Скакальський Іов — Вікіпедія

Іов Скакальський
Загальна інформація
Народження 1 січня 1914(1914-01-01)
Російська імперія Кременець
Смерть 18 лютого 1974(1974-02-18) (60 років)
Бразилія Бразилія м. Кутіриба
Громадянство Російська імперія
 УНР
Польща Польща
Бразилія Бразилія
Освіта Волинська духовна семінарія
Служіння в церкві
Конфесія Православна церква
Рукоположення 1938, 1968
Постриг 20 листопада 1936

Іов (Скакальський), мирське ім'я Василь (нар.1 січня 1914 р., м. Кременець — †18 лютого 1974 р., Кутириба) — архімандрит, єпископ, архієпископ Куритибський і Південної Америки Української Автокефальної Православної Церкви в еміграції (УАПЦ), капелан, чернець[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Крем’янці‚ у родині Якова і його дружини Анни Федоринчик. Був єдиною дитиною і при хрещенні одержав ім’я Василія. Після закінчення початкової школи вступив до Волинської духовної семінарії в Крем’янці 1928 року. Серед його викладачів були Архиєпископ Олексій Громадський, професори Іван Власовський, Филимон Кульчинський, Михайло Кобрин, Михайло Булгаков, Лев Данилевич, Сергій Міляшкевич, о. Петро Табінський та інші[2].

Єпископ Олексій Громадський звернув увагу на свого учня Василя Скакальського, його смиренність, послух, чудовий голос, любов до Церкви, її святинь. Під час навчання в семінарії був послушником у Свято-Успенській Почаївській Лаврі, архимандритом якої був Олексій. Після закінчення семінарії 20 листопада 1936 року прийняв чернечий постриг з ім’ям Іова, опікуна й будівничого Почаївської Лаври[2].

В 1938 році Архиєпископ Олексій (Громадський) рукоположив його в сан ієромонаха. У ті роки о. Іов мав клопіт із польською поліцією, яка запроторила його за ґрати, і лише початок Другої світової війни і розгром Польщі дав можливість залишити тюремну камеру і вийти на свободу.

В 1939 р. був ув'язнений польською владою за українсько-націоналістичну діяльність. Перейшов у німецьку зону окупації, де увійшов до складу Холмсько-Підляської єпархії. Перша московська окупація Волині у 1939—1941 роках змусила о. Іова шукати притулку в Холмі, який став тоді центром українського православного життя.

В 1940 році постала Холмсько-Підляська єпархія, яку очолив Архиєпископ Іларіон (Огієнко), з його благословення о. Іов став працювати в Холмській духовній консисторії, одночасно обслуговував недалекі від Холма парафії, коли там були відсутні настоятелі[2].

Наприкінці 1943 року о. Іов був призначений капеланом для православних вояків дивізії СС «Галичина», пізнішої 1-ї дивізії Української Національної Армії. З 1944 капелан Українського Легіону Самооборони. Служив Служби Божі, разом із дивізією потрапив до англійського полону, в якому пробув два роки в Ріміні, Італія. У таборі вояків дивізії о. Іов заснував православну парафію, організував церковний хор, який по переїзді вояків до Великої Британії став основою відомого хору «Дніпро» в місті Олдемі.

В 1945—1947 рр. перебував у таборі військовополонених в м. Ріміні (Італія). До 1951 року був членом Генерального церковного управління УАПЦ, обслуговував парафії в Галіфаксі, Брадфорді.

Владика Мстислав (Скрипник) 1951 року запросив о. Іова до Канади‚ де він до 15 вересня 1964 року виконував обов’язки секретаря митрополичої канцелярії Митрополита Іларіона, а тоді був призначений духовним опікуном і настоятелем церкви богословського факультету Колегії св. Андрія при Манітобському університеті у Вінніпезі.

18 лютого 1974 року помер, а його тіло було перевезено до Саут-Баунд-Бруку, Нью-Джерсі, і 2 березня урочисто поховано на цвинтарі.

Водночас в Державному архіві Волинської області зберігаються документальні джерела зі згадками про Владику Іова Скакальського, зокрема про його служіння в Південній Америці[2].

Архімандрит (з 1963 р.), єпископ (з 1968 р.) та архієпископ (з 1971 р.) УПЦ в Південній Америці.

Помер 18 лютого 1974 р. в м. Кутириба (Бразилія).

Похований на цвинтарі Саут-Баунд-Брук (США).

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Іов - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua (ua) . Процитовано 14 листопада 2018.
  2. а б в г Скакальський був духівником Південної Америки. Свобода (укр.). Процитовано 15 листопада 2018.

Посилання[ред. | ред. код]