Хворостянка — Вікіпедія

село Хворостянка
Узенбаш в 1925 році.
Узенбаш в 1925 році.
Узенбаш в 1925 році.
Країна Україна Україна
Область Автономна республіка Крим
Район Севастопольська міська рада
Основні дані
Перша згадка 1520
Колишня назва до 1948 — Верхній Узенбаш, Нижній Узенбаш
Населення —
Географічні дані
Географічні координати 44°33′03″ пн. ш. 33°45′54″ сх. д. / 44.55083° пн. ш. 33.76500° сх. д. / 44.55083; 33.76500
Середня висота
над рівнем моря 		385 м
Водойми р. Уппа
Місцева влада
Карта
Хворостянка. Карта розташування: Україна
Хворостянка
Хворостянка
Мапа
Мапа

CMNS: Хворостянка у Вікісховищі

Хворостянка (до 1948 року — Верхній Узенбаш і Нижній Узенбаш, раніше Чамли-Озенбаш; крим. Çamlı Özenbaş) — зникле село в Балаклавському районі Севастополя, знаходилося на півночі району, за 3 км на схід від села Рідне, коло витоку річки Уппа. В перекладі означає: «узень» — річка, «баш» — вершина.

Історія[ред. | ред. код]

Узенбаш, як і навколишні села, мабуть, відноситься до найдавніших поселень південно-західного Криму, заснованих (за результатами археологічних розкопок) приблизно в середині IV століття[1], або, на думку деяких істориків, набагато раніше (IV-III століття до н. е)[2], нащадками готів і аланів[3], що змішалися з місцевим населенням[4]. Приблизно з XII століття Узенбаш, як і всі навколишні поселення, входив спочатку в зону впливу, а потім і до складу християнського князівства Дорі — Феодоро, в особисту вотчину володарів Мангупа — Гаврасів[5]. Після падіння в 1475 році Мангупа, село увійшло до складу Мангупського кадилика санджака Кафа (до 1558 року, 1558-1774 роках — еялету)[6] Османської імперії, але документальних записів цього поки не виявлено (можливо, це Бичкан, воно ж Чемлекчі з матеріалів переписів Кефінського санджака, приписане до Інкірману. Селище згадується в матеріалах переписів Кафінського санджака 1520 року, де в Узенбаші значилося 16 повних християнських сімей, з яких 4 — втратили чоловіка-годувальника; 4 мусульманські сім'ї і 1 дорослий холостяк мусульманин. За переписом 1542 року у селищі значилося вже 19 християнських сімей, з яких 3 — втратили чоловіка-годувальника; 3 мусульманські сім'ї і 5 неодружених дорослих чоловіків християн[7].

До складу Кримського ханства селище входило всього 9 років: від здобуття ханством незалежності в 1774 році до анексії Криму Російською імперією році. В цей час і раніше, внаслідок тісних економічних і особистих зв'язків місцевого християнського населення з жителями Кримського ханства — мусульманами відбувалася міграція християн Узенбаша в села компактного проживання кримських греків в Кримському ханстві і, згідно з «Відомості про виведених з Криму до Приазов'я християн» Суворова, жодного християнина в селі до 1778 року не залишилося[8]. Хоча, були випадки, коли греки-християни, не бажаючи покидати рідні місця, залишалися в місцях свого проживання[9]. У ці роки Узень Башчик адміністративно входив в Мангупський кадилик Бахчисарайського каймакамства, що зафіксовано в Камеральному Описі Криму 1784 года[10].

Після анексії Криму Російською імперією 19 квітня 1783 року[11], 19 лютого 1784 року іменним указом Катерини II сенату, на території колишнього Кримського Ханства була утворена Таврійська область і село було приписано до Сімферопольського повіту[12]. Після Павловських реформ, з 1796 по 1802 рік, входило в Акмечетський повіт Новоросійської губернії[13]. За новим адміністративним поділом, після створення 20 жовтня 1802 року Таврійської губернії[14], Узенбашчик віднесений до Чоргунської волості Сімферопольського повіту.

За «Відомостями про всі селища в Сімферопольському повіті, які складалися з показань в якій волості скільки числом дворів і душ від 9 жовтня 1805 року», в Узенбашику в 21 дворі проживало 137 кримських татар, кому належали ці землі невідомо[15]. Вперше вказується на військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 року, де в селі Озенбаші записано 40 дворів[16]. Після реформи волосного поділу 1829 року Узенбаш, згідно «Відомості про казенні волості Таврійської губернії 1829 року», віднесли до Байдарської волості[17]. На воєнно-топографічній карті Криму полковника Бетева 1842 року в селі Чемли-Узенбашик записано 58 дворів[18].

