Сліпак — Вікіпедія
Сліпак Період існування: ранній міоцен — нині | |
---|---|
сліпак східний (Spalax microphthalmus) | |
Біологічна класифікація | |
Царство: | Тварини (Animalia) |
Тип: | Хордові (Chordata) |
Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
Клас: | Ссавці (Mammalia) |
Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
Родина: | Сліпакові (Spalacidae) |
Підродина: | Spalacinae |
Рід: | Сліпак (Spalax) Gueldenstaedt, 1770 |
Типовий вид | |
Spalax microphthalmus Güldenstädt, 1770 | |
Види | |
Spalax antiquus | |
Синоніми | |
Nannospalax Plamer, 1903 | |
Вікісховище: Spalax |
Сліпак[1][2], сліпець[1][3], зінське щеня[3] (Spalax) — рід гризунів родини сліпакових (Spalacidae). Поширений у степових районах східного Середземномор'я, Причорномор'я, північного узбережжя Каспійського моря.
Морфологія[ред. | ред. код]
Довжина тіла 20 — 35 см, хвіст дуже короткий, очі нерозвинені, сховані під шкірою: зовні видні тільки сліди зростання повік у суцільну складку.
Поширення і біологія[ред. | ред. код]
Спосіб життя сліпака підземний. Сліпак риє розгалужені системи підземних галерей, в яких живе сам і які слугують середовищем існування багатьох інших видів тварин — комах, ропух тощо. Живиться цибулинами і корінням рослин. Поширені сліпаки переважно в лісостепу і степу.
Систематика[ред. | ред. код]
Розрізняють щонайменше 6 видів, у тому числі 4 види у складі фауни України. При широкому розумінні обсягу цього роду (тобто вкл. групу Nannospalax) видовий обсяг роду зростає до 13 видів.
1) види роду Сліпак у вузькому розумінні (Spalax sensu stricto)
- група «giganteus»
- група «microphthalmus»
поширення цієї групи видів обмежено північним Паратетісом — від Прикарпаття до Південного Уралу на північ від Чорного, Азовського і Каспійського морів.
2) Види роду Nannospalax, яких часто вкл. у склад Spalax (принаймні як окремий підрід):
- група «ehrenbergi»
- група «leucodon»
Поширення цієї групи видів пов'язано переважно з Балканами, Малою і Передньою Азією, Закавказзям; загалом на південь від Чорного, Азовського і Каспійського морів. один з видів проник у північно-західне Причорномор'я і, зокрема, поширений в Одеській області (на північ до Буковини і на схід до Південного Бугу).
Роль у природі й охорона[ред. | ред. код]
Втрата видів сліпаків призведе до деградації степових комплексів, зокрема й зникнення ковилового степу (куртини ковили звичайно ростуть на старих кротовинах сліпаків).
Більшість видів фауни Європи і України включена до «червоних» переліків, у тому числі 3 види до Червоної книги України (2009).
Сліпак в Україні[ред. | ред. код]
В Україні поширені 4 види:
- Сліпак буковинський (S. graecus) — в Україні межиріччя Дністра і Прута;
- Сліпак піщаний (S. arenarius) — нижньодніпровські піски (найбільш вузькоареальний вид ссавців фауни Європи);
- Сліпак звичайний (S. microphthalmus Güld.) — лісостепові й степові райони Лівобережжя;
- Сліпак подільський (S. zemni) — Прикарпаття і лісостепові райони Правобережжя.
Ще один вид, який часом відносять до цього роду, представляє рід Nannospalax (інколи як підрід): сліпець понтичний (Nannospalax leucodon Nordm.), поширений у півд.зах. частині Дністро-Бузького межиріччя.
Найвідоміші в Україні дослідники[ред. | ред. код]
Найвизначніші огляди і ревізії сліпаків (Spalax s. l.) фауни України та суміжних країн підготовлено Лайошом Мегеєм (Mehely, 1909), Євдокією Решетник (Решетник, 1941), Катериною Янголенко (1965) та Вадимом Топачевським (Топачевский, 1969).
Назва[ред. | ред. код]
Наукова назва Spalax походить від давньогрецької назви цих тварин — σπᾰ́λᾰξ. Українська назва сліпак походить від «сліпий», бо тварина через свої недорозвинені очі нічого не бачить[2]. Назва зінське щеня зумовлена народними уявленнями, нібито ці тварини замість очей мають тільки зіниці[4]. У степових районах України сліпаків найчастіше називають «кротами», рідше «сліпцями», іноді «зінським щеням»[5].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 244.
- ↑ а б Харчук С., Загороднюк І. Родини ссавців світу: огляд таксонів та їхні українські назви // Geo & Bio. — 2019. — Вип. 17. — С. 85–115. — DOI: .
- ↑ а б Раковський, І (гол. ред.). Українська загальна енцикльопедія. — Львів, Станіславів, Коломия : Рідна школа, 1930–1933. — Т. 3. — С. 123.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — С. 264.
- ↑ Коробченко М. А., Загороднюк І. В. Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські // Проблеми вивчення й охорони тваринного світу у природних і антропогенних екосистемах. — 2010. — С. 229–238.
Посилання[ред. | ред. код]
- Зінське щеня // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 496. — 1000 екз.
- Біологія ссавців-землериїв (таксономія, екологія, поширення) // Теріологічна школа (вебсайт Українського теріологічного товариства).
Література[ред. | ред. код]
- Коробченко М., Загороднюк І. Таксономія та рівні диференціації сліпаків (Spalacidae) фауни України і суміжних країн // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Біологія. — 2009. — Вип. 26. — С. 13—26.
- Коробченко М. А., Загороднюк І. В. Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські // Проблеми вивчення й охорони тваринного світу у природних і антропогенних екосистемах. Матеріали Міжнародної наукової конференції / За ред. І. В. Скільського та Н. А. Смірнова. — Чернівці : ДрукАрт, 2010. — С. 229—238.
- Решетник Е. Г. Матеріали до вивчення систематики, географічного поширення та екології сліпаків (Spalacinae) УРСР // Збірник праць Зоологічного музею. — Київ, 1941. — № 24. — С. 23—95.
- Сліпак // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Топачевский В. А. Слепышовые (Spalacidae). — Ленинград : Наука, 1969. — 248 с. — (Фауна СССР. Том 3. Млекопитающие. Вып. 3).
- Янголенко Е. И. Экология слепышей рода Spalax и их хозяйственное значение на Буковине: Автореф. дис. … канд. биол. наук. — Львов, 1965. — 20 с.
- Mehely L. Species Generis Spalax. — Budapest, 1909. — 334 p.
Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|