Каменщик Василь Вікторович — Вікіпедія

Каменщик Василь Вікторович
Ім'я при народженні	Василь Вікторович Каменщик
Народився	14 січня 1944(1944-01-14) с. Новогригорівка Перша, Долинський район, Кіровоградська область
Помер	27 квітня 2023(2023-04-27) (79 років) м. Львів
Національність	українець
Громадянство	СРСР→ Україна
Навчання	інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту
Напрямок	скульптура, архітектура
Нагороди	медаль «Найрамдал» (Монголія), орден святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, орден «За вірність» імені Василя Стуса

Васи́ль Ві́кторович Ка́менщик (14 січня 1944, с. Новогригорівка Перша, Долинський район, Кіровоградська область — 27 квітня 2023, Львів) — український скульптор, професор кафедри монументальної скульптури Львівської національної академії мистецтв (1990), член Академії архітектури України (2005) та Спілки архітекторів України, головний архітектор міста Львова (2002—2006).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 14 січня 1944 року у с. Новогригорівка Перша Долинського району Кіровоградської області у родині Віктора Федосійовича та Марфи Дмитрівни Каменщиків. Невдовзі родина переїхала до міста Станіслава. Змалку Василь прихилявся до всього гармонійного і красивого. У школі цікавився різними видами мистецтва, зокрема архітектурою.

Закінчивши десятирічку, 1961 року вступив на інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту. Після закінчення інституту з серпня 1967 року, понад три десятиліття працював у Львівському державному інституті проєктування міст «Містопроект», а від 1976 року — керівником комплексної проєктної майстерні КПМ-1 цього ж інституту^[1].

Від 1990 року — професор кафедри монументальної скульптури Львівської національної академії мистецтв. Від 2002 року й до виходу на заслужений відпочинок у 2006 році — головний архітектор міста Львова — начальник управління архітектури та містобудування Львівської міськради. Від 2008 року — головний експерт з архітектури Львівської обласної філії ДП «Укрдержбудекспертиза». Співпрацював з Національним університетом «Львівська політехніка» у процесі творчих обговорень проєктів.

Водночас професія була його найбільшим захопленням, а рідні — його однодумцями. З дружиною Евеліною-Анною Андріївною (видатний художник книги) виховали сина Андрія, який продовжив справу батька — закінчив у 1992 році Національний університет «Львівська політехніка» та став архітектором.

Займався громадською діяльністю, зокрема, був членом Спілки архітекторів України, Львівської обласної ліги творчих спілок та правління Львівської обласної організації «Меморіал».^[2]

Помер 27 квітня 2023 року. Похований на 31 полі Сихівського цвинтаря у Львові^[3].

Творчість[ред. | ред. код]

Василь Каменщик є автором сотень реалізованих проєктів^[4].

Будівлі[ред. | ред. код]

• будівля львівського палацу мистецтв на вул. Коперника (1983–1996);^[5]
• будівля львівської обласної податкової адміністрації на вул. Стрийській (1977–1987). Об'єкт початково проєктувався як адміністративний будинок Львівського обкому КП України та облвиконкому;^[6]
• комплекси будівель Львівського обласного управління СБУ на вул. Вітовського (1970–1985);
• будівля кінотеатру імені О. П. Довженка у співавторстві з архітекторами Анатолієм Ващаком та Євгенією Мінковою, а також конструкторами М. Бачинським, Ю. Хробаком;^[7]
• будівля рибного магазину «Океан» у співавторстві з архітектором Ярославом Мастило (1982, вул. Володимира Великого, 26-А).^[8]
• будівля Державного інституту проектування міст «Містопроект» на вул. Чупринки (співавторство з архітекторами Зіновієм Підлісним, Борисом Кузнецовим, Миколою Столяровим, 1982—1986);^[1][9]
• Південний (1970—1985) та Сихівський (1976—2002) житлові масиви;
• комплекс будівель, початково задуманий як громадський центр південного житлового масиву на вул. Княгині Ольги, 106, 108, 114, 116, у співавторстві з архітекторами Зіновієм Підлісним, Юлією Верблян та Віталієм Петельком;^[10]
• реконструкція палацу Потоцьких під будинок прийомів Президента України на вул. Коперника (1999);
• санаторій «Перлина Прикарпаття» (м. Трускавець).^[11]

