Спаті́он (грец. σπαθίον від лат. spatha, «спата») — меч, що знаходився на озброєнні армії Візантії. Довжина меча (разом з руків'я становила 90 см, він мав двосічний клинок[1]. У трактаті Praecepta Militaria, що приписується імператору Никифору II Фока (965 рік), вказувалося, що важкий кіннотник-катафракт повинен мати при собі і спатіон, і парамеріон. При цьому спатіон підвішувався на плечовій перев'язі, звисаючи майже вертикально, тоді як парамеріон підвішувався до поясу на двох точках підвіски, які перебували на піхвах з боку обуха, так що він розташовувався майже горизонтально, з невеликим нахилом. Такий спосіб носіння дозволяв катафрактам виймати будь-який клинок на вибір. Саме завдяки такому способу підвіски парамеріон і отримав свою назву[2].
Європейська клинкова зброя |
---|
| Колольна зброя з довгим клинком | | |
---|
| Рубально-різальна і колючо-різальна зброя з середнім та довгим клинком | |
---|
| Колольна та рубальна зброя з середнім та довгим клинком | |
---|
| Ножі та кинджали | |
---|
| Мисливська і спеціальна зброя | |
---|
| Шаблон містить історичну зброю до XIX сторіччя включно * — залежно від довжини клинка могла також належати до ножів або тесаків ** — частина шпаг є виключно колольною зброєю, без леза *** — тип ефеса, який міг також іноді комбінуватися з клинками рапір і палашів |
|