Приєднання Приамур'я і Примор'я до Росії — Вікіпедія

Блідо-рожевим позначені території, які перейшли до Росії в 1858-1860 роках

Приєднання Приамур'я і Примор'я до Росії — приєднання до Російської імперії територій лівобережжя річки Амур і правобережжя Уссурі.

Передумови[ред. | ред. код]

У XVII столітті російські першопрохідці, просуваючись на схід, зіткнулися з маньчжурською Цінською імперією. Московсько-цінський прикордонний конфлікт, який тривав ледь не півстоліття, завершився підписанням в 1689 році Нерчинського договору, відповідно до якого було зроблено розмежування московської та цінської територій у верхів'ях Амура, землі ж далі на схід (про які обидві сторони мали дуже туманне уявлення) були залишені нерозмежованими:

Річка, на ім'я Горбиця, яка впадає, ідучи вниз, в річку Шилку, з лівого боку, поблизу річки Чорної, кордон між обома державами постановити. Також від вершини тої річки Кам'яними горами, які починаються від тієї вершини річки і по самих тих гір вершин, навіть до моря протягненими, обох країн державу так розділити, як всім річкам малим або великим, які з напівденного боку з їх гір впадають в річку Амур, бути під володінням Хінської держави. Також всім річкам, які з інші сторони тих гір йдуть, тим бути під державою царської величності Російської держави. Інші ж річки, які лежать в середині між рікою Удью під Російської держави володінням і між обмеженими горами, які знаходяться поблизу Амура, володіння Хінської держави, і впадають в море і віяння землі посеред сущі, між тою вищепом'янутою рікою Удью і між горами, які до кордону належать не обмежені, тепер нехай перебувають, понеже на оцій землі закордонні великі і повноважні посли, які не мають указу царської величності, відкладають не обмежені до іншого благополучного часу, в якому при поверненні з обох сторін послів царська величність зволить і бугдиханова високість похоче про те обослатися посли або посланці любительськими пересиланнями, і тоді або через грамоти або через послів ті призначені необмежені землі покійними і пристойними випадки успокоїти і розмежувати можуть.

Російсько-цінський кордон на британській карті 1851 року

Територію, залишену росіянами, маньчжури не мали наміру освоювати, вона була для них буферною зоною, на якій мешкало нікому не податкове населення.

Перші російські військові пости[ред. | ред. код]

Перші офіційні російські військові пости і поселення з'явилися в Приамур'ї і Примор'ї в ході Амурської експедиції 1849—1855 років. У 1849 році Г. І. Невельський на судні «Байкал» відкрив Татарську протоку, довівши, що Сахалін є островом, а не півостровом. У 1850 році він самовільно заснував в гирлі Амура, на території, яка відповідно до Нерчинського договору належала імперії Цін, Ніколаєвський пост і оголосив ці землі володінням Російської імперії. Самоуправні дії Невельського викликали невдоволення і роздратування в урядових колах Російської імперії, однак, вислухавши доповідь губернатора Східного Сибіра Миколи Миколайовича Муравйова, імператор Микола I наклав на доповідь Особливого Комітету резолюцію:

Де раз піднято російський прапор, там він спускатися не повинен.

Приєднання Приамур'я[ред. | ред. код]

Під час Кримської війни англо-французька ескадра в 1854 році атакувала Петропавловськ-Камчатський. Ще до нападу на місто губернатор Муравйов попросив у імператора Миколи I дозволу на сплав вниз по Амуру військ і майна для підкріплення Петропавловська. На Шілкинському заводі були побудовані два пароплава, які навесні разом з флотилією барж і баркасів (всього 77 суден) вирушили вниз по Амуру; очолив похід особисто губернатор Н. Н. Муравйов. 14 червня човни досягли гирла Амура.

Після цього за наказом Муравйова в Іркутській губернії була взята 51 селянська сім'я і переселена в пониззя Амура. У 1854 році разом з Муравйовим по Амуру припливли сто козаків Забайкальського козачого війська, в наступну навігацію прибула ще сотня козаків. 1 листопада 1856 імператор Олександр II ухвалив переселити на Амур два кінних полки і чотири батальйони Забайкальського козачого війська (в реальності до 1860 року були переселені лише чотири кінні козачі сотні і дві піші, з яких була сформована Амурська козача бригада).

У зв'язку зі зміною обстановки на Амурі, в 1857 році були розпочаті переговори між Російською і Цінською імперіями про розмежування в середній і нижній течії річки. Ослаблена Другою опіумною війною Цінська імперія була змушена в 1858 році підписати спочатку Тяньцзіньський трактат, а потім Айгунський договір, відповідно до якого лівий берег Амура від річки Аргунь до гирла Амура визнавався власністю Росії, а Уссурійський край від впадання Уссурі в Амур до моря залишався в спільному володінні аж до визначення кордону. Судноплавство по Амуру, Сунгарі і Уссурі було дозволено тільки російським і китайським суднам і заборонено всім іншим.

Приєднання Примор'я[ред. | ред. код]

Оскільки Айгунський договір не розмежував землі від Уссурі до моря, уряд Росії направив в Пекін для подальших переговорів особливу місію на чолі з графом М. П. Ігнатьєвим. З цінського боку в переговорах брав участь великий князь Гун. За сприяння Ігнатьєва і під загрозою розграбування Пекіна^[ru] окупаційними військами цінська сторона в 1860 році поступилася Російській імперії правим берегом Уссурі. Кордон було проведено на мапі лінією червоного кольору по китайському берегу Амура, Уссурі, а також протоці Казакевича.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

А. Б. Широкорад «Росія і Китай. Конфлікти і співробітництво» — Москва: «Віче», 2004. ISBN 5-94538-399-6

Посилання[ред. | ред. код]

«Айгунський Договір» Експозиція в Айгунському історичному музеї(кит.)