French
DeutschІсхакі Гаяз — Вікіпедія
| Ісхакі Гаяз | |
|---|---|
 | |
| Народився | 10 лютого 1878 аул Явширма Чистопольського повіту, Казанська губернія, Російська імперія |
| Помер | 22 липня 1954 (76 років) Туреччина, Анкара |
| Поховання | цвинтар Едірнекапиd |
| Країна |  Російська імперія Туреччина |
| Діяльність | письменник, політик, журналіст |
| Знання мов | татарська |
| Конфесія | іслам |
Гаяз Ісхакі (Іделле, тат. Ğayaz İsxaqıy, Гаяз Исхакый; 10 лютого 1878, сел. Явширма — 22 липня 1954) — татарський політичний діяч, письменник і журналіст.
Народився в селищі Явширма (тепер — Кутлушкіно, Чистопольський район Татарстану). Навчався в медресе Чистополя та Казані, Татарській «вчительській школі» . У 1900 р. організовує таємне студентське товариство «Шекердлек» і «видає» рукописну газету «Тереккий» («Поступ»).
Перший твір письменника-початківця — «Радість пізнання» було надруковано у 1896 році. Згодом до нього додалися «Капелюшниця», «Життя з трьома дружинами», «Донька злидаря», «Син багатія», «Два кохання» та інші романи і оповідання.
В 1902—1903 роках працює викладачем математики і російської мови в оренбурзькому медресе «Хусаїнія», потім повертається до Казані.
Революціонер[ред. | ред. код]
У 1903 році вийшшла повість-антиутопія «Ике йоз елдан сон инкыйраз» («Вимирання через двісті років»), в якому Ісхакі попереджав про загрозу зникнення татарської мови і культури, якщо громада і надалі буде перебувати під впливом мулл-кадимістів і релігійних авторитетів — ішанів, якщо народ не залучать до справжньої освіти.
З початком революції 1905 року Ісхакі бере активну участь у вуличних демонстраціях, мітингах у селах, пише статті, видає власну газету «Тан йолдизи» («Ранкова зоря»). Відстоює соціалістичні погляди, близькі до есерівських. У серпні 1905 р. на першому мусульманському з'їзді в Нижньому Новогороді очолює групу соціалістів.
В 1906 році Ісхакі зарештовують і ув'язнюють в чистопольській тюрмі. У 1907 — повторний арешт і заслання до Архангельської губернії, де він знайомиться з іншим засланим соціалістом — Юзефом Пілсудським. В 1908 році, не дочекавшись звільнення, тікає з заслання, спочатку — до Петербургу, а згодом — до Османської імперії, де якраз відбулася Молодотурецька революція. Пише оповідання і п'єси, бере активну участь у громадському житті, друкує статті, відверто критикуючи османську владу і османське суспільство.
В 1911 р. Ісхакі нелегально повертається до Росії, живе у Петербурзі, але у 1912 році його вистежують, заарештовують і знову засилають до міста Мезень. Наступного року він виходить на свободу за амністією і з тріумфом повертається на батьківщину.
Ісхакі знову пише. З-під його пера виходять «Пекло», «Чи це життя?», «Мулла бабай», «Солдат», «Маячня», «Зулейха», «Вчителька». Не залишає він і політичну діяльність, друкується у Казані, Москві, Петербурзі, видає власну газету «Іль» («Вітчизна»), яку закривають в 1915 р. Забороняють і наступний його часопис «Сюз» («Слово»).
Державний діяч[ред. | ред. код]
Після лютневої революції стає одним з визнаних лідерів національного руху. Загальноросійський мусульманський з'їзд (Москва, травень 1917) за активної участі Ісхакі вимагає перетворення Росії на федеративно-демократичну республіку із забезпеченням всебічної автономії мусульман. За його ініціативою створюють і Центральну національну раду.
На казанському II з'їзді мусульман Ісхакі обирають до «Міллі Шура» («Національної Ради») на чолі з Садрі Максуді. «Міллі Меджліс» («Національний Конгрес»), що працював з кінця 1917 — до початку 1918 року в Уфі, проголошує створення «Штату Ідель-Урал» на теренах колишніх Казанської, Уфимської та Оренбурзької губерній і формує «Міллі ідаре» («Національну адміністрацію») з шести департаментів. Гаяз Ісхакі очолює Департамент закордонних справ.
Після того як більшовики знищили «Ідель-Урал», Ісхакі змушений піти в підпілля. Із відступом більшовиків Національна адміністрація відновила свою роботу, але прихід до влади Колчака призвів до нових переслідувань ватажків національного руху — цього разу судових.
Еміґрант[ред. | ред. код]
В 1919 році Ісхакі, як представник «Ідель-Урал» вирушає до Парижа — на мирну конференцію. Зворотний шлях до Татарстану для нього закривається.
Він стає одним із лідерів татарської еміграції, не припиняючи водночас літературної роботи. Він пище драми «Між двох вогнів», «На хвилях», романи «Дорогою додому», «Осінь», Велике свято", комедію «Жан Байвич». З 1928 р. видає в Берліні журнал «Міллі юл» (Шлях нації).
В 1934–1938 рр. Ісхакі відвідує Китай, Корею, Японію, всюди намагаючись згуртувати громаду і організувати її для боротьби за права свого народу. Організовує часопис «Міллі байрак» (Національний прапор). Національний Курултай обирає Ісхакі головою своюї Національної Ради.
Ліворуч сидять: 3-й О. Г. Лотоцький, 4-й В.-Г. Джабагієв, 6-й Г. Ісхакі, 7-й М. М. Ковальський, 8-й М. Е. Расулзаде
У Варшаві за пропозицією свого старого товариша Юзефа Пілсудського бере участь в роботі організації антисталінського спрямування «Прометей», що об'єднувала емігрантів різних національностей. З початком другої світової війни залишає Польщу і переїжджає до Туреччини.
Помер в Анкарі 24 липня 1954 року. Похований на цвинтарі Едірнекапи у Стамбулі.
Посилання[ред. | ред. код]
- Фотографія могили Гаяза Ісхакі в Стамбулі [Архівовано 15 квітня 2008 у Wayback Machine.]
- Історико-меморіальний і етнографічний комплекс Гаяза Ісхакі [Архівовано 17 липня 2009 у Wayback Machine.]
- Татарский мир • Гаяз Исхаки «Кто он? Кто он, кто нашу нацию взрастил?»
|
