Кирилізація в СРСР — Вікіпедія

Таблиця відповідності між яналіфом і кирилицею для кримськотатарської мови.

Кирилізація в СРСР (рос. кирилизация) — назва кампанії з переведення мов СРСР з латиниці (переважно йшлося про яналіф та єдиний північний алфавіт, запроваджені під час кампанії латинізації) на кирилицю. Відбувалася з кінця 1930-их до 1950-их років.

Передісторія[ред. | ред. код]

Після встановлення радянської влади багато мов СРСР було переведено на латиницю у 1920-х (переважно це були мови, що доти використовували арабицю або не мали міцної писемної традиції). Тому програму кирилізації варто розглядати в контексті змін політики радянської влади на чолі зі Сталіном в середині 1930-их.[1] Сталіна непокоїла поява ворожих партій, особливо з-за кордону. Наприклад, турецька та азербайджанська мови достатньо схожі для взаємного розуміння, а в Туреччині, яка межує з Азербайджаном, осіло багато антирадянських емігрантів. В кінці 1920-их обидві мови використовували латиницю,[2][3] і це могло сприяти поширенню антирадянської літератури в регіоні.

В той же час політику коренізації було офіційно припинено;[1][4] натомість радянська влада стала наголошувати на культурних і мовних перевагах російської як "прогресивної мови"[2] і "офіційної мови революції", тоді як усі соціалістичні країни мали використовувати тільки російську, бо це була "повноцінна мова." В ідеологічному дискурсі комуністичної партії вважалося, що оскільки різні мови і культури живуть і розвиваються мирно, настав час їм об'єднатися в єдиний радянський народ з єдиною російською мовою,[5] який був би лояльним до керівництва комуністичної партії.[6] Натомість корінні культури стали розглядати як "буржуазний націоналізм," що суперечить духові "пролетарського інтернаціоналізму." Крім того, латинський алфавіт, який використовували у багатьох мовах, стали розглядати як "буржуазне письмо," що підтримує гноблення, тому людям, які його використовують було "важко розвиватися разом."[5][4].

Також радянська влада сподівалася, що перехід на кирилицю спростить вивчення російської мови неросіянами, таким чином прискоривши їхню асиміляцію.[3] Це подавалося не як підпорядкування російській культурі, а як найраціональніший шлях розвитку культури в регіоні.[5]

Процес[ред. | ред. код]

Кирилізація багатьох мов розпочалася у 1936-37 роках і тривала до 1950-х. Процесу передували пропагандистські кампанії у багатьох радянських медіях. Наприклад, стверджували, що серед народів, які перейшли на латиницю є ентузіазм перевести письмо на кирилицю.[5][3] Також публікувалися матеріали для дискредитації латиниці;[4] наприклад, в Азербайджанській РСР казали, що латиниця є носієм духу пантюркізму, а її прихильники є ворогами народу.[3] В Туркменській та Молдовській АРСР прихильників латиниці називали "ворогами народу, буржуазними націоналістами та троцькістами."[7][8]

Дискусії щодо доцільності переходу практично не було.[3] Перехід відбувався паралельно з великим терором, тож прихильників латиниці репресували. Попри це у кожному офіційному рішенні щодо переходу з латиниці на кирилицю радянська влада використовували фрази типу "за прямою вимогою радянського народу." Наприклад, під час переходу татарської мови було вказано, що рішення підтримують "робітники, інтелігенція і татарські колгоспники,"[9] а перехід туркменської мови почався з нібито листа підтримки від групи вчителів з міста Байрамали.[7]

Першою мовою, яку перевели з латиниці на кирилицю, стала кабардинська у 1935–1936 рр.,[1] після неї — мови Півночі у 1936. Згодом кирилізацію провели в майже всіх мовах, які незадовго до того пройшли латинізацію (наприклад, в казахській, башкирській, татарській).[4] Станом на 1941 рік 60 із 67 писемних мов СРСР було переведено на кирилицю.[10] Процес продовжився після Другої світової війни у 1950-х, коли було кирилізовано кілька нових мов, таких як дунганська, курдська та уйгурська. Кирилізація торкнулася у 1940-х також країн-сателітів, таких як Монголія та Тува (і, відповідно, їхніх мов — монгольської та тувинської). Втім деякі мови зберегли своє письмо: естонська, латиська, литовська, фінська/карельська, грузинська, вірменська та їдиш.[1][11]

Абхазька та осетинська мови були унікальними випадками: ці дві мови спершу було переведено не на кирилицю, а на грузинське письмо, і лише в 1950-х в них також було проведено кирилізацію.[12] Для деяких мов кирилиця стала першим запровадженням письма. Наприклад, гагаузька мова не мала писемності до 1957 року.[13]