У 1860-х роках, після земської реформи Олександра II, село приписали до Каралезької волості. У «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року», складеному за результатами VIII ревізії, Узенбашчик (Чемли-Узенбашчик) — громада татарська при фонтані з 50 дворами, 296 жителями і двома мечеттями[19] (на трьохверстовій карті Шуберта 1865-1876 року в селі записано 46 дворів)[20]. На 1886 рік в селі Узенбанщик, згідно з довідником «Волості і найважливіші поселення Європейської Росії», проживало 370 осіб в 64 домогосподарствах, діяла мечеть[21]. У «Пам'ятній книзі Таврійської губернії 1889 року», складеної за результатами X ревізії 1887 року в Узенбаулі зафіксовано 80 дворі і 424 жителя[22], а на докладній карті 1890 року позначена як Узенбащик і записаний 81 двір з виключно кримськотатарським населенням[23].

Після Земської реформи 1890-х років[24] село залишалося в складі перетвореної Каралезької волості. Згідно «Пам'ятній книжці Таврійської губернії на 1892 рік», в селі Узенбащик, яке входило в Шульське сільське суспільство, значилося 453 жителя в 71 домогосподарстві, 62 хазяїни володіли 118 десятинами землі, інші були безземельні[25]. За «Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1902 рік» в селі Узенбащик, яке входило в Шульське сільське суспільство, значилися ті ж 453 жителя в 74 домогосподарствах[26]. За «Статистичним довідником Таврійської губернії. Ч. II-а. Статистичний нарис, випуск шостий Сімферопольський повіт, 1915 рік», в селі Узенбащик Каралезької волості Сімферопольського повіту значилося 66 дворів зі змішаним населенням в кількості 505 осіб приписних жителів і 11 — «сторонніх». У спільному володінні було 147 десятин землі, всі двори з землею. У господарствах було 47 коней, 25 волів, 47 корів, 55 телят, і лошат, і 160 голів дрібної худоби[27].

Після встановлення в 1920 році Радянської влади в Криму була скасована волосна система[28] і 15 грудня 1920 року було виділено Севастопольський повіт. 23 січня 1921 року (за іншими даними 21 січня[29]), був створений Балаклавський район і Узенбашик увійшов до нього. Після утворення 18 жовтня 1921 року Кримської АРСР повіти були перетворені в округи (за іншими даними в 1922 році[30]) і в складі Севастопольського округу виділили Чоргунський район, в який увійшов Узенбашик (з населенням 530 чоловік). 16 жовтня 1923 року рішенням Севастопольського окружкому Чоргунський район був ліквідований[31], створений Севастопольський район і село включили до його складу. Згідно зі «Списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року», в селі Узенбаш, Уппинської сільради Севастопольського району, було 90 дворів, з них 89 — селянських, населення становило 368 осіб (186 чоловіки та 182 жінок). Всі татари, діяла татарська школа[32]. 15 вересня 1930 року, постановою Кримського ЦВК, було проведено нове районування і знову створений Балаклавський район, тепер як татарський національний[33], куди включили Узенбаш.

У 1944 році, після звільнення Криму від німецьких військ, згідно з Постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 року, 18 травня кримські татари були депортовані до Середньої Азії[34]. 12 серпня 1944 року було прийнято постанову № ДКО-6372с «Про переселення колгоспників в райони Криму», за яким в район з Воронезької області РРФСР планувалося переселити 6000 колгоспників[35] і у вересні 1944 року в район вже прибули 8470 осіб (з 1950 року в район стали приїжджати колгоспники з Сумської області УРСР[36]). Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 18 травня 1948 року Верхній Узенбаш перейменований в Верхню Хвористянку, а Нижній Узенбаш — у Нижню Хвористянку[37]. Станом на 1 січня 1953 року в селі Хворостянка Ріднівської сільради було 19 господарств колгоспників (54 особи). У 1954 році в селі значилося 32 господарства і 126 жителів[38]. Постановою Ради міністрів УРСР від 20 квітня 1957 року, Хворостянку було передано до складу Куйбишевського району Кримської області[39]. Час об'єднання в Хворостянку поки не встановлено: на 15 червня 1960 року в складі Тернівської сільради значилися обидва села[39].

30 грудня 1962 року, згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Кримської області» Куйбишевський район був ліквідований і Хворосятнку було приєднано до Бахчисарайського району[40][41]. Розселено в — між 1968 роком, коли Хворостянка ще записана в складі Тернівської сільради[42]) і 1977 роком[43].

