Серебрякова Зінаїда Євгенівна — Вікіпедія

Серебрякова Зінаїда Євгенівна
рос. Зинаида Серебрякова
Автопортрет, 1907
Ім'я при народженні	рос. Зинаида Евгеньевна Лансере
Народилася	28 листопада (10 грудня) 1884 Нескучне, Білгородський повіт, Курська губернія, Російська імперія[1]
Померла	19 вересня 1967(1967-09-19)[1][2][…] (82 роки) Париж, Франція[1]
Поховання	Сент-Женев'єв-де-Буа
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР  Франція
Діяльність	художниця, мисткиня
Галузь	малярство
Alma mater	Академія Ґранд-Шом'єр
Вчителі	Браз Йосип Еммануїлович і Рєпін Ілля Юхимович
Знання мов	російська[2]
Напрямок	імпресіонізм
Жанр	портрет
Рід	Бенуа[d]
Батько	Лансере Євген Олександрович
Мати	Катерина Бенуаd
У шлюбі з	Борис Серебряковd
Діти	Серебряков Олександр Борисович і Серебрякова Катерина Борисівна
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Зінаїда Євге́нівна Серебряко́ва (до шлюбу Лансере, фр. Zinaida Serebrâkova; 30 листопада (12 грудня) 1884(18841212), Нескучне, Білгородський повіт Курської губернії (нині Харківська область, Україна) — 19 вересня 1967, Париж) — українська та французька художниця. Писала пейзажі, натюрморти і портрети. Авторка монументальних стінописів. Належала до товариства «Світ мистецтва».

Народилась 12 грудня 1884 в родинному маєтку Нескучне шостою дитиною у родині. Родовід Зінаїди походить від знаменитої династії скульпторів, архітекторів і художників Бенуа-Лансере. Батько скульптор-анімаліст Євген Олександрович Лансере. Мати, Катерина Миколаївна Бенуа–Лансере (1850 — 3 березня 1933 р.) — займалася графікою й живописом. Дід Микола Бенуа — архітектор, академік і професор архітектури Імператорської академії мистецтв. Брати: Євген (графік, живописець) та Микола (архітектор, художник). По сусідству на хуторі мешкала сестра батька — Зінаїда Олександрівна Лансере, у шлюбі Серебрякова.

23 березня 1886, коли Зінаїді було 2 роки, помер від туберкульозу батько. Восени того ж року мати з шістьма дітьми переїхала до Санкт-Петербурга в будинок Бенуа (нині розташований на вулиці Глінки, 15). Перші художні навички Зінаїда отримала в родині. 1900 року закінчила Коломенську жіночу гімназію в Санкт-Петербурзі та вступила до художньої школи, яку заснувала княгиня Марія Тенішева. Навчалась у класі Іллі Рєпіна, проте залишила школу після місяця навчання в зв'язку з тимчасовим її закриттям після відходу з неї Рєпіна.

У 1902—1903 мандрувала з матір'ю та двома сестрами Італією, знайомилася з творами класичного живопису й сама писала картини.

У 1903—1905 вивчала художню майстерність у портретиста Осипа Браза в Санкт-Петербурзі.

У 1905—1906 навчалась в Академії Ґранд-Шомьєр у Парижі.

9 вересня 1905 одружилася з інженером Борисом Серебряковим, сином її тітки — Зінаїди Лансере.

У родинному маєтку на хуторі Нескучне нерідко влаштовували літературні й музичні вечори, які відвідували Костянтин Сомов, Сергій Прокоф'єв, Сергій Рахманінов, Анна Ахматова та ін.

Лансере-Серебрякова досконало відтворювала картини відомих європейських майстрів, зокрема Рубенса й Тіціана в Ермітажі; Ватто, Жана-Оноре Фрагонара, Дега й Ренуара в Парижі.

Ранні твори — картини «Селянська дівчина» (1906, Російський музей) і «Квітучий сад» (1908, приватна колекція) передають любов до світу й людей, розповідають про мальовничу природу й селянське життя, різнокольорове буяння Слобожанщини^[4].

Визнання приніс автопортрет («Зінаїда Серебрякова. Біля туалетного столика», 1909, Державна Третьяковська галерея), який в 1910 вперше презентували на виставці «Світ мистецтва». Згодом мисткиня написала ще 12 полотен — портрети рідних, знайомих, селян, пейзажі й етюди. Після автопортрета широку популярність набули картини «Купальниця» (1911, Російський музей), «К. Є. Лансере» (портрет рідної сестри — Катерини Євгенівни Зеленкової; 1911, приватна колекція) і «Катерина Лансере» (портрет матері художниці; 1912, Російський музей)^[5].

У січні 1910 вперше виставила свої роботи («Автопортрет» та «Портрет няні») на Виставці сучасних російських жіночих портретів в редакції журналу «Аполлон».

