Сич Олександр Максимович — Вікіпедія

Олександр Максимович Сич
Олександр Сич у 2012 році
Голова Івано-Франківської обласної ради
Нині на посаді
На посаді з	7 грудня 2015
Попередник	Василь Скрипничук
25 листопада 2010 — 23 листопада 2012
Попередник	Ігор Олійник
Наступник	Василь Скрипничук
Віцепрем'єр-міністр України
27 лютого 2014 — 2 грудня 2014
Президент	Олександр Турчинов (в.о.) Петро Порошенко
Прем'єр-міністр	Арсеній Яценюк
Попередник	Костянтин Грищенко
Наступник	В'ячеслав Кириленко
Народився	16 липня 1964(1964-07-16) (59 років) с. Дерть, Рокитнівський район, Рівненська область, Українська РСР,  СРСР
Відомий як	історик, політик
Громадянство	Україна
Національність	українець
Alma mater	Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Політична партія	КУН (1993–1999) ВО «Свобода» (з 2006)
Професія	політолог
Релігія	Українська греко-католицька церква
Нагороди
sych.if.ua
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
7-го скликання
ВО «Свобода»	12 грудня 2012	—	28 лютого 2014

Олекса́ндр Макси́мович Сич (нар. 16 липня 1964, село Дерть, Рокитнівський район, Рівненська область) — український політик правого спрямування, голова Івано-Франківської обласної ради з 25 листопада 2010 року по 23 листопада 2012 року і з 7 грудня 2015 року. З 27 лютого^[1] по 2 грудня 2014 року був віцепрем'єр-міністром України.

Голова Івано-Франківської обласної ради від Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (до жовтня 2012). Узгоджений кандидат від низки опозиційних сил (ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», Фронт Змін, Громадянська позиція та ін.) по округу № 83 (м. Івано-Франківськ) на Виборах до Верховної Ради України 2012.

Кандидат історичних наук, доцент кафедри державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Доктор політичних наук.

Заступник голови Всеукраїнського об'єднання «Свобода» з питань ідеології, входить до його політвиконкому.

Освіта[ред. | ред. код]

• 1979 — закінчив 8 річну школу в селі Дерть
• 1981 — закінчив Рокитнівську СШ № 2 в смт Рокитно Рівненської області.
• 1981–1986 — навчався на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника і отримав диплом вчителя історії і суспільствознавства, методиста виховної роботи.
• 1996–1999 — навчався на юридичному факультеті Прикарпатського університету імені Василя Стефаника й отримав диплом юриста.
• 2009 — рішенням спеціалізованої вченої ради Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова присуджено науковий ступінь кандидата історичних наук.
• 2010 — рішенням атестаційної комісії Міністерства освіти і науки України надано наукове звання доцента кафедри державного управління.
• 2020 — став доктором політичних наук.^[2]

Трудова діяльність[ред. | ред. код]

• Серпень 1986 — листопад 1987 — організатор позакласної, позашкільної виховної роботи та вчитель історії і суспільствознавства Кам'янської СШ Рокитнівського району Рівненської області.
• Листопад 1987 — травень 1989 — військова служба.
• Травень 1989 — квітень 1993 — завідувач фільмотеки Яремчанського міського відділу освіти, за сумісництвом — вчитель історії Микуличинської СШ та Яремчанської НСШ № 1, голова ради голів профкомів установ освіти міста Яремче.
• Квітень 1993 — вересень 1994 — інструктор в справах молоді Яремчанського міськвиконкому.
• Вересень 1994 — грудень 1995 — завідувач відділу загальної середньої освіти, заступник начальника управління освіти департаменту гуманітарних питань Івано-Франківського облвиконкому.
• Грудень 1995 — червень 1996 — заступник начальника, завідувач відділом загальної середньої освіти управління освіти Івано-Франківської ОДА.
• Червень 1996 — червень 1998 — помічник-консультант народного депутата України Романа Круцика.
• Червень 1998 — вересень 2000 — юрисконсульт видавництва «Лілея-НВ» (місто Івано-Франківськ).
• Вересень 2000 — серпень 2001 — асистент кафедри філософії Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу.
• З серпня 2001 — доцент кафедри державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

Громадська й політична діяльність[ред. | ред. код]

З 1991 року є членом Національної скаутської організації України «Пласт». В 2004–2006 роках обирався головою Крайової пластової ради.

Депутат Івано-Франківської обласної ради (1994–1998, 2006–2010).

З травня 2002 по вересень 2005 обіймав посаду заступника міського голови Івано-Франківська з питань діяльності виконавчих органів.

