Престон Клауд — Вікіпедія

Престон Клауд
Народився 26 вересня 1912(1912-09-26)[1][2][3]
Вустер, Массачусетс, США
Помер 16 січня 1991(1991-01-16)[2][3] (78 років)
Санта-Барбара, Каліфорнія, США
·бічний аміотрофічний склероз
Країна  США
Діяльність палеонтолог, викладач університету, геолог, географ
Alma mater Університет Джорджа Вашингтона
Єльський університет (1940)[4]
Галузь палеонтологія
Заклад Каліфорнійський університет в Лос-Анджелесі
Міннесотський університет
Гарвардський університет
Університет Каліфорнії в Санта-Барбарі
Геологічна служба США[4]
Науковий керівник Carl Owen Dunbard[5]
Членство Палеонтологічне товариство
Національна академія наук США
Польська академія наук[6]
Американська академія мистецтв і наук
Фі Бета Каппа
Нагороди

Престон Ерселл Клауд Молодший (англ. Preston Ercelle Cloud, Jr.; 26 вересня 1912 — 16 січня 1991) – американський палеонтолог, географ і геолог. Відомий розробкою геохронологічної шкали часу та дослідженнями з біогенезу Землі. Його праці сприяли відкриттю Кембрійського вибуху. Клауд був також піонером у галузі екології[7]. Член низки наукових товариств. На честь Престона Клауда названо вимерлий рід клаудин.

Біографія[ред. | ред. код]

Клауд народився у Вест Ептоні, штат Массачусетс, і виріс у Вейнсборо, штат Пенсільванія, де розвинувся його інтерес до природознавства. Після коледжу Клауд відслужив три роки у ВМС США1930 до 1933), де проявив себе, зокрема, як чудовий боксер.

Незважаючи на труднощі, що виникли під час Великої депресії, Клауду вдається зібрати гроші за свій перший семестр занять в університеті Джорджа Вашингтона.

Великий вплив на кар'єру Клауда мав Рей Басслер (1878—1961), професор і куратор палеонтологічного відділу Національного природничого музею. Басслер помітив інтерес Клауда до його досліджень і дав можливість студенту працювати в музеї спочатку як різнороб, а потім як таксидерміст. Пізніше Клауд працював з палеонтологом і стратиграфом Г. Артуром Купером. Від Купера Клауд дізнався багато нового про скам'янілості, особливо про групу брахіопод, про яку вони з Купером опублікували 1938 року спільну статтю. Незважаючи на те, що Клауд мав штатну посаду в музеї, того ж року він отримав ступінь бакалавра наук.

Після закінчення університету стипендія Купера дозволила йому відвідувати Єльський університет, хоча йому також довелося продовжувати працювати таксидермістом. 1940 року в Єльському університеті він здобув ступінь доктора філософії в 1940 р. Його монографія про брахіопод була відзначена премією ім. А. Крессі Моррісона в галузі природознавства в Нью-Йоркській академії наук і була опублікована 1942 року Геологічним товариством Америки.

До війни Клауд недовго викладав у Школі шахт Міссурі в Роллі та в Єлі. Він провів Другу світову війну разом із Геологічною службою США (USGS), картографуючи основні військові ресурси в США. Після війни Клауд недовго працював Асистентом професора палеонтології та куратором палеонтології безхребетних в Гарвардському університеті, але повернувся до USGS у 1948 р., щоб, серед іншого, нанести на карту Маріанські острови.

Починаючи з 1948 року, Клауд досліджував розвиток життя й зокрема метазоїв (багатоклітинних організмів) протягом перших 200 мільйонів років фанерозою. З 1968 року Клауд працював над моделями ранньої Землі і намагався зрозуміти взаємодію між біосферою, атмосферою, гідросферою та літосферою. Він висунув тезу про збільшення вільного кисню в первісній атмосфері близько двох мільярдів років тому.

У період між 1949 і 1959 роками Клауд очолював відділ палеонтології USGS у Вашингтоні, розширивши його з маленької групи до великого відділу. У цей час він проводив дослідження в Іспанії та на Великих Багамських відмілинах. Він зрозумів, що систематичне дослідження континентального шельфу має велике значення для досліджень, тож намагався координувати національні дослідження в цьому сенсі.

У 1961 році Клауд був призначений директором Департаменту геології та геофізики Університету Міннесоти. З 1965 року він переїхав до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA) на посаду професора біогеології. Він працював у кампусі Санта-Барбари UCLA до кінця 1970-их, де також представляв USGS. З 1961 року він був членом Національної академії наук більше 30 років, де обіймав кілька посад.

Клауд був одружений тричі і мав шістьох дітей. В останні роки життя він страждав на бічний аміотрофічний склероз, від якого врешті помер у січні 1991 року.

Членства[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

  • The Biosphere, Scientific American, September 1983 (Sonderheft Dynamic Earth)
  • Terebratuloid Brachiopoda of the Silurian and Devonian, Geological Society of America Special Publ. 38, 1942
  • Some Problems and Patterns of Evolution Exemplified by Fossil Invertebrates, Evolution, Band 2, Dezember 1948, S. 322—350
  • Our Disappearing Earth Resources, Field Enterprises Educational Corporation, 1969
  • mit Aharon Giber: The Oxygen Cycle, Scientific American, September 1970
  • Major Features of Crustal Evolution, Alexander Du Toit Memorial Lectures 14, Geological Society of South Africa, 1976
  • Cosmos, Earth and Man: Short History of the Universe. New Haven, Conn.: Yale University Press, 1978, ISBN 978-0300021462.
  • Oasis in Space: Earth History from the Beginning, W. W. Norton, 1989, ISBN 978-0393305838.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • 1976: медаль Пенроуза від Геологічного товариства Америки
  • 1977: Медаль Чарльза Дуліттла Волкотта від Національної академії наук

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Deutsche Nationalbibliothek Record #116548207 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б SNAC — 2010.
  3. а б Музей Соломона Гуггенгайма — 1937.
  4. а б https://people.earth.yale.edu/people/alumni
  5. http://www.geosociety.org/documents/gsa/memorials/v22/Cloud-P.pdf
  6. http://czlonkowie.pan.pl/czlonkowie/sites/WynikiWyszukiwania.html?s=CLOUD,%20Preston%20
  7. Crowell, John C. [http: //www.nasonline.org/publications/biographical-memoirs/memoir-pdfs/cloud-preston.pdf Preston Cloud September 26, 1912-January 16, 1991] (PDF). Biographical Memoir of the National Academy of Sciences (англ.). National Academies Press. с. 43—63. Процитовано 7 вересня 2014.
  8. American Academy of Arts and Sciences. Book of Members (PDF). Abgerufen am 15. April 2016

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]