У 1911 вступила до товариства «Світ мистецтва». Її картини відрізнялась від творів інших членів групи простими сюжетами, гармонією і пластичністю.

1914—1917 — період розквіту її творчого й особистого життя. Пише серію картин, що відображають народне життя, селянську працю, природу рідного маєтку в Нескучному: «Селяни» (1914—1915, Російський музей), «Яблуня» (написана в родовому маєтку) тощо. Окремо у творчості Зінаїди Серебрякової виділяються зображення її чотирьох дітей. Найвідоміша картина «За сніданком» (1914) відтворює домашній затишок.

Вагоме місце у її творчості займають картини «Жнива» (1915, Одеський художній музей) і «Вибілювання полотна» (1917, Державна Третьяковська галерея). Фігури селянок, зображені на тлі неба і поля, набувають монументальності, підкресленої низькою лінією горизонту.

У 1916 Олександр Бенуа отримав замовлення на розпис Казанського вокзалу в Москві й запросив Євгена Лансере, Бориса Кустодієва, Мстислава Добужинського й Зінаїду Серебрякову долучитися до роботи. Вона взяла тему Сходу, де Індія, Японія, Туреччина та Сіам алегорично були представлені у вигляді красунь. У цей період вона працює над картиною на тему слов'янської міфології. Картина була незавершена.

Зустріла Жовтневу революцію в рідному маєтку Нескучне. У грудні 1917 через грабежі сімей поміщиків, сім'я Серебрякових переїхала до Змієва.

У 1918 чоловік був заарештований у Москві, потім звільнений, і 22 березня 1919 помер від висипного тифу в орендованій квартирі, розташованій на вулиці Конторська, 25-А в Харкові.

До листопада 1919 родинний маєток Лансере-Бенуа-Серебрякових у Нескучному розграбували й спалили. Незадовго до цього вона із хворою матір'ю та чотирма дітьми переселилися до Харкова. Через дефіцит олійних фарб змушена була перейти на вугілля та олівець. У цей період написані одні з найвідоміших групових портретів дітей Серебрякової — «На терасі в Харкові» і «Картковий будиночок»^[6].

Художниця відмовилася перейти на популярний за радянських часів футуристичний стиль або малювати портрети комісарів.

У січні-жовтні 1920 працювала в Харківському археологічному музеї, де виконувала зарисовки експонатів. Сімейство жило в Харкові на межі бідності.

У вересні 1920 отримала телеграму від Олександра Бенуа, який повідомляв про можливість для неї отримати роботу в одному з пітерських музеїв. У грудні 1920 сім'я переїхала до Петрограда. Перші місяці після переїзду родина мешкала на вулиці Лахтинській у квартирі харківських друзів — Б. С. й Р. А. Баскових, а згодом, у власній «дореволюційній» квартирі на 1-й лінії Василівського острова.

Навесні 1921 разом із матір'ю та дітьми переїхала до «родинного будинку Бенуа» (вулиця Глінки). У квартиру підселили «на ущільнення» артистів МХАТу. Впродовж наступних років у її творчості з'явилися нові теми для малювання, а саме театральне життя.

У 1924 роботи художниці з успіхом демонструвались на виставці в Нью-Йорку, де було представлено 14 полотен. Особливу зацікавленість у глядачів викликала картина «Спляча дівчинка на червоній ковдрі» (1923).

Попри постійну зайнятість, заробітку ледь вистачало, щоб прогодувати матір і чотирьох дітей. За порадою Олександра Бенуа, який працював в Парижі, Серебрякова 24 серпня 1924 поїхала до Франції, сподіваючись продати свої роботи і отримати замовлення на портрети.

Перші роки життя в Парижі заробляла небагато, і все, що могла, відправляла до СРСР матері і дітям. Влітку 1925 до неї переїхав її молодший син Олександр, разом із ним вона жила в крихітній кімнаті.

У 1927 до Парижу приїхав у відрядження її брат Євген Лансере, який зняв і допоміг обставити для неї двокімнатну квартиру. Після цього вона змогла виписати в Париж дочку Катю, яка приїхала туди в березні 1928. Із двома старшими дітьми, Євгеном і Тетяною, вона побачиться тільки через 36 років.

У 1947 отримала французьке громадянство.

У 1966 представлені її роботи на виставках, що проходили в Москві, Ленінграді та Києві. Її картини мали грандіозний успіх публіки, набули надзвичайної популярності в СРСР. Альбоми друкують мільйонними тиражами.

Померла 19 вересня 1967 в Парижі після крововиливу в мозок. Похована на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.

У роки навчання в Осипа Браза створює свої перші картини — «Селянська дівчинка» (1903), «Портрет моєї няні» (1908), «Фруктовий сад цвіте» (1908), «Автопортрет» (1905).

