Стойкін Володимир Йосипович — Вікіпедія

Володимир Йосипович Стойкін;
	Генерал-майор; Генерал-хорунжий; генеральний хорунжий
Загальна інформація
Народження	1 червня 1874; м. Харків
Смерть	14 травня 1931 (56 років)
Громадянство	УНР
Військова служба
Приналежність	УНР
Війни / битви	Українсько-більшовицька війна
Командування
	начальник постачання Армії УНР
Нагороди та відзнаки
Орден Святого Володимира 3 ступеня	Орден Святого Володимира 4 ступеня

Володимир Йосипович Стойкін (1 червня 1874, м. Харків — 14 травня 1931) — український військовик, начальник постачання Армії УНР, генеральний хорунжий армії Української Держави.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у місті Харків. Закінчив 2-гу Харківську класичну гімназію, Михайлівське артилерійське училище (1897), служив у лейб-гвардії 2-й артилерійській бригади. Згодом у 1903 році закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом. З 1911 року на викладацькій роботі у Михайлівському артилерійському училищі. З 1 січня 1915 помічник начальника постачання 12-ї армії. З 15 жовтня 1915 командир 68-го лейб-піхотного Бородинського полку. З грудня 1916 — генерал-майор, начальник господарчого відділу Особливої армії. З 14 березня по 26 грудня 1917 — в. о. начальника штабу Особливої армії.

У березні 1918 на запрошення військового міністра Центральної Ради Олександра Жуківського зайняв посаду начальника постачання Армії УНР. На початку липня 1918 залишив її через розходження у політичних поглядах з гетьманом Павлом Скоропадським. Згодом — директор-розпорядник «Товариства внутрішньої та зовнішньої торгівлі» у Києві. З грудня 1918 р. — актор одного з театрів у Києві.

У червні 1919 року був мобілізований до РСЧА та призначений начальником розвідчого відділу штабу 12-ї армії, однак невдовзі перейшов на сторону білих.

З 26 січня 1920 представник Збройних Сил Півдня Росії при штабі Української Галицької армії. На початку лютого 1920, після переходу УГА на сторону червоних, був заарештований та ув'язнений в Одесі. 14 березня 1920 направлений у розпорядження командувача 14-ї радянської армії. З вересня 1920 — начальник 41-ї стрілецької дивізії РСЧА, яка боролася проти Армії УНР. (На чолі цієї дивізії підтримував таємні контакти зі штабом Армії УНР)^[1]. З грудня 1920 року в. о. начальника штабу 14-ї радянської армії. З лютого 1921 — голова 2-ї роз'їздної Інструкційної комісії. З 14.05.1921 р. — начальник штабу Харківської військової округи. З червня 1921 заступник командувача військ ХВО. З 8 листопада 1921 помічник начальника постачання військ України та Криму, згодом — помічник начальника постачання Української військової округи. З 1925 р. — лектор Вищої повторної школи комскладу, того ж року був демобілізований з РСЧА.

Працював завідувачем магазину, службовцем фінансового відділу штабу ХВО. З 1926 референт Всесоюзної ради народного господарства УРСР. 20 лютого 1931 заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 7 травня 1931 засуджений до розстрілу та невдовзі страчений.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Віктор Чекирда – легендарний отаман Чорний Ворон

Література[ред. | ред. код]

Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.

Посилання[ред. | ред. код]

[1] Віктор Чекирда – легендарний отаман Чорний Ворон

[1]