French
DeutschХе Сяннін — Вікіпедія
| Хе Сяннін | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 27 червня 1878 Британський Гонконг, Велика Британія |
| Померла | 1 вересня 1972 (94 роки) Пекін, КНР |
| Поховання | Нанкін і Tomb of Liao Zhongkai and He Xiangningd |
| Країна |  КНР Республіка Китай (1912—1949) |
| Діяльність | політична діячка |
| Alma mater | Японський жіночий університетd і Joshibi University of Art and Designd |
| Посада | член комітету Народної політичної консультативної ради КНРd і член Всекитайських зборів народних представниківd |
| Партія | Тунменхой і Revolutionary Committee of the Chinese Kuomintangd |
| У шлюбі з | Liao Zhongkaid |
| Діти | Liao Chengzhid |
| Автограф | .jpg) |
Хе Сяннін (何香凝|何香凝|Hé Xiāngníng; 何香凝 (何香凝|何香凝|Hé Xiāngníng); 1878—1972) — китайська революціонерка, феміністка, політична діячка, художниця і поетеса[1]. Учасниця революційної організації Сунь Ятсена Тунменхой. Під час правління Сунь Ятсена в Гуанчжоу обіймала посаду міністерки у справах жінок і виступала за гендерну рівність. У 1924 році організувала перший в Китаї мітинг у міжнародний жіночий день. Після вбивства чоловіка в 1925 році й масового винищення китайських комуністів у 1927 році відійшла від партійної політики на 20 років, але активно брала участь в організації опору японського вторгнення до Китаю.
У 1948 році стала однією зі співзасновників Революційного Комітету Гоміндану. Після заснування КНО Хе Сяннін займала кілька високих посад: була віцеголовою національного комітету політичної консультативної ради Китаю (1954—1964 роки), віцеголовою Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (1959—1972), головою Революційного Комітету партії Гоміньдан (1960—1972), і почесною керівницею Всекитайської Федерації Жінок.
Хе Сяннін також відома художниця Ліннаньської Школи Китайського мистецтва і в 1960-ті роки обіймала посаду голови китайської асоціації художників. Національний музей Хе Сяннін був відкритий в Шеньчжені в 1997 році, а її роботи публікували на китайських поштових марках.
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася 27 червня 1878 року[2] в заможній гонконзькій родині, при народженні отримала ім'я Хе Цзянь (何諫). Батько, Хе Бінхуань (何炳桓), уродженець Наньхая, що у провінції Гуандун, був успішним бізнесменом. Він спеціалізувався на чайних перевезеннях та інвестиції в нерухомість[1][3]. Хе Сяннін переконала батька дати їй змогу отримувати освіту разом з братами і з юності була старанною студенткою.
Хе Сяннін дотримувалася феміністичних поглядів ще з юності[4], люто пручаючись вказівкам батька бинтувати ноги. Через її нібито «великий розмір ноги», що вважався завадою вдалому шлюбу, у жовтні 1897 року Хе Сяннін погодилася на шлюб з Ляо Чжункаєм, китайцем американського походження, який був проти одруження з жінкою з забинтованими ногами[1]. Це було весілля за згодою, адже Хе і Ляо мали багато спільного: обоє виявляли любов до мистецтва і тягу до знань, а також пристрасно бажали покращити становище в країні. Хе Сяннін продала свої дорогоцінні прикраси та віддала всі заощадження, щоб отримати 3 тисячі срібних монет для навчання чоловіка в Японії, куди він вирушив у 1902 році, і через 2 місяці поїхала за ним. В Японії Сяннін навчалася в підготовчій школі для вступу до Токійської школи для жінок[1].
Дочка, Ляо Менсін, була широко відомою перекладачкою з японської, англійської та французької. Син Ляо Ченчжі був членом Політбюро, а також обіймав посаду віцеголови Постійного комітету ВЗНП. У 1983 році, перед раптовою смертю, був призначений віцепрезидентом Китаю[2].