Пам'ятники[ред. | ред. код]

• стела з барельєфом Михайла Грушевського, у співавторстві зі скульптором Еммануїлом Миськом. Встановлена 1991 року перед будівлею Державного меморіального музею М. Грушевського у Львові;
• Михайлові Грушевському (1994), жертвам політичних репресій (1998), патріарху Димитрію (2001), Вячеславу Чорноволу (2002) та меморіалу «Марсове поле» (1970) у Львові;
• Пам'ятник Ю. Мельничуку у Львові (1973, співавторство — скульптор Яків Чайка);^[12]
• Тарасові Шевченку у Новому Роздолі (1987), Сокалі (1989), Моршині (1997) на Львівщині, а також у м. Коломия на Івано-Франківщині (1988);
• Василю Стефанику (1994), Іванові Франку (1995, співавтори скульптори Любомир Яремчук та Микола Посікіра) у Івано-Франківську;^[13]
• Іванові Франку (1999) у м. Відень (Австрія);
• Степанові Бандері у Стрию (1991), Старому Самборі (2008), Трускавці (2010);
• Капличка-пам’ятник жертвам комуністичних репресій (1995, замковий парк у Золочеві; у співавторстві зі скульптором Теодозією Бриж, художниками — Євгеном та Яремою Безнісками)^[14];
• надмогильного пам'ятника князю Святославу Володимировичу поблизу Славська на Львівщині (1996–2008);
• Українського військового меморіалу на горі Маківка у Карпатах (1997);
• Загиблим землякам (1977, в селі Кути у співавторстві зі скульптором Володимиром Бецем)^[15];
• меморіальний знак на місці будинку, де пройшли молоді роки українського актора Амвросія Бучми на розі вулиці Озаркевича та площі Святого Юра; у співавторстві зі скульпторкою Теодозією Бриж (2003)^[16].

Меморіальні таблиці[ред. | ред. код]

• Таблиця із горельєфом Ярослави Музики на вулиці Винниченка, 26 у Львові (1994, бронза, скульптор Еммануїл Мисько).^[17]
• Таблиця Ростиславові Братуню на вулиці Грицая, 8 у Львові (1998, бронза, скульптор Еммануїл Мисько)^[18].
• Таблиця Миколі Івасюку на вулиці Фредра, 7 у Львові (2002), бронза, скульптор Микола Посікіра)^[19].
• Таблиця Константині Малицькій на вул. Драгоманова, 12 у Львові (29 вересня 2009) (співавтор — архітектор Любомир Яремчук)^[20].
• Таблиця Ользі Басараб на вулиці Академіка Романа Кучера, 3/5 у Львові (1999), бронза, скульптор Любомир Яремчук^[21].

Нереалізовані проєкти[ред. | ред. код]

• Конкурсний проєкт другої черги будівництва меморіалу на Марсовому полі — статуї св. Георгія Переможця на коні (1985, скульптор Еммануїл Мисько). Проєкт відзначено премією, не реалізовано^[22].
• Проєкт пам'ятника Шевченку для Дрогобича від 1988 року (співавтори скульптори Йосип Садовський, Іван Самотос). Затверджений, але не був реалізований^[23].

Відзнаки, нагороди[ред. | ред. код]

Десятки проєктів за авторством В. В. Каменщика та під його безпосереднім керівництвом нагороджені дипломами Держбуду України. Нагороджений премією Ради Міністрів СРСР, Золотою медаллю ВДНГ СРСР, за підготовку національних кадрів архітекторів — державною нагородою Монголії — медаллю «Найрамдал» (1981), за видатні заслуги в царині культури — орденом святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. Крім того нагороджений орденом «За вірність» імені Василя Стуса.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 619, 636. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 176—177, 207. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Національний університет «Львівська політехніка». Еліта держави. — Львів : ТОВ «Видавничий центр «Логос Україна», 2008. — 370 с. — ISBN 978-966-1581-02-8.
• Романюк П. «Свій храм» Архітектор Василь Каменщик на тлі історії та нашої доби. — Львів : ЛА «Піраміда», 2015. — 279 с. — ISBN 978-966-441-384-5.
• Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 246—247. — ISBN 5-7705-0178-2.

Нормативний контроль GKG: /g/11b66bs42v