З 2006 року член Всеукраїнського об'єднання «Свобода». Член Політвиконкому ВО «Свобода», заступник голови партії з питань ідеології.

Паралельно, у 2003-2012 роках очолював Центр національного відродження імені Степана Бандери - просвітницьку організацію, яку заснував у 2001 році спочатку член КУН, а з 2002 року член УНР Іван Гавдида, вбитий 2003 року.

На Парламентських виборах в Україні 2007-го року був кандидатом в народні депутати України за списком ВО «Свобода». Мав п'яту позицію в списку.

25 листопада 2010 року обраний головою Івано-Франківської обласної ради, отримавши 68 голосів депутатів Івано-франківської обласної ради зі 114^[3].

З 2012 року — народний депутат України 7-го скликання від виборчого округу № 83, Івано-Франківська область. Перший заступник голови Комітету з питань науки і освіти.

2015 року з його ініціативи створено Інститут наукових студій націоналізму. Офіційно зареєстрований у статусі громадської організації у 2019.^[4]

Родина[ред. | ред. код]

Народився у багатодітній родині. Батько Максим Адамович (1925–1993) — механізатор. Мати Єва Адамівна (1925) — пенсіонерка. Дружина Галина Вікторівна (1965) — вчитель історії, методист дошкільного виховання, завідувач методичного кабінету курсів ЦО Івано-Франківської області. Дочка Ольвія (1987), син Богдан (1990)^[5].

Науковий і творчий доробок[ред. | ред. код]

Автор нарисів і дослідницьких праць з історії визвольних змагань України, теорії націоналізму та сучасної політики. На основі своїх наукових статей на тему націоналізму підготував монографію «Соціально-консервативний націоналізм»^[6].

Дослідник життя й творчості члена ОУН Степана Ленкавського^[7].

У 2008 році захистив дисертацію кандидата історичних наук на тему: "Степан Ленкавський в історії організації українських націоналістів (1929-1977 рр.)".

У 2020 році захистив дисертацію на тему «Сучасний український націоналізм: політологічні аспекти трансформації парадигми» та отримав науковий ступінь доктора політичних наук.

Книги

• «Без права на поразку. Перша виборча кампанія Провідника ОУН: технологія і хронологія» (1998)
• «Пласт: нарис витоків, історії, сьогодення» (1999)^[8]
• «Степан Ленкавський: життєвий шлях на тлі історії ОУН» (1999)
• «Адміністративний ресурс в технології тіньової політики України» (2001)^[9]
• «Думки без дозволу. Політичні есе» (2002)
• «Сучасний етап боротьби за Українську державу» (2005)^[10]
• «Український націоналізм: традиція і модерн» (2011)
• «ПЛАСТ — український скавтинг» (2012)
• «В уряді камікадзе» (2016)
• «Соціально-консервативний націоналізм» (2019)
• «КРЕDO Українського Націоналіста» (2022)^[11]
• «Монах ОУН. Ч.1. У краю (біографія Степана Ленкавського)» (2023)

Нагороди[ред. | ред. код]

• орден «За заслуги» III ступеня (22 січня 2019) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю^[12];
• Орден Архистратига Михаїла II ст. (12 липня 2021) — за заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою та побожним народом^[13]

Див. також[ред. | ред. код]

• Уряд Арсенія Яценюка

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Офіційний сайт Олександра Сича
• Влада намагається тримати місцеве самоврядування у якості «п'ятого колеса» до державного воза, — Олександр Сич // ВІДЕО

У соціальних мережах Facebook Словники та енциклопедії Prabook Довідкові видання OpenSanctions Нормативний контроль FAST: 433018 · Freebase: /m/0_v5zkf · GND: 1057615498 · ISNI: 0000000079060858 · LCCN: n99033602 · NKC: js20020925321 · SUDOC: 184037719 · VIAF: 9177809 · WorldCat: lccn-n99033602

п о р Перший уряд Арсенія Яценюка Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк Перший віце-прем'єр-міністр Віталій Ярема Віце-прем'єр-міністри Володимир Гройсман · Олександр Сич Міністри Арсен Аваков · Максим Бурбак · Дмитро Булатов · Валерій Гелетей · Володимир Гройсман · Людмила Денісова · Андрій Дещиця (в. о.) · Сергій Квіт · Павло Клімкін · Михайло Коваль (в. о.) · Андрій Мохник · Олег Мусій · Євген Нищук · Павло Петренко · Степан Полторак · Юрій Продан · Остап Семерак · Ігор Тенюх (в. о.) · Ігор Швайка · Павло Шеремета · Олександр Шлапак

