Лансере Микола Євгенович — Вікіпедія

Лансере Микола Євгенович
Народження 26 квітня 1879(1879-04-26)[1]
Смерть 6 травня 1942(1942-05-06)[1] (63 роки)
Країна
(підданство)		  Російська імперія
 СРСР
Навчання Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1904)
Діяльність мистецтвознавець, архітектор
Праця в містах Санкт-Петербург
Батько Лансере Євген Євгенович
Діти ·Aleksey Nikolaevitsj Lansered
CMNS: Лансере Микола Євгенович у Вікісховищі

Микола Євгенович Лансере (14 [26] квітня 1879, Санкт-Петербург, Російська імперія — 6 травня 1942, Саратов, СРСР) — російський та радянський архітектор, художник, мистецтвознавець, професор Петербурзької академії мистецтв. Член товариства «Світ мистецтва».

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Микола Лансере народився 26 квітня 1879 року в Санкт-Петербурзі. Родовід Миколи Лансере походить від видатної династії скульпторів, архітекторів і художників Бенуа-Лансере. Батько, Євген Олександрович Лансере — відомий скульптор-анімаліст. Мати, Катерина Миколаївна Бенуа–Лансере — займалася графікою та живописом. Рідний дід Микола Бенуа — відомий архітектор, академік і професор архітектури Імператорської академії мистецтв. Брат Євген Євгенович Лансере (1875—1946) — визнаний графік і живописець, сестра Зінаїда Євгенівна (Лансере) Серебрякова (1884—1967) — видатна художниця.

Батько помер, коли Миколі було шість років. Разом із своїми п'ятьма братами і сестрами дитинство провів у родинному маєтку в Нескучне Харківської губернії та в будинку родини Бенуа в Санкт-Петербурзі. Микола Лансере навчався в Другій Петербурзькій гімназії й 1898 року вступив до Вищого художнього училища при Імператорській Академії мистецтв. Саме тоді його дядько, Леонтій Миколайович Бенуа, очолював архітектурний відділ. Микола Лансере закінчив Академію 1904 року.

Дореволюційні роки[ред. | ред. код]

1897 року й 1902 року мандрував країнами Європи, де вивчав різні архітектурні стилі. Від 1898 — член художнього товариства «Світ мистецтвава». 1903 року Микола Лансере, разом із Володимиром Щуко, перебував у творчому відрядженні вивчаючи регіони Пскова й Новгорода. 1907 року в журналі «Світ мистецтва» вийшла праця Миколи Лансере «Вандалізм у Новгородській та Псковській губерніях». Працював архітектором у Москві й реставратором у Санкт-Петербурзі. Згодом провів дослідження й написав твір «Царське село під час правління Єлизавети».

1918—1920 рр. мешкав у містах Анапа й Нахічевань-на-Дону.

Перший та другий арешти[ред. | ред. код]

1920 року Миколу Євгеновича заарештували на короткий термін більшовики в Петрограді.

Від 1922 року він працював хранителем Державного російського музею. Одночасно, з 1908 року викладав у закладах вищої освіти Санкт-Петербурга (Ленінграда). 1927 року отримав звання професор.

2 березня 1931 року Миколу Лансере заарештували вдруге. 19 січня 1932 року його засудили Колегією ОДПУ за статею 58, ч. 6 і 11 Кримінального кодексу РРФСР «шпигунство на користь Франції». Розстріл змінили на 10 років ув'язнення. Саме тоді Микола Лансере працював в Особливому конструкторсько-технічне бюро (ОКТБ-12), що розташовувався у в'язниці ОДПУ на вулиці Воїнова. Був достроково звільнений 2 серпня 1935 року.

Третій арешт[ред. | ред. код]

Миколу Лансере знову заарештували 11 червня 1938 року (за іншими даними 22 травня 1938 року) в Оранієнбаумі й засудили 26 червня 1939 року до 5 років ув'язнення за шпигунство. Миколу Євгеновича направили до пересильного пункту Котлас, де влітку 1939 року неофіційно зустрічався з сином Олексієм (червень) і дружиною (серпень). Від січня до червня 1940 року знаходився у Воркутлаге.

У серпні 1940 року був етапований до Москви для перегляду справи, а в червні 1941 року Миколу Євгеновича відправили до Саратова.

5 травня 1942 року Микола Євгенович Лансере помер у тюремній лікарні в Саратові. Там же похований на тюремному цвинтарі. 5 листопада 1957 року його реабілітували посмертно.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Олена Казимирівна Лансере (уроджена Подсендковська, 1885—1974), діти — Наталія Миколаївна Лансере (1910—1998, архітектор; зберігала, систематизувала та підготувала до друку архівні матеріали батька) й Олексій Миколайович Лансере (1916—2004, архітектор).