Загалом процес переведення на кирилицю в багатьох мовах був штучно пришвидшений. Наприклад, в киргизькій, башкирській та узбецькій кирилицю було запроваджено одразу, як тільки алфавіт було укладено. Через це багато кириличних алфавітів було впроваджено без урахування особливостей конкретної мови. На думку тюрколога Баскакова[en], попередні латинські алфавіти краще відповідали фонетичним аспектам тюркських мов, ніж кирилиця.[14] Розвиток мовних аспектів було ускладнено Другою світовою війною та Великим терором, в рамках якого було знищено місцеві еліти. Наприклад, публікація татарсько-російського словника на основі кириличної графіки стала можливою тільки після десталінізації в середині 1950-х.[15]

Наслідки[ред. | ред. код]

Наприкінці 1980-х почався зворотний процес. Деякі мови за межами Росії (молдовська,[16] кримськотатарська, азербайджанська, туркменська, узбецька,[17] гагаузька) перейшли на латиницю. Деякі мови в межах Росії запроваджували латиницю (чеченська, татарська), але 2002 року було прийнято Закон про єдину графічну основу, який фактично забороняв використовувати інші писемності крім кирилиці. Після окупації Криму Росією у 2014 кримськотатарську мову в Криму було переведено на кирилицю.

В другій половині 2010-их почався перехід казахської мови на латинку, який заплановано завершити 2025 року. В 2020 році Монголія почала процес активного впровадження старомонгольського письма, яке було у вжитку до кирилізації. За планом уряду, до 2025 традиційне письмо буде вживатися в офіційних документах паралельно з кирилицею.[18][19] Таким чином, за межами Росії лише дві кирилізовані в СРСР мови зберегли кирилицю як єдине письмо: киргизька і таджицька.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Grenoble, L. A. (11 квітня 2006). Language Policy in the Soviet Union (англ.). Springer Science & Business Media. ISBN 978-0-306-48083-6.
  2. ↑ а б Altstadt, Audrey L. (September 2013). The Azerbaijani Turks. ISBN 9780817991838.
  3. ↑ а б в г д Altstadt, Audrey (23 червня 2016). The Politics of Culture in Soviet Azerbaijan, 1920-40 (англ.). Routledge. ISBN 978-1-317-24543-8.
  4. ↑ а б в г Fowkes, B. (4 листопада 1996). The Disintegration of the Soviet Union. ISBN 9780230377462.
  5. ↑ а б в г Korth, Britta (2005). Language Attitudes Towards Kyrgyz and Russian: Discourse, Education and Policy in Post-Soviet Kyrgyzstan (англ.). Peter Lang. ISBN 978-3-03910-605-9.
  6. ↑ Pierobon, Chiara (12 листопада 2013). Music and Political Youth Organizations in Russia: The National Identity Issue (англ.). Springer Science & Business Media. ISBN 978-3-658-04313-1.
  7. ↑ а б Clement, Victoria (29 червня 2018). Learning to Become Turkmen: Literacy, Language, and Power, 1914-2014 (англ.). University of Pittsburgh Press. ISBN 978-0-8229-8610-2.
  8. ↑ Treptow, Kurt W. (November 2022). Romania and World War II. ISBN 9781592112753.
  9. ↑ Абдуллин, Мидхат; Батыев, С. Г. (1977). Татарская АССР: реальность и буржуазные мифы.
  10. ↑ Faller, Helen M. (10 квітня 2011). Nation, Language, Islam: Tatarstan's Sovereignty Movement (англ.). Central European University Press. ISBN 978-963-9776-90-6.
  11. ↑ Kamusella, Tomasz (17 червня 2021). Politics and the Slavic Languages (англ.). Routledge. ISBN 978-1-000-39599-0.
  12. ↑ Jones, Stephen F. (13 вересня 2013). War and Revolution in the Caucasus: Georgia Ablaze (англ.). Routledge. ISBN 978-1-317-98762-8.
  13. ↑ King, Charles (1 вересня 2013). The Moldovans: Romania, Russia, and the Politics of Culture (англ.). Hoover Press. ISBN 978-0-8179-9793-9.
  14. ↑ Ro'i, Yaacov (16 липня 2015). The USSR and the Muslim World: Issues in Domestic and Foreign Policy (англ.). Routledge. ISBN 978-1-317-39976-6.
  15. ↑ Goff, Krista A.; Siegelbaum, Lewis H. (15 квітня 2019). Empire and Belonging in the Eurasian Borderlands (англ.). Cornell University Press. ISBN 978-1-5017-3614-8.
  16. ↑ Станом на 1989 рік так називалася румунська мова в Молдові.
  17. ↑ Паралельно використовує і кирилицю, і латиницю.
  18. ↑ Mongolia to promote usage of traditional script. China.org.cn (March 19, 2020).
  19. ↑ Official documents to be recorded in both scripts from 2025, Montsame, 18 March 2020.
За країнами
Організатори
Діячі спротиву
Пов'язане
Види
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кирилізація_в_СРСР&oldid=40632525