Згодом вона малює портрет «Б. А. Серебряков» (1915) й автопортрет (1922).

Серед захоплень Зінаїди Серебряковї — балет і балетний світ взагалі. Тож не дивно, що серед творів вагоме місце займають картини «Сніжинки в балеті „Лускунчик“», «Балерини в костюмерній», портрети балерин Марії Добролюбової, К. Гейденрейх тощо.

У січні 1910 брала участь у виставці, де одразу отримала схвальні відгуки. Того ж року Олександр Бенуа присвятив Серебряковій один зі своїх «Художніх листів». Комісія із Третьяковської галереї одразу скупила її картини.

Французькі художники «хворіли» Марокко й Алжиром. Вона із захопленням малювала арабські країни. Двічі, в 1928 і 1932 відвідала Марокко, звідки привезла багато замальовок і ескізів.

У 1934—1936 працювала над стінописом приватного будинку в Бельгії, недалеко від Брюсселя.

Не полишала малювання портретів — серед них як російські емігранти Сергій Прокоф'єв (1926), Костянтин Сомов (1928), так і «Французький селянин» (1926), «Усміхнений молодий рибалка» (1934), «Італійська селянка у винограднику» (1936).

Зінаїда Серебрякова була і в Версалі, який багато малював Олександр Бенуа. Але Бенуа цікавив Версаль початковий, Версаль короля Людовика XIV, його прогулянки, статуї, його зміни восени та ін.

«Версальський парк» (1926) Серебрякової нагадує подібні твори Бенуа: тут теж паркова скульптура праворуч, партер, що веде вглиб аркуша, геометрично вистрижені рослини. Але все це соковито, інакше, ніяк не тонко і не графічно, як це у Бенуа. І ніяких підстаркуватих королів, трохи слюнявих, що так забавляли Бенуа.

А її «Версаль. Дахи містечка» 1924 року зовсім не схожий ні на чиї роботи — вона могла бути несхожою ні на кого.

Чоловік — Борис Анатолійович Серебряков. У шлюбі з ним народила 4 дітей:

• Серебряков Євген Борисович (26 травня 1906, Нескучне, Російська імперія — 1990, Ленінград, СРСР) — архітектор і реставратор, автор акварельних пейзажів; студіював на архітектурному відділенні ленінградського ВХУТЕІН-у, після 1945 року брав участь у відновленні архітектурних пам'яток Петергофа.  
• Серебряков Олександр Борисович (7 вересня 1907, Нескучне, Російська імперія — 1995, Париж, Франція) — художник, декоратор, майстер акварельних і темперних пейзажів Франції, Бельгії, Нідерландів, Німеччини, Італії; автор декоративних панно, монументальних розписів, ілюстратор книг і журналів.  
• Серебрякова Тетяна Борисівна (22 січня 1912, Санкт-Петербург, Російська імперія — 15 лютого 1989, Москва, СРСР) — художниця-декораторка МХАТ-у й Большого Театру
• Серебрякова Катерина Борисівна (28 червня 1913—26 серпня 2014) — художниця, членкиня-засновниця і почесна президентка Фонду Зінаїди Серебрякової (Франція).

• Картини Зінаїди Серебрякової з членами родини
• 
  Чоловік, 1913
• 
  За сніданком, 1914
• 
  Портрет сестри — Є. Солнцевої, 1914

• 9 грудня 2010 року в селі Нескучному з нагоди 126-річчя від дня народження Зінаїди Серебрякової відкрито меморіальну дошку^[7].
• 12 квітня 2017 року відбулось урочисте відкриття Історико-культурного центру пам'яті родини Бенуа-Лансере-Серебрякових у селі Нескучне^[8].

• Поштові марки
• 
  Портрет О. К. Лансере. 1910 (вип. 1988)
• 
  Зеленя восени. 1908. ГТГ (вип. 2009)
• 
  За туалетом. Автопортрет. 1909 (вип. 2009)

Самопортрети

• Автопортрет, 1903
• Автопортрет, 1906
• Автопортрет у синьому, 1906
• Автопортрет. Біля туалетного столика, 1909^[9]
• Автопортрет, 1910-і
• Автопортрет у шарфі, 1911
• Етюд дівчини. Автопортрет, 1911
• Автопортрет у костюмі П'єро, 1911
• Автопортрет із доньками, 1921
• Автопортрет із бантом, 1922
• Автопортрет із пензлем, 1924
• Автопортрет із палітрою, 1946
• Автопортрет, 1956

Портрети

• Портрет Лоли Браз, 1910
• Портрет Н. Чулкової, 1911
• Портрет матері, 1912
• Портрет О. О. Нікольської, 1920
• Портрет Г. І. Тесленко, 1920
• Портрет балерини Гейденрейх, 1923
• Портрет Іванова С. П., 1941
• Портрет Сержа Лифаря, 1961

Інші картини

• У лазні (1913).
• Жнива (1915).^[10]
• Вибілювання полотна (1917).
• Версаль. Дахи містечка (1924).
• Версальський парк (1926).
• Марокканка в білому одязі (1928).
• Париж. Люксембургзький сад (1930).
• Колліур. Катя на терасі (1930).
• Колліур. Порт із човнами (1930).
• Флоренція. Понте Веккіо (1932).
• Альпи. Селище в Савойї (1933).
• Бретань, Франція. Скошене поле (1934).
• Париж. Тюїльрі (1942).