Динаміка кількості населення[ред. | ред. код]

Зміна чисельності населення
Роки 1805 1864 1886 1887 1892 1902
Населення 137 ▲296 ▲370 ▲424 ▲453 453
Роки 1915 1921 1926 1953 1954
Населення ▲505 ▲530 ▼368 ▼54 ▲126

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Иванова О. С. Краснолаковая керамика из раскопок могильника в балке Алмалык-дере [Архівовано 14 липня 2019 у Wayback Machine.] // «Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии». — Симферополь: Крымский федеральный университет им. В. И. Вернадского, 2009. — Т. 15. — С. 26—88.
  2. ↑ Райнер Шрег. К вопросу изучения освоения округи Мангупа и Эски-Кермена в эпоху Великого переселения народов и средние века с точки зрения археологии поселения и окружающей среды [Архівовано 13 липня 2019 у Wayback Machine.] // «Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии». — Симферополь: Крымский федеральный университет им. В. И. Вернадского, 2009. — Т. 15. — С. 174—195.
  3. ↑ Кизилов М. Б., Масякин В. В., Храпунов И. Н. Готы. Аланы. // От киммерийцев до крымчаков (народы Крыма с древнейших времен до конца XVIII в.) / А. Г. Герцен. — Благотворительный фонд «Наследие тысячелетий». — Симферополь: Доля, 2004. — С. 71—96. — 293 с. — 2000 экз. — ISBN 966-8584-38-4.
  4. ↑ А. Г. Герцен. Ю. М. Могаричёв. О некоторых вопросах истории Таврики иконоборческого периода в интерпретации Х.-Ф.Байера // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. — Симферополь: ТНУ, 2002. — Т. 9. — 640 с.
  5. ↑ Фадеева, Татьяна Михайловна, Шапошников, Александр Константинович. Княжество Феодоро и его князья. Крымско-готский сборник. [Архівовано 1 липня 2019 у Wayback Machine.] // — Симферополь: Бизнес-Информ, 2005. — С. 127. — 295 с. — ISBN 978-966-648-061-1.
  6. ↑ Мурзакевич Николай. История Генуэзских поселений в Крыму [Архівовано 30 вересня 2020 у Wayback Machine.] // — Одесса: Городская типография, 1955. — С. 87. — 116 с.
  7. ↑ Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyeti'nde Kefe: (1475—1600). [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.] // — Ankara: Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları, 2000. — Т. 1. — 570 с. — ISBN 975-17-2363-9.
  8. ↑ Ведомость о выведенных из Крыма в Приазовье христианах… от 18 сентября 1778 года. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Азовские Греки.
  9. ↑ Ф. П. Ходеев. К истории переселения греков из Крыма в Новороссию в XVIII веке [Архівовано 30 червня 2017 у Wayback Machine.] // Реконструктор РФ.
  10. ↑ Лашков Ф. Ф. Камеральное описание Крыма, 1784 года: Каймаканствы и в оных каймаканами кто состоит. [Архівовано 11 січня 2020 у Wayback Machine.] // Известия Таврической ученой архивной комиссии. — Симф. : Типогр. Таврическ. Губ. Земства, 1888. — Т. 6.
  11. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Манифест о принятии полуострова Крымского, острова Тамани и всей Кубанской стороны под российскую державу. 1783 год с. 96.
  12. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Указ Екатерины II об образовании Таврической области. 8 февраля 1784 года, стр. 117.
  13. ↑ О новом разделении Государства на Губернии. (Именный, данный Сенату.). Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 5 квітня 2022.
  14. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Из Указа Александра I Сенату о создании Таврической губернии, с. 124.
  15. ↑ Лашков Ф. Ф.. Сборник документов по истории Крымско-татарского землевладения. // Известия таврической учёной комиссии. [Архівовано 20 липня 2010 у Wayback Machine.] // А. И. Маркевич. — Таврическая учёная архивная комиссия. — Симферополь: Типография Таврического губернского правления, 1897. — Т. 26. — С. 86.
  16. ↑ Военная топографическая карта полуострова Крым, составленная Мухинымю // Etomesto.ru (1817).
  17. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Ведомость о казённых волостях Таврической губернии 1829 г. с. 127.
  18. ↑ Военно-топографическая карта Крыма полковника Бетева. // Etomesto.ru (1842).
  19. ↑ Таврическая губерния. Список населённых мест по сведениям 1864 г. / М. Раевский. [Архівовано 3 червня 2020 у Wayback Machine.] // — Центральный статистический комитет Министерства внутренних дел. — СПб: Типография Карла Вульфа, 1865. — С. 44. — 137 с. — (Списки населенных мест Российской империи).
  20. ↑ Трехверстовка Крыма. Военно-топографическая карта. // Etomesto.ru (1865—1876).
  21. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. [Архівовано 5 вересня 2018 у Wayback Machine.] // — Санкт-Петербург: Статистический комитет МВД, 1886. — Т. 8. — С. 70. — 157 с.
