійських племен, війна була звичайним заняттям — різновидом економічної діяльності, але, відповідно до давньої традиції, це заняття було сезонним (березень — жовтень), що освячувалося релігійними обрядами. З цього приводу Лівій вкладає в уста Аппія Клавдія, залишеного управляти містом, довгу промову, яка пояснює необхідність такого нововведення^[6]

За словами Лівія, мова Клавдія, а також невдача під Веями, де веєнти зробили велику вилазку, спалили облогові споруди і завдали римлянам серйозних втрат, викликали в місті небувалий патріотичний підйом. Вершники, яким не було видано коні за рахунок скарбниці, з'явилися в сенат, і заявили, що придбають коней за свій рахунок. Ті, хто мали служити пішими, також почали записуватися добровольцями. Сенатори постановили, що добровольцям все ж слід виплачувати платню, нарівні з мобілізованими. Вершникам заплатили в три рази більше, ніж піхотинцям, і з цього часу вони стали служити зі своїми кіньми. Загони добровольців відновили зруйновані споруди і відновили облогу.^[7]

Кампанія 402 до Р.Х[ред. | ред. код]

У 402 до Р. Х. становище під Веями тільки погіршилося. Відсутність єдиного командування не сприяло успіхам, до того ж найближчі сусіди веєнтів — капенати і фаліски — усвідомили, що падіння цього міста поставить їх віч-на-віч з римлянами. Об'єднавши сили, вони напали на один з римських облогових таборів, де командував Маній Сергій Фіденат. За словами Лівія, «римляни прийшли в невимовний жах», вважаючи, що на них обрушилася вся Етрурія, а веєнти не упустили випадку, і справили вилазку великими силами. Допомога з головного табору, де стояв Луцій Вергіній, так і не підійшла, оскільки командувач ненавидів Сергія і не бажав його рятувати, якщо той сам не попросить, а Сергій відчував до Вергінія такі ж почуття, і з гордості не хотів ні про що просити.

В результаті на ділянці Сергія римляни були абсолютно розгромлені і разом зі своїм командиром бігли в Рим. Обох трибунів викликали в сенат, де вони взялися валити провину один на одного. Було вирішено вибрати нових військових трибунів, які вступили в посаду в жовтневі календи, за два місяці до терміну.^[8]

Кампанії 401—398 до Р.Х[ред. | ред. код]

У кампанію 401 до Р. Х. довелося воювати вже на чотирьох напрямках: проти Веїв, вольсків, Капени і фалісків. Маній Емілій Мамерцін і Цезон Фабій Амбуст повернули захоплений етрусками табір під Веями, а Марк Фурій Камілл і Гней Корнелій Косс спустошували землі фалісків і капенатів^[9]. У 400 до Р. Х. одним з військових трибунів з консульською владою вперше був обраний плебей — Публій Ліциній Кальв Еськвілін. Про військові дії цього року Лівій нічого не повідомляє, зате пише, що зима видалася надзвичайно холодною і сніжною, так що Тибр замерз, а дороги стали непроїжджими. Потім сувору зиму змінило важке чумне літо. Не бачачи кінця несприятливій ситуації, сенат звернувся до Сівіліних книг, і в Римі вперше були проведені лектістернії, що стали пізніше вельми популярними.

На римське військо, яке брало в облогу Веї, в 399 до Р. Х. знову напали фаліски і капенати, але на цей раз вони були оточені і здебільшого перебиті. Веєнти, які вчинили вилазку, також зазнали великих втрат, так як при вигляді втечі союзників ворота були закриті, і всі хто залишився зовні, загинули.^[10]

У кампанії 398 до Р. Х. під Веями нічого значного не відбулося, і сили римлян були спрямовані на грабежі земель фалісків (Потіт) і капенатів (Камілл). Вони відвезли все, що змогли, а все, що можна було знищити — знищили^[11].

Містика та забобони[ред. | ред. код]

Чим довше тривала війна, тим сильніше поширювалися містика і забобони. Особливий страх викликав надзвичайно високий підйом води в Альбанскому озері, при тому, що дощів в цей час не було. Плутарх навіть пише, що вода стала виливатися з гірської улоговини прямо в море. Перелякані римляни спорядили посольство до Дельфійського оракула. У Веях з'явився провісник, витлумачити це знамення. Римлянам нібито вдалося його виманити з міста, схопити і доставити в сенат, де він пояснив, що для перемоги над Веями треба спустити воду з озера. Сенатори йому не повірили і вирішили чекати повернення дельфійської місії.

Повернувшись з Дельф посли привезли відповідь оракула, який підтвердив слова веєнтського віщуна, а також вказав на помилки, допущені в ритуалах при обранні посадових осіб та вчинення латинських урочистостей. Це була чисто римська риса — в скрупульозному виконанні обряду римляни бачили запорука успіху будь-якого починання, а в разі будь-яких похибок обряди слід повторити, бо інакше дії магістратів не будуть прийняті богами. В даному випадку військові трибуни були відсторонені, призначили трьох інтеррексів — Луція Валерія, Квінта Сервилия і Марка Фурія Камілла.

У той же час на нараді етруських представників у святилища Вольтумни капенати та фаліски зажадали допомоги у інших міст, але отримали відмову. Міста північної Етрурії були стурбовані появою на їх кордонах невідомих прибульців, з якими поки що не було ні миру, ні війни. Це були передові загони галлів. Єдине, чого домоглися противники Риму — це дозволу на вербування найманців^[12].