Вибрані архітектурні проєкти[ред. | ред. код]

В архітектурних творах застосовував стильові форми неокласицизму, давньоруського зодчества, бароко, англійської готики, маньє­ризму, палладіанства, модерну та конструктивізму.

Санкт-Петербург[ред. | ред. код]

  • 1909 — пам'ятник Петру I на проспекті Малий Сампсоніївський. Скульптор — Марко Антокольський. 2003 року на цьому місці встановлено копію пам'ятника.
  • 1909 — брав участь у побудові каплиці, огорожі й паперті Сампсоніївського собору під керівництвом Андрія Аплаксина.
  • 1911—1913 — надгробний пам'ятник Сергію Боткіну в Некрополі майстрів мистецтв, Олександро-Невська лавра.
  • 1913 — метеорологічний павільйон на Малій Конюш­ній (Єлагінський острів). Скульптор Василь Кузнецов (відновлений 1997).
  • 1913—1914 — особняк Маргарити Новинської й Варвари Засецької на Пісочній набережній, 10.
  • 1914—1916 — особняк Безакових (Федора Миколайовича, Миколи Миколайовича, Олександра Миколайовича) на вулиці Чайковського, 43. Будівля спроєктована спільно з Миколою Лукницьким і добудована в 1929—1930 рр.
  • 1914—1915 — фасад Школи народного мистецтва на розі набережної річки Мойки й набережної каналу Грибоєдова, 2. Автор Інокентій Безпалов.
  • 1923 — квартира О. Пушкіна на Мойці
  • 1925 — один із творців експозиції Літнього палацу Петра І.
  • 1929—1931 — адміністративні і цехові корпуси заводу точного ма­шинобудування.
  • 1930 — житлові будинки для співробітників ГПУ на розі вул. І. Воїнова (нині Шпалерна) і проспекту М. Чернишевського в Ленінграді.
  • 1930 — адміністративний будинок Ленінградського ОГПУ на Литейному проспекті.
  • 1931—1932 — проєкти фасадів адміністративної будівлі (ОДПУ) на розі Шпалерної вулиці і Ливарного проспекту, 4 в Ленінграді.
  • 1931—1935 — реконструкція Кінногвардійського манежу під гараж ОДПУ
  • 1931—1935 — внутрішнє оздоблення урядової дачі на Кам'яному острові (15 кімнат і ескізи меблів)
  • 1934—1937 — житловий будинок працівників Інституту експериментальної медицини на Кам'яноострівському проспекті, 69.

Інші міста[ред. | ред. код]

  • 1907 — проєкт Єпархіального жіночого училища в м. Курськ, разом з Олександром Таманяном.
  • 1907 — реконструкція будинку Є. Глушкова в Царському Селі (нині м. Пушкін Санкт-Петербурзької міськради).
  • 1910 — пам'ятник Петру І у м. Лодейне Поле, нині Ленінградської області.
  • 1913—1914 — інтер'єри особняка В. Кочубея в Царському Селі.
  • 1919 — будівля вокзалу в м. Новочеркаськ, нині Ростовської області.
  • 1920 — Народний дім у м. Азов, нині Ростовська обл.
  • 1920 — інтер'єри урядових дач поблизу м. Валдай й Москви.
  • 1920 — проєкт залу засідань і кабінету голови Раднаргоспу в Кремлі.
  • 1920 — оздоблення пасажирських приміщень кількох суден-рефрежираторів лінії Ленінград–Лондон.
  • 1922—1923 — планування м. Грозного (нині Чеченська Республіка).
  • 1924—1925 — Палац культури в Ростові-на-Дону, разом з О. Дмитрієвим.
  • 1928 — пансіонат і будинок Юрія Ос­моловського на курорті «Ястребина гора» поблизу м. Данциґ, нині Ґданськ, Польща.
  • 1929 — отримав 13-у премію (з 453-х представлених проєктів) у міжнародному конкурсі на маяк-пам'ятник Христофору Колумбу у Сан-Домінґо.
  • 1930 — житлові будинки для співробітників ГПУ на Пирогівській набережній в Москві.
  • 1930 — будинок відпочинку ГПУ в м. Сочі.
  • 1931—1935 — оздоблення кабінетів Наркома внутрішніх справ і зали засідань Московського кремля.
  • 1931—1935 — архітектурні проєкти будівлі гарячого цеху алюмінієвого заводу у Волховстрої (нині — місто Волхов).
  • 1931—1935 — проєкт будинку відпочинку ГПУ в Хості.
  • 1934—1937 — ком­плекс будівель Всесоюзного інституту експериментальної медицини в Москві, у складі авторського колективу.
  • 1931—1935 — проєкти оздоблення інтер'єрів пароплава «Севастополь», яхти і катери серії «Г4» верфі НКВС за замовленням Центрального Комітету компартії Абхазії
  • садиба брата в с. Усть-Хрестище Тимского повіту (нині — с. Хрестище Радянського району Курської області).