п о р Керівники Івано-Франківської (Станіславської) області Перші секретарі Івано-Франківського (Станіславського) обласного комітету КПУ Михайло Груленко (1939—1941) Михайло Слонь (1944—1949) Пилип Щербак (1949—1950) Михайло Слонь (1950—1951) Пилип Щербак (1951—1959) Яків Лисенко (1959—1963) Іван Кащеєв (1963—1966) Яків Погребняк (1966—1969) Віктор Добрик (1969—1973) Павло Безрук (1973—1978) Іван Скиба (1978—1983) Іван Ляхов (1983—1985) Іван Посторонко (1985—1990) Зіновій Куравський (1990—1991) Голови Івано-Франківського (Станіславського) обласного виконавчого комітету Максим Козенко (1939—1941) Максим Козенко (1944—1945) Іван Рясиченко (1945—1946) Пилип Щербак (1946—1949) Юхим Кобзін (1949—1952) Юрій Пантелюк (1952—1955) Петро Кайкан (1955—1979) Вадим Бойчук (1979—1990) Дмитро Захарук (1990) Василь Павлик (1990—1991) Голови Івано-Франківської обласної ради Микола Яковина (1990—1992) Степан Волковецький (1992—1998) Зіновій Митник (1998—2002) Василь Брус (2002—2006) Ігор Олійник (2006—2010) Олександр Сич (2010—2012) Василь Скрипничук (2012—2015) Олександр Сич (з 2015) Голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації Микола Яковина (1991—1992) Василь Павлик (1992—1995) Степан Волковецький (1994—1997) Михайло Вишиванюк (1997—2005) Роман Ткач (2005—2007) Микола Палійчук (2007—2010) Михайло Вишиванюк (2010—2013) Василь Чуднов (2013—2014) Андрій Троценко (2014) Олег Гончарук (2014—2019) Марія Савка (т.в.о., 2019) Денис Шмигаль (2019—2020) Віталій Федорів (2020) Марія Савка (т.в.о., 2020) Андрій Бойчук (2020—2021) Світлана Онищук (з 2021)

п о р Чинні керівники адміністративних одиниць України Голови обласних (міських) державних адміністрацій Вінницька (Сергій Борзов) • Волинська (Юрій Погуляйко) • Дніпропетровська (Сергій Лисак) • Донецька ВЦА (Вадим Філашкін) • Житомирська (Віталій Бунечко) • Закарпатська (Віктор Микита) • Запорізька (Іван Федоров) • Івано-Франківська (Світлана Онищук) • Київська (Руслан Кравченко) • Кіровоградська (Андрій Райкович) • Луганська ВЦА (Артем Лисогор) • Львівська (Максим Козицький) • Миколаївська (Віталій Кім) • Одеська (Олег Кіпер) • Полтавська (Філіп Пронін) • Рівненська (Олександр Коваль) • Сумська (Володимир Артюх) • Тернопільська (Володимир Важинський) • Харківська (Олег Синєгубов) • Херсонська (Олександр Прокудін) • Хмельницька (Сергій Тюрін) • Черкаська (Ігор Табурець) • Чернівецька (Руслан Запаранюк) • Чернігівська (В'ячеслав Чаус) м. Київ (Сергій Попко) • м. Севастополь (—) Голови обласних (міських) рад Вінницька (Вячеслав Соколовий) • Волинська (Григорій Недопад) • Дніпропетровська (Микола Лукашук) • Донецька (—) • Житомирська (Володимир Федоренко) • Закарпатська (Роман Сарай) • Запорізька (Олена Жук) • Івано-Франківська (Олександр Сич) • Київська (Ярослав Добрянський) • Кіровоградська (Юрій Дрозд) • Луганська (—) • Львівська (Юрій Холод) • Миколаївська (Антон Табунщик) • Одеська (Григорій Діденко) • Полтавська (Олександр Біленький) • Рівненська (Андрій Карауш) • Сумська (Віктор Федорченко) • Тернопільська (Володимир Болєщук) • Харківська (Тетяна Єгорова-Луценко) • Херсонська (Олександр Самойленко) • Хмельницька (Віолета Лабазюк) • Черкаська (Анатолій Підгорний) • Чернівецька (Олексій Бойко) • Чернігівська (Олена Дмитренко) м. Київ (Віталій Кличко) • м. Севастополь (посада вакантна) АР Крим Голова Ради міністрів АР Крим (—) • Голова Верховної Ради АР Крим (—) • Представник Президента України в АР Крим (Таміла Ташева) Курсивом виділені виконувачі обов'язків