Політична діяльність[ред. | ред. код]
У 1903 році, проживаючи в Токіо з чоловіком, Сяннін зустріла китайського революціонера Сунь Ятсена. Подружжя стало першими учасниками революційного руху Тунменхой під його проводом, і Хуан Сін, китайський революціонер-мілітарист, друга людина в організації Тунменхой після Сунь Ятсена, навчав їх використовувати зброю у підготовці до революції. Сяннін орендувала будинок для першої секретної операції Тунменхой[1].
Хе Сяннін на короткий термін повернулася до Гонконгу, щоб народити доньку Ляо Менсін. Залишивши її з родиною, повернулася до Токіо. Там вона навчалася малювання в Токійській школі мистецтв для жінок[3] у художника Райсьо (田中頼璋}}(яп.) 田中頼璋) і допомагала в агітаційній роботі Тунменхой, яка полягала в дизайні та шитті революційних прапорів й емблем. У 1908 році народила сина, Ляо Ченчжі (кит. 廖承志|廖承志}}廖承志)[1].
Повернулася з чоловіком до Гонконгу в 1911 році[1], в рік Сіньхайської революції. У 1913 році Хе Сяннін познайомилася з Сун Цінлін, що пізніше одружилася з Сунь Ятсеном. Подружжя дотримувалися позиції Сунь Ятсена, неприязно ставлячись до генерала Юань Шикая, котрий відійшов від ідей революції, однак після низки невдач під час другої революції, були вигнані в Японії[1][3].
Уряд Сунь Ятсена[ред. | ред. код]
В 1916, Хе Сяннін з чоловіком переїхали в Шанхай для розробки нового плану революції. У 1921 році Сунь Ятсен створив власний революційний уряд в провінції Гуандун і призначив чоловіка Сяннін міністром фінансів. Вона переконала військово-морських командирів приєднатися до уряду Сунь Ятсена. В Гуанчжоу Сяннін і Сун Цінлін організували асоціацію жінок зі збору коштів[1], необхідних для забезпечення солдатів медикаментами та одягом. Більше того, Сяннін продала безліч своїх картин для реалізації військових цілей. Коли генерал Чень Цзюнмін виступив проти Сунь Ятсена в 1922 році, Хе Сяннін влаштувала возз'єднання революціонера з дружиною і пішла на ризик, щоб звільнити свого чоловіка, якого утримували повстанці[1].
У серпні 1923 року Хе Сяннін стала членкинею центрального виконавчого комітету Гоміндану і посіла посаду міністерки у справах жінок при уряді Сунь Ятсена[3]. Вона висувала ідеї «повної рівності для жінок у юридичних, соціальних, економічних та освітніх правах», а також організувала перший китайський мітинг з нагоди міжнародного жіночого дня 8 березня 1924 року. Хе Сяннін відкривала лікарні та школи для жінок в Гуанчжоу.
Воєнний період[ред. | ред. код]
Після смерті Сунь Ятсена в березні 1925 року праве і ліве крило Гоміндану змагалися за лідерство в партії. Ляо Чжункай як лідер лівого крила був убитий в Гуанчжоу в серпні[3]. Хе Сяннін залишалася поруч з чоловіком протягом усього часу та всі її речі були просякнуті кров'ю.
Лідером партії був негайно призначений Чан Кайші, який почав похід гоміньданівської Національно-революційної армії Китаю проти північних мілітаристів. На підтримку походу Хе Сяннін організувала рух Червоного Хреста, об'єднавши жінок робітничого класу і відправивши їх до Уханю. Однак, коли Гоміньдан під керівництвом Чан Кайші виступив проти комуністів у 1927 році, багатьох з цих жінок вбили. У зв'язку з цією подією, Хе Сяннін залишила партійну політику на наступні 20 років[4]. Вона переїжджала в Гонконг і Сінгапур, об'їздила всю Європу, експонувался на виставках у Лондоні, Парижі, Бельгії, Німеччині і Швейцарії[3].
Після Мукденського інциденту і подальшої японської інтервенції в Маньчжурії у 1931 році, Хе Сяннін повернулася в Шанхай, організувавши разом з Шень Цзюньчжу (沈钧儒) Національну Асоціацію Порятунку, з метою опору японської агресії[3]. Вона була змушена тікати з Шанхаю після Другої Шанхайської битви в 1937 році, і з Гонконгу після Гонконгської оборони 1941 року. Потім, під час японо-китайської війни, Хе кілька років провела у Гуйліні.
