French
DeutschПорайко Василь Іванович — Вікіпедія
| Василь Іванович Порайко | |
|---|---|
 Василь Порайко, 1927 рік | |
7-й Народний комісар юстиції УСРР .svg){kind=small} | |
| 5 березня 1927 — 3 вересня 1930 | |
| Попередник | Скрипник Микола Олексійович |
| Наступник | Поляков Василь Васильович |
| Народився | 12 жовтня 1888 Устя над Прутом, Снятинський район, Івано-Франківська область |
| Помер | 25 жовтня 1937 (49 років) |
| Відомий як | державний діяч, адвокат |
| Громадянство | Австро-Угорщина, СРСР |
| Національність | українець |
| Alma mater | Львівський університет (1914) |
| Політична партія | ВКП(б) |
| Професія | український радянський партійний і державний діяч, юрист |
| Підпис |  |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Василь Іванович Порайко (12 жовтня 1888, село Устя над Прутом нині Снятинського району Івано-Франківської області — розстріляний 25 жовтня 1937) — український радянський державний діяч, юрист. Член ВУЦВК 5-13-го скликань, член президії ВУЦВК та ЦВК СРСР 1-го скликання. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1927 — серпні 1937 року. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в червні 1928 — серпні 1937 року.
Біографія[ред. | ред. код]
У 1910 році закінчив Коломийську гімназію[яку?]. Навчався на юридичному факультету Чернівецького університету, а потім — Львівського університету, який закінчив 1914 року. З початком Першої світової війни, в серпні 1914 р. мобілізований до австрійської армії. В березні 1915 р. рядовий Порайко потрапив у російський полон. З квітня 1915 по січень 1918 р перебував у таборі військовополонених в м. Астрахань Російської імперії.
Схвально зустрів жовтневий переворот 1917 року в Росії. Член РКП(б) з 1918 року. Деякий час працював головою Астраханського губраднаргоспу і членом губвиконкому.
1919 року відряджений в Україну. У квітні 1919 року очолив Тимчасовий комітет Східної Галичини, згодом реорганізований у Галицький революційний комітет. Від червня 1919 року — член президії Тимчасового комітету комуністів Східної Галичини і Буковини, з жовтня 1919 року — член Оргбюро Комуністичної партії Східної Галичини і Буковини. У лютому — квітні 1920 року — командувач Червоної Української галицької армії, яка потім влилася до радянської Червоної армії.
27 лютого 1920 р. як призначений командувачем ЧУГА прибув до Балти для реорганізації УГА в ЧУГА у складі делегації від XII Червоної армії: Володимир Затонський, новий начальник штабу ЧУГА — полковник російської армії В. Іванов, політкомісар армії М. Михайлик. Ревком ЧУГА розпустили, всі справи передали наркомату КП(б) Східної Галичини і Буковини. Як і В. Затонський, мав слово до вояків на мітингу. Зокрема, таврував як зрадницьку політику диктатора Е. Петрушевича, С. Петлюри, закликав не довіряти старшинам, висловлював задоволення, що стрілецькі маси взяли долю УГА в свої руки.[1]
На початку 1920-х років працював уповноваженим ЦК КП(б)У по роботі серед селян та інтелігенції, займав посаду голови Київської губернської ради народного господарства.
З червня 1920 до 1921 року — голова виконавчого комітету Полтавської губернської ради та голова Полтавського губернського комітету КП(б)У.
У 1921—1923 роках — голова виконавчого комітету Подільської губернської ради.
Після переїзду до Харкова у 1923–1924 роках працював заступником голови Малої ради нарордних комісарів УСРР, головою Української спілки кустарів, а в 1925–1927 роках — головою Укрсільбанку.
З 5 березня 1927 по 3 вересня 1930 — Народний комісар юстиції УСРР та генеральний прокурор.
З 3 вересня 1930 по серпень 1937 — заступник голови РНК УРСР.
У березні — липні 1932 року — голова виконавчого комітету Харківської обласної ради.
У 1932—1935 роках — постійний представник РНК Української РСР при РНК СРСР.
У серпні 1937 р. був заарештований НКВС УРСР за сфабрикованим обвинуваченням в участі у «буржуазно-націоналістичній антирадянській організації колишніх боротьбистів» та «Українській військовій організації». Розстріляний. Реабілітований 1957.
У рамках декомунізації погруддя Василю Порайку в селі Устя було демонтовано в червні 2022 року.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 290—291.
Посилання[ред. | ред. код]
Джерела та рекомендована література[ред. | ред. код]
- Горбатенко В. П., Касяненко Ю. Я. Порайко // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
- Бойда А. Від рядового до генпрокурора: життя та діяльність Василя Порайка (1888—1937) // Студентські історичні зошити. — 2020. — Вип. 12. — С. 39–47.
- Бойда А. Причини фізичної ліквідації Василя Івановича Порайка в 1937 р. // Сіверянський літопис. — 2022. — № 4. — С. 99–114.
- Бойда А. Основні юридичні процеси щодо посмертної реабілітації В. І. Порайка в 1954–1957 рр. // Сіверянський літопис. — 2023. — № 2. — С. 79–90.