Проєкти в Україні[ред. | ред. код]

  • 1915—1917 — вілла П. Рігера в Ланжероні поблизу Одеси.
  • 1930 — брав участь у розробці проєкту «Театр масової музичної дії» для 4 тис. осіб у Харкові (разом з О. Ізосимовим; це був наймасштабніший помисл в історії радянської архітектури, але конкурс не був реалізований).

Інша діяльність[ред. | ред. код]

Микола Євгенович автор графічних малюнків, ілюстрував книжки.

Збережені акварелі:

  • «Берег моря» — 1908; розмір 30х38,3 см; приватна колекція, Москва
  • «Нахічевань» — 1920; розмір 31,1х47,3 см; приватна колекція, Москва
  • «Церква в Нахічевань-на-Дону» — 1920; розмір 45,5x58,5 см; приватна колекція, Москва
  • «Снопи. Затуленьє» — 1937, розмір 20 х 29 см; приватна колекція, Москва
  • «Затуленьє. Річка Оредеж (у бік Перечина)» —1936, розмір 24,4х29,2 см; приватна колекція, Москва
  • «На озері» — 1937, розмір 24,3х34,5 см; приватна колекція, Москва
  • «Ростов Великий» — 1930; бумага, акварель, графітний олівець; розмір 21,6х30,9 см; приватна колекція, Москва
  • Серія із зображенням пам'яток Санкт-Петербурга та його око­лиць: «Гатчина» — 1924; «Пушкіно» — 1926; «Петергоф» — 1929

Збережено декілька малюнків із тюремного життя.

Літературні твори[ред. | ред. код]

  • Будівництво палаців імператора Миколи І (рос. Дворцовое строительство императора Николая І) // «Старые годы». Вересень, 1913; співавторство.
  • Архітектура й сади Гатчини (рос. Архитектура и сады Гатчины) // «Старые годы». Липень—вересень, 1914.
  • Головне адміралтейство й короткий нарис його створення (рос. Главное адмиралтейство и краткий очерк его создания). Ленінград, 1926.
  • Фонтанний дім (побудова й реконструкція) (рос. Фонтанный дом (постройка и передел­ка) // Західно історично-побутовий відділ Державного російського музею. Лениінград, 1928. Т. 1.
  • Літній палац Петра І. (рос. Летний дворец Петра І). Ленінград, 1929.
  • Лансере Н., Вейнер П., Трубников А., Казнаков С., Пенэ Г. Гатчина при Павле Петровиче, цесаревиче и императоре. — СПб.: Лига, 1995. — 352 с. — (Мраморная серия). — 10 000 экз. — ISBN 5-88663-002-3.
  • Лансере Н. Е. Винченцо Бренна. — СПб.: Коло, 2006. — 288 с. — 1500 экз. — ISBN 5-901841-34-4.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ежегодник Общества архитекторов-художников. Выпуск 13. Ленинград. 1930 г. Стр. 46-53.
  • Петров А. Николай Лансере // Советская архитектура, 18. — М., 1969. Стр. 80-84.
  • Оль Г. А., Лансере Н. Н. Николай Лансере. — Л.: Стройиздат. Ленингр. отд-ние, 1986. — 184 с. — (Мастера архитектуры). — 20 000 экз. (в пер.).
  • Архитекторы-строители Санкт-Петербурга середины XIX — начала XX века. Справочник. — СПб.: «Пилигрим», 1996. Стр. 191, 192.
  • В. А. Витязева, М. А. Модзалевская-Лансере. Историк русской архитектуры Николай Евгеньевич Лансере и его книга «Винченцо Бренна» // Лансере Н. Е. Винченцо Бренна. — СПб., 2006. ISBN 5-901841-34-4.
  • А. І. Шушківський. Лансере Микола Євгенович / Енциклопедія сучасної України. 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лансере_Микола_Євгенович&oldid=39815687