Октоїх (літургія) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Октоїх (значення).

Окто́їх (грец. Ὀκτώηχος «восьмигласник», «голос») — богослужбова книга православної церкви, яка містить в собі чинопослідування вечірні, повечір'я, утрені та літургії для шести буденних днів тижня, а для недільних днів, крім того — малої вечірні і полуношниці. Всі ці піснеспіви за способом співу поділяються на вісім гласів (звідси назва книги) або наспівів, з яких кожен вживається в продовження однієї седмиці. Названий за належністю мелодійної системі осьмогласся.

Історичний нарис[ред. | ред. код]

Октоїх сходить до єдиного комплексу співів тропарно-стихирного типу, що ймовірно склався в VII столітті і носив назву Тропологій (грец. Τροπολόγιον). Згодом єдиний кодекс розпався на мінейний (тексти нерухомого річного кола), тріодний (тексти рухомого великоднього кола) і октоїх (тексти седмічного кола). На ранній стадії розвитку осьмогласні комплекти седмичних співів отримали назву октоїх або паракліт (за деякими текстам, позначеним як «молебні», παρακλητικόι). Обидві назви — октоїх і паракліт — в ранній літургійній практиці могли застосовуватися для зібрань текстів з одними і тими ж присвятами, але також могли тлумачитися по-різному в різних місцевих традиціях. Найдавніший октоїх, що дійшов до наших днів (тільки тексти, фрагментарно, без музичної нотації) був складений наприкінці VIII — початку IX століть; нині відомий як Паракліт монастиря монастиря Св. Катерини на Синаї з сигнатурою Sinait. gr. 776.

1491 року в Кракові був надрукований перший український (кириличний) октоїх^[1] з українськими мовними ознаками^[2], за ініціативи Швайпольта Фіоля в друкарні, заснованій за сприяння багатого краківського міщанина, райці, «правдивого гірничого короля Угорщини» Яна Тужона (Йоганна Турзо).

«Осмогласник», виданий в 1491 році, став першою книгою кирилицею в південно-слов'янських державах.

У 2016 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 525 років з часу виходу у світ перших друкованих староукраїнською мовою книжок у Кракові Ш. Фіолем («Осьмогласник», «Часословець», «Тріодь цвітна» для церковного вжитку) (1491).^[3]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Саси в українській культурі. Історія української шляхти. Архів оригіналу за