Співак Мар'яна Тимофіївна — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Співак (прізвище).
Співак Мар'яна Тимофіївна
Марьяна Спивак
Зображення
Зображення
Ім'я при народженні Мар'яна Тимофіївна Співак
Дата народження 23 березня 1985(1985-03-23) (39 років)
Місце народження Москва, СРСР
Громадянство  Росія
Alma mater Школа-студія МХАТ
Професія акторка, режисер, диктор
Кар'єра 1991 — дотепер
IMDb ID 3539159
CMNS: Співак Мар'яна Тимофіївна у Вікісховищі

Мар'яна Тимофіївна Співак (нар. 23 березня 1985, Москва, Російська РФСР, СРСР) — російська актриса театру, кіно і дубляжу, громадський діяч, режисерка і дикторка. Здобула широку популярність в 2017 році, зігравши головну роль у фільмі Андрія Звягінцева «Нелюбов».

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 23 березня 1985 року в сім'ї актора і режисера Тимофія Співака (1947—2022) і актриси Катерини Васильєвої (нар.. 19 серпня 1961) — виконавиці ролі Олени у фільмі «Вам і не снилося…». Її бабуся по матері Жанна Прохоренко (1940—2011), відома радянська кіноактриса, дід Євген Васильєв (1927—2007) — режисер фільму «Прощання слов'янки».

У 2002 році Мар'яна вступила до школи-студії МХАТ у майстерню Ігоря Золотовицького і Сергія Земцова. У роки навчання грала в навчальних виставах: «Гамлет» (Гертруда) «Безіменна зірка» Мони) «Травнева ніч, або Потопельниця» Ганна), «Три сестри» (Наташа) «З коханими не розлучайтеся» Катя, Козлова, Алфьорова).

В 2006 році Мар'яна закінчила школу-студію з відзнакою і була прийнята в трупу театру «Сатирикон» імені А. Райкіна. У цьому ж році була запрошена асистенткою з майстерності актора на курс Ігоря Золотовицького.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Чоловік і син, Кінотавр 2017
  • Перший чоловік — актор Кирило Петров (нар.. 12 червня 1985);
  • Другий чоловік — актор Антон Кузнєцов (нар.. 10 липня 1980);
    • син — Григорій Антонович Кузнєцов (нар.. 2015)[1].

Визнання та нагороди[ред. | ред. код]

  • Лауреат премії імені Всеволода Меєрхольда (за творчі досягнення в навчанні);
  • Лауреат премії «Сузір'я» (за головну жіночу роль);
  • Лауреат премії «Golden Unicorn» за головну жіночу роль (фільм «Нелюбов»[1].

Творчість[ред. | ред. код]

  • 2010 — «ТріАда», згодом «Інші», (за п'єсою Жана-Поля Сартра «За зачиненими дверима») — Естель
  • 2017 — «Сусідки» (за п'єсою Жана Франко) — Марина

Ролі в театрі[ред. | ред. код]

  • Театр «Сатирикон» імені Аркадія Райкіна
    • 2004 — «Річард III» — Леді Анна, вдова Едварда, сина короля Генріха IV
    • 2006 — «Король Лір» — Корделія, дочка Ліра[2]
    • 2007 — «Бальзамін» — Мотрона
    • 2008 — «Синє Чудовисько» — Дардане[3]
    • 2009 — «Прибуткове місце» — Анна Павлівна Вишневська[4]
    • 2010 — «Озирнись у гніві» — Олена
    • 2011 — «Чайка» — Махати
    • 2012 — «Маленькі трагедії» — Дона Анна
    • 2013 — «Отелло» — Дездемона
    • 2014 — «Кухня» — Енн
    • 2014 — «Приборкання» — Катаріна
  • МХТ імені А. П. Чехова
    • 2005 — «З коханими не розлучайтеся. Ігри та сцени з життя» — Катя[5]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Рік Назва Роль
1991 ф Поки грім не вдарить епізод
2001 ф Горе-безталання Василіса
2004 с Близнюки Валя
2008 ф Річард III леді Анна
2009 ф Про зайця знімалася
2010 ф Куля-дура 4 Таня
2013 ф Син батька народів Капітоліна Васильєва, третя дружина Василя Сталіна
2014 с Розумник Фаворова
2015 кф Круговий рух Люба
2015 с Напарниця Лариса (Лара) Войтович
2017 ф Нелюбов Женя
2018—2020 с Бюро легенд Самара
2019 с Епідемія Ірина, перша дружина Сергія
2019 ф Небо вимірюється милями Пана Руденко
2019 с Шифр Ірина, математик
2020 ф Яга. Кошмар темного лісу Юлія
2020 ф Ми А-2248
2020 ф Цой Маріанна Цой
2021 с Медіатор Зоя

Озвучування мультфільмів[ред. | ред. код]

Дублювання[ред. | ред. код]

Комп'ютерна гра[ред. | ред. код]

Примітка[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 21 серпня 2021. Процитовано 21 серпня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ спектакль «Король Лир». Архів оригіналу за 29 травня 2010. Процитовано 2 січня 2010.
  3. ↑ спектакль «Синее чудовище». Архів оригіналу за 28 грудня 2009. Процитовано 11 квітня 2010.
  4. ↑ спектакль «Доходное место». Архів оригіналу за 26 березня 2010. Процитовано 2 січня 2010.
  5. ↑ спектакль «С любимыми не расставайтесь». Архів оригіналу за 4 березня 2012. Процитовано 21 серпня 2021.
  6. ↑ Марьяна Спивак: про неполученный “Оскар”, Джонни Деппа и сына, который не бесит. Zima Magazine. 22 березня 2018. Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 21 серпня 2021.
  7. ↑ а б в Марьяна Спивак: «Театр позволяет увидеть себя со стороны». Смена. 2014-07. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 21 серпня 2021.
  8. ↑ а б Марьяна Спивак: не в штампе счастье. Вокруг ТВ. 10 березня 2016. Архів оригіналу за 21 серпня 2021. Процитовано 21 серпня 2021.
  9. ↑ а б в г «Нишу заслуженной стервы российского кинематографа я заняла». Интервью с Марьяной Спивак. Канобу. 18 листопада 2019. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 21 серпня 2021.
  10. ↑ Интервью с Сергеем Чихачёвым для Tavern of Heroes | Озвучка «Любовь, смерть и роботы». Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 21 серпня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Співак_Мар%27яна_Тимофіївна&oldid=41665864