Китайська народна республіка[ред. | ред. код]
У 1948 році, під час громадянської війни в Китаї, Хе Сяннін, Чи Цзішень та інші партійні члени Гоміндану, налаштовані проти лідерства Чан Кайші, організували Революційний Комітет Гоміндану[3]. Після перемоги комуністів у громадянській війні й заснування Китайської Народної Республіки в 1949 році, революціонерка переїхала в Пекін і зайняла кілька високих посад в Комуністичному уряді. Її призначили віцеголовою національного комітету Народної політичної консультативної ради Китаю (1954—1964), віцеголовою Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (1959—1972), головою Революційного комітету Гоміндану (1960—1972), головою Комітету Міжнародних Відносин, і почесним головою Всекитайської Федерації Жінок[3].
Хе Сяннін працювала до 1959, до 80 років. І навіть після цього продовжувала займати деякі офіційні пости. 1 вересня 1972 року[5], Хе Сяннін померла від пневмонії у віці 94 років. Похована разом з чоловіком в його мавзолеї в Нанкіні[1].
Мистецька діяльність[ред. | ред. код]
У липні 1960 року, будучи відомою художницею Линнаньської Школи Китайського мистецтва, Хе Сяннін обрана третьою керівницею Китайської асоціації художників[6]. Мисткиня тяжіла до зображення цвітіння сливи та сосни, а також тигрів і левів. Колекція її картин була опублікована в 1979 році в провінції Гуандун[3].
18 квітня 1997 року, в Шеньчжені відкрився Музей мистецтв Хе Сяннін. Це перший музей національного рівня в Китаї, відкритий на честь одного художника. Президент Цзян Цземінь зробив каліграфічний напис для назви музею[7]. У червні 1988 року Пошта Китаю випустила 3 поштові марки (1998-15Т) з картинами Сяннін[8].
Хе Сяннін за час своєї мистецької кар'єри опублікувала такі збірки, як «Збірка ілюстрацій Хе Сяньньінг» (《何香凝画集》), «Збірка поезії та каліграфії Хе Сяньньінг» (《何香凝诗画辑》) та «Збірка поезії та каліграфії Шуанцин» (《双清诗画集》).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м Lee, Lily Xiao Hong; Stefanowska, A. D. (2003). Biographical Dictionary of Chinese Women: The Twentieth Century, 1912—2000. [Архівовано 8 жовтня 2018 у Wayback Machine.] M.E. Sharpe. pp. 200—204. ISBN 978-0-7656-0798-0.
- ↑ а б Ming Xin (2014). «廖承志和他的母亲何香凝» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] [Liao Chengzhi and his mother He Xiangning]. National People's Congress of China (in Chinese) (15): 51-53.
- ↑ а б в г д е ж и к л Song, Yuwu (2013). Biographical Dictionary of the People’s Republic of China [Архівовано 28 листопада 2018 у Wayback Machine.]. McFarland. p. 117. ISBN 978-1-4766-0298-1.
- ↑ а б Encyclopedia of Women Social Reformers [Архівовано 27 листопада 2018 у Wayback Machine.]. ABC-CLIO. 2001. pp. 292-3. ISBN 978-1-57607-101-4.
- ↑ «1972年9月1日 民革中央主席、画家何香凝病逝» [Архівовано 27 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. People's Daily (in Chinese). Retrieved 27 February 2016.
- ↑ «中国美协简介» [Архівовано 11 квітня 2016 у Wayback Machine.] (in Chinese). China Artists Association. Retrieved 27 February 2016.
- ↑ «Introduction» [Архівовано 2 березня 2016 у Wayback Machine.] (in Chinese). He Xiangning Art Museum. Retrieved 27 February 2016.
- ↑ «1998-15《何香凝国画作品》特种邮票» [Архівовано 2 травня 2019 у Wayback Machine.] (in Chinese). China Stamps. Retrieved 27 February 2016.
|
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |