French
DeutschГабель Станіслав Іванович — Вікіпедія
| Габель Станіслав Іванович | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 25 квітня (7 травня) 1849 |
| Місце народження | Дударі, Македонська волость, Канівський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
| Дата смерті | 24 січня 1924 (74 роки) |
| Місце смерті | Петроград, РСФРР, СРСР |
| Громадянство |  Російська імперія →  СРСР |
| Професії | оперний співак, композитор, музичний педагог |
| Освіта | Музичний університет Фридерика Шопена і Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова |
| Відомі учні | Скорульський Михайло Адамович і Климов Михайло Георгійович |
| Співацький голос | бас |
| Інструменти | вокал[d] |
| Жанри | класична музика |
| Заклад | Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова |
| Нагороди |     |
 Файли у Вікісховищі | |
Станісла́в Іва́нович Габ́ель (1849—1924) — оперний співак (бас-кантанте), вокальний педагог, композитор, режисер; заслужений артист Республіки (1923).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у 1849 році у родовому маєтку поблизу села Дударі Київська губернії. Ріс в музичній обстановці; від 9 років навчався грі на фортепіано — його батько був драгунським полковником, грав на багатьох музичних інструментах та влаштовував в своєму київському будинку музичні концерти.
Початкову освіту отримав у Першій київській гімназії. У 1866 році поступив до Варшавського музичного інституту. Педагогами були по класу фортепіано Юліуш Янота та Рудольф Штробль, по класу співу — Франческо Чаффеі, по теорії музики — Станіслав Монюшко. Протягом 1870—1873 років продовжив навчання — в Мілані та Парижі (у сина Луїджі Лаблаша). 1874 року повернувся до Російської імперії[1].
Виступав в концертах — як співак та піаніст, брав участь в оперних постановках, зокрема в опері Різдвяна ніч Миколи Лисенка (друга редакція), у київському театрі виконав партію Пацюка.
Вирішив продовжити навчання, поступив в Петербурзьку консерваторію, протягом 1875—1879 років навчався у Камілло Еверарді — по класу співу — та Василя Самуся.
Після закінчення навчання залишився в Петербурзькій консерваторії викладати — спочатку як помічник Еверарді, від 1884 року — самостійно; з 1886-го — професор. 1911 року, за пропозицією Глазунова, отримав звання заслуженого професора. Керував класом сольного співу, завідував оперним класом (разом з Йосипом Палечеком). Здійснював постановки учнівських спектаклів, серед постановок: «Фіделіо» Бетховена, «Весілля Фігаро» та «Дон Жуан» В. А. Моцарта. 1899 року диригував прем'єрою опери «Серед розбійників» Рубінштейна в Петербурзі. В консерваторії працював до 1923 року.
Серед його учнів: Амірджан Беглар Богданович, Андреєв Павло Захарович, Боначич Антон Петрович, Брагін Олександр Михайлович, Бухтояров Дмитро Іванович, Вепринський Борис Семенович, Генджян Магдалина Лук'янівна, Грохольський Володимир Петрович, Єрмаков Антон Степанович, Єршов Іван Васильович, Ільїн Семен Іванович, Інсарова Марія Миколаївна, Ісаченко Костянтин Степанович, Каміонський Оскар Ісакович, Каракаш Михайло Миеолайович, Єкабс Каркліньш, Касторський Володимир Іванович, Кедров Микола Миколайович, Кузя Єфросинія Іванівна, Курзнер Павло Якович, Лабінський Андрій Маркович, Клюзнер Лазар Йосипович, Левідов Йосип Йонович, Луначарський Михайло Васильович, Матвєєв Олександр Матвійович, Матова Олександра Костянтинівна, Мигай Сергій Іванович, Морськой Гаврило Олексійович, Новський Леонід Андріійович, Нолле Микола Михайлович, Кіпрас Петраускас, Сафонов Микола Матвійович, Седльницький Едмунд Станіславович, Секар-Рожанський Антон Владиславович, Тальян Шара Мкртиєвич, Тихонов Павло Ілліч, Томарс Йосип Семенович, Фрейдков Борис Матвійович, Чаров Роман Ісидорович, Чернов Аркадій Якович, Чистяков Микола Петрович.
Також від 1894 року працював педагогом-репетитором в імператорському Маріїнському театрі.
Окрім основної роботи також концертував та писав. Брав участь в українських концертах, виступах хору петербурзьких студентів та в слов'янських концертах у залі петербурзького «Соляного містечка», у виконанні оперних сцен. 1881 року виконав сольну партію в «Реквіємі» Джузеппе Верді в Павловському вокзалі. Був першим виконавцем партій: Кау-Цінга («Син мандарина» Цезаря Кюї, 1879), Найсвітлішого та Пана Голови («Вакула коваль» Миколи Соловйова, 1880).
Є автором кількох романсів: «Сосна», вірші М. Лермонтова; «Мій геній» («О, пам'ять серця»), вірші К. Батюшкова; «Голос в лісі», вірші А. Майкова; «Орач та квітка»; «Чому поблякли рози», переклади з Гейне; «Море виє, море стогне», вірші Д. Давидова.
Брав участь в складенні та редагуванні збірника: «Репертуар співаків та співачок: Зібрання арій, каватин та романсів із кращих класичних та сучасних виробів» — 11 випусків. Випуски I—V (сопрано), VI—VII (мецо-сопрано), VIII, IX (тенор), Х (баритон), XI (бас), 1888—1890.
Йому присвятили свої романси В. Орлов («Східна квітка», 1896) та Римський-Корсаков («Ехо», 1897).
Пам'ять[ред. | ред. код]
- Станіслав Габель епізодичний персонаж у романі Раїси Іванченко «Клятва», присвяченого життю Михайла Драгоманова.
- Композитор Федір Якименко присвятив Станіславу Габелю свій твір для змішаного хору «Поле зыблется цветами» на вірші Аполлона Майкова[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Словарь сценических деятелей (рос.). Спб: Труд. 1899. с. 1—2.
- ↑ Акименко, 1899, с. 8.
Джерела[ред. | ред. код]
- Історія театру [Архівовано 3 липня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- Акименко Ф. Три Хора для смѣшанныхъ голосовъ безъ сопровожденія : [рос.]. — Leipzig : M. P. Belaieff, 1899. — 18 с.
- Габель Станислав Иванович // Словарь сценических деятелей : [рос.]. — Санкт-Петербург, 1900. — № 4. — С. 1-2.
- Алейников М. И. Габель, Станислав Иванович // Энциклопедия Всемирная история : [рос.].
Посилання[ред. | ред. код]
- Габель Станіслав Іванович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 425.
- Габель Станіслав Іванович [Архівовано 23 жовтня 2020 у Wayback Machine.] //ЕСУ
 | Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