Кампанія 396 до Р. Х. Завершення війни[ред. | ред. код]

У кампанії 396 до Р. Х. військові трибуни Луцій Тіциній і Гней Генуцій виступили проти капенатів і фалісків, але потрапили в засідку і були розгромлені. У таборі під Веями почалася паніка, і війська з труднощами вдалося утримати від втечі. У самому Римі страх був ще сильніше. Вода з Альбанского озера була спущена. Мабуть, для перемоги цього виявилося недостатньо, і римляни, нарешті, призначили диктатора. Ним став Камілл, історична фігура, але настільки прикрашена вигадкою і легендами, що навіть Лівій пише про нього, як про вождя, обраним долею (dux fatalis). Начальником кінноти при ньому став Публій Корнелій Сципіон.

Насамперед Камілл за законами воєнного часу стратив всіх, хто втік з-під Веїв, і домігся того, що війська боялися вже не супротивника, а своїх командирів. У місті був проведений новий набір, і при таких дисциплінарних заходах ніхто не посмів ухилятися від призову. На допомогу римлянам підійшли загони латинів і герників. Давши обітницю після перемоги побудувати новий храм Матері Матути, Камілл виступив в похід. Для початку він забезпечив тили, розгромивши фалісків і капенатів. Прибувши під Веї, він заборонив влаштовувати сутички з обложеними, і всі сили кинув на облогу, основною з яких було прориття підземного ходу. Його копали безперервно, в шість змін, вдень і вночі.

Перед початком атаки диктатор пообіцяв Аполлону Піфійському десятину від військової здобичі. Після цього війська пішли на штурм по всьому периметру, а найдосвідченіші воїни спустилися в підкоп.

У зв'язку з цим існує знаменита легенда про жертвоприношення, які вирішили долю Веїв. Коли почався штурм, цар приносив жертву, і гаруспік оголосив, що перемога дістанеться тому, хто розрубить нутрощі жертовної тварини. Римляни, що знаходилися в підкоп прямо під храмом, почули ці слова, швидко прокопали хід наверх, відібрали у етрусків нутрощі і принесли їхньому диктатору.

Після того, як римляни увірвалися в місто, на вулицях почався запеклий бій, потім різанина, поки Камілл не віддав наказ щадити беззбройних. За легендою, побачивши, яку здобич вдалося зібрати в цьому місті, диктатор звів руки до неба і молився, щоб не занадто дорогою ціною довелося заплатити в майбутньому за сьогоднішні успіхи. Після цього він оступився і впав, що пізніше, після галльського погрому, визнали поганим знаменням. На наступний день все населення Веїв було продано в рабство.

Потім була проведена процедура евокації божества, покликана переконати царицю Юнону переселитися в Рим. Цей ритуал описаний Ливієм, Валерієм Максимом і Плутархом. Статую доставили на Авентин, де пізніше Камілл освятив для неї храм.

Тріумф Камілла відрізнявся особливою урочистістю. Він в'їхав в Рим на колісниці, запряженій четвіркою білих коней. Пізніше це стало звичайною практикою, але тоді, за словами Лівія, Діодора і Плутарха, було сприйнято як святотатство, бо уподібнює полководця богам^[13].

Критика історизму Третьої війни з містом Веї[ред. | ред. код]

Малоймовірним видається зображення війни як безперервної десятирічної облоги. Імовірно ця картина зображена з десятирічної облоги Трої. Так само малоймовірним є взяття міста за допомогою підкопу через міські стіни. Навряд чи це було можливо реалізувати в умовах тогочасної техніки.^[14]

Багато істориків сумніваються в факті продажу всіх вцілілих жителів Веїв, стверджуючи, що в той час рабовласництво в Римі не було настільки розвинене, щоб існувала можливість реалізації такої кількості живого товару. Однак, крім Риму існували торговці з Карфагена і Сицилії, здатні придбати великі партії рабів.

Наслідки війни[ред. | ред. код]

Взяття Веїв відкрило нову епоху в історії Італії. Веї були давнім суперником Риму, і вперше римляни розтрощили противника, рівного собі під силу. Анексія веєнтської території (Ager Veientanus), котра становила приблизно 562 квадратних кілометрів, істотно збільшила римські володіння. Це відкривало можливість для подальшої експансії. У 395—394 до Р. Х. римляни розгромили капенатів і фалісків, які підтримали Веї, і захопили їхні землі. У 389 до Р. Х. їхньому населенню, а також уцілілим веєнтам було надано римське громадянство. У 387 до Р. Х. з нових громадян були утворені Стеллатінська, Троментінська, Сабатінська і Арніенська триби^[15].

Також важливим результатом третьої веєнтської війни стало введення військового жалування. До подій 406—396 років до Р. Х. служба в римському ополченні була безкоштовною. Це нововведення мало для римлян колосальне значення і стало першим кроком від тимчасового воєнного ополчення до регулярного війська великої територіальної держави^[14].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Тит Ливий. История Рима от основания города. — Кн. V // История от основания города. — В 3 т. — Т. 1. — Москва, 1989. — 576 с.
• Порівняльні життєписи / Плутарх; пер. з давньогрец.: Й. Кобов, Ю. Цимбалюк; передмова: Й. Кобов. — Київ: Дніпро, 1991. — 440 с
• Аппиан. Римская история. Первые книги. / Пер. и комм. А. И. Немировского. (Серия «Античная библиотека»). СПб.: Алетейя. 2004.

Література[ред. | ред. код]

• Кембриджская история древнего мира. — Т. 7., Ч. 2.: Возвышение Рима. От основания до 220 г. до н.э. — Москва, 2005.
• Ковалев С. И. История Рима. (под ред. Э. Д. Фролова.) — Москва, 1986