  22. ↑ Вернер К. А. Алфавитный список селений // Сборник статистических сведений по Таврической губернии. [Архівовано 14 липня 2019 у Wayback Machine.] // — Симферополь: Типография газеты Крым, 1889. — Т. 9. — 698 с.
  23. ↑ Верстовка Крыма от Военно-топографического Депо. (Центр и ЮБК). // Etomesto.ru (1890).
  24. ↑ Борис Веселовский. История земства за сорок лет. Т. 4; История земства. [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // — Санкт-Петербург: Издательство О. Н. Поповой, 1911.
  25. ↑ Таврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1892 год. [Архівовано 14 лютого 2021 у Wayback Machine.] // — 1892. — С. 72.
  26. ↑ Таврический Губернский Статистический комитет. Календарь и Памятная книжка Таврической губернии на 1902 год. [Архівовано 16 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // — 1902. — С. 126—127.
  27. ↑ Часть 2. Выпуск 6. Список населенных пунктов. Симферопольский уезд // Статистический справочник Таврической губернии / сост. Ф. Н. Андриевский; под ред. М. Е. Бененсона. [Архівовано 27 травня 2020 у Wayback Machine.] // — Симферополь, 1915. — С. 76.
  28. ↑ История городов и сел Украинской ССР. / П. Т. Тронько. — 1974. — Т. 12. — С. 521. — 15 000 экз.
  29. ↑ 21 января 1921 года на территории Севастопольского уезда был создан Балаклавский район: Один день из жизни Севастополя. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 17 травня 2020.
  30. ↑ И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. // Крым. Путеводитель. [Архівовано 25 листопада 2019 у Wayback Machine.] // — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.
  31. ↑ Неделькин Е. В., Хапаев В. В. Село Чоргунь в первой половине 20-х годов XX века // Вестник Нижневартовского государственного университета,№ 4. Стр. 15—22. [Архівовано 14 березня 2022 у Wayback Machine.] // — Нижневартовск: Изд-во Нижневартовского гос. университета, 2015.
  32. ↑ Коллектив авторов (Крымское ЦСУ). Список населенных пунктов Крымской АССР по всесоюзной переписи 17 декабря 1926 года. [Архівовано 31 серпня 2021 у Wayback Machine.] // — Симферополь: Крымское центральное статистическое управление., 1927. — С. 120, 121. — 219 с.
  33. ↑ Постановление ВЦИК РСФСР от 30.10.1930 о реорганизации сети районов Крымской АССР. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 17 травня 2020.
  34. ↑ Постановление ГКО № 5859сс от 11.05.44 «О крымских татарах». Архів оригіналу за 2 травня 2017. Процитовано 17 травня 2020.
  35. ↑ Постановление ГКО от 12 августа 1944 года № ГКО-6372с «О переселении колхозников в районы Крыма».
  36. ↑ Неделькин Е. В. Село Черноречье в 1944—1945 годах // Социосфера, № 3. Стр. 11—14. [Архівовано 19 серпня 2019 у Wayback Machine.] // Пенза: Научно-издательский центр «Социосфера», 2015.
  37. ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 18.05.1948 «О переименовании сельских Советов и населенных пунктов Крымской области». Архів оригіналу за 19 серпня 2017. Процитовано 17 травня 2020.
  38. ↑ Неделькин Е. В., Хапаев В. В. Административно-территориальное деление Балаклавского района в 50-е годы XX века // Культура, наука, образование: проблемы и перспективы: Материалы IV Всероссийской научно-практической конференции. Ч. I. [Архівовано 12 вересня 2017 у Wayback Machine.] // — С. 286—287. — Нижневартовск: Изд-во Нижневартовского гос. университета, 2015.
  39. ↑ а б Справочник административно-территориального деления Крымской области на 15 июня 1960 года / П. Синельников. — Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся. — Симферополь: Крымиздат, 1960. — С. 31. — 5000 экз.
  40. ↑ Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783—1998 гг. Справочник. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Из Указа Президиума Верховного Совета Украинской ССР О внесении изменений в административное районирование Украинской ССР по Крымской области, с. 442.
  41. ↑ Ефимов С. А., Шевчук А. Г., Селезнёва О. А. Административно-территориальное деление Крыма второй половины XX века: опыт реконструкции, Стр. 44. // Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского, 2007. — Т. 20.
  42. ↑ Крымская область. Административно-территориальное деление на 1 января 1968 года / сост. М. М. Панасенко. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] // — Симферополь: Крым, 1968. — С. 18. — 10 000 экз.
  43. ↑ Крымская область. Административно-территориальное деление на 1 января 1977 г. / сост. М. М. Панасенко. [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] // — Симферополь: Исполком Крымского областного совета депутатов трудящихся, Таврия, 1977. — С. 99.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хворостянка&oldid=41707322