• 
  Веранда весною, акварель, 1900
• 
  Зеленя восени, 1908
• 
  Яблука на гілці, 1910
• 
  Купальщиця, 1911
• 
  Автопортрет у шарфі, 1911
• 
  Автопортрет у костюмі П'єро, 1911, Одеський національний художній музей
• 
  Годувальниця з дитиною, 1912
• 
  Автопортрет у чорній сукні з білим коміром, 1907, Національний музей «Київська картинна галерея»
• 
  Плодовий сад, 1908
• 
  За туалетом. Автопортрет, 1909, Третьяковська галерея
• 
  Капуста. Село Нескучне, 1909
• 
  Автопортрет, 1910
• 
  Вікно, 1910
• 
  Осінь, 1910
• 
  Портрет Лоли Браз, 1910
• 
  Портрет О. К. Лансере, 1910
• 
  Портрет Ольги Лансере. 1910
• 
  Жнива, 1910
• 
  Дівчина зі свічкою, 1911
• 
  Лазня (етюд), 1912
• 
  Лазня (етюд), 1912-1913
• 
  У дитинстві. Нескучне (етюд), 1913
• 
  Лазня, 1913
• 
  Селяни, 1914
• 
  Портрет Б. А. Серебрякова, 1913
• 
  За сніданком, 1914
• 
  Портрет М. Е. Солнцевої, сестри художниці, 1914
• 
  Дві селянські дівчини, біля 1914
• 
  Селянка з квасником (етюд). Біля 1914
• 
  Жнива. 1915, Одеський національний художній музей
• 
  Селянська дівчина Поля (етюд), 1915
• 
  Жнива (ескіз). Біля 1915
• 
  Селянка, що взувається (етюд). Біля 1915
• 
  Селянка, що сидить з горщиком (етюд). Біля 1915

• Зінаїда Серебрякова. Листи. Сучасники про художницю. Автор-упорядник В. Князева. Москва, 1987. Стор. 301 (рос. Серебрякова З. Е. Письма; Современники о художнице / Авт.-сост., вступ. ст. В. Князева; авт. примеч. Ю. Н. Подкопаева. — М.:Изобразит. искусство, 1987. — 301 с.:ил.)
• Сергій Ростиславович Ернст. З. Є. Серебрякова. Петроград, 1922. (рос. Эрнст С. Р. З. Е. Серебрякова. Петроград: Аквилон, 1922. 31 с.) — твір-біографія написана за життя Зінаїди Серебрякової родинним біографом і мистецтвознавцем Сергієм Ернстом

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Серебрякова Зінаїда Євгенівна

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Zinaida Serebriakova

• Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9.. — С. 535.
• Милославський Д.К. Мистецька родина Бенуа-Лансере-Серебрякових: мистецькознавча та краєзнавча екскурсія, Харківський р-н, с. Веселе, с. Нескучне. Харків, 201-]. — 30 с. : іл. КСС. Культура і мистецтво. Число 30. — Харків: Курсор, 2016. — С. 155—162
• Сидоренко В. В. Харьковский адрес Зинаиды Серебряковой (к опыту атрибуции типовой застройки г. Харькова середины 19 в.) ППМВ 21 ст. Вип. 4.– Харків: Курсор, 2014. — С. 36-40
• Лапшин В. Зинаида Серебрякова // Искусство. — 1965. — № 11. — С. 61—67.
• Князева В. П. Зинаида Евгеньевна Серебрякова. — М., 1979.
• Ефремова Е. В. Зинаида Серебрякова. — М. : Издательство АРТ-РОДНИК, 2006. — 96 с. — (Малая серия искусств). — ISBN 5-9561-0176-8.
• Русакова А. А. Зинаида Серебрякова. — 2-е изд., испр. и доп. —Москва: Молодая гвардия, 2011. — 227[13] с.: ил. —(Жизнь замечательных людей: сер. биогр.; вып. 1310) — ISBN 978-5-235-03436-5
• З. Е. Серебрякова. Комплект открыток. Москва, Изобразительное искусство, 1985.

• Фонд Зинаиды Серебряковой [Архівовано 1 березня 2021 у Wayback Machine.]
• Картину української художниці продали за рекордні $5,9 мільйонів [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.]