Субекваторіальний кліматичний пояс — Вікіпедія

Субекваторіальний кліматичний пояс — перехідний від екваторіального до тропічного кліматичного поясу Землі.

Влітку тут переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні. Сонце в день сонцестояння перебуває в зеніті. Середня температура влітку 30°С. Багато атмосферних опадів (1000–3000 мм). Середня температура взимку +14°С, опадів мало. Ґрунти після сезону літніх дощів пересихають, тому поширення боліт досить обмежене. Виділяють два підтипи екваторіального клімату: з достатнім зволоженням та недостатнім — Африканській ріг, Західна Індія, Північна Австралія, Каатинга в Бразилії.

Загалом кліматичні умови досить сприятливі для людини, тому з цим кліматичним поясом пов'язані прадавні цивілізаційні центри — Ефіопське нагір'я, Індокитай, Індія. Радянський академік М. І. Вавилов визначив центри походження культурних рослин. До субекваторіального поясу належать такі: Мезоамерика, Південна Америка, Африка, Південна Азія, Австралія.

Біота[ред. | ред. код]

У межах субекваторіальних поясів виділяють зони лісів і саван. Ландшафти значною мірою змінені людиною, освоєні під плантаційні культури та пасовища^[1].

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Література[ред. | ред. код]

(рос.) Алисов Б. П., Полтараус Б. В. Климатология. — М.: Издательство Московского университета, 1962. — 225 с.

Це незавершена стаття з метеорології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[УРЕ-1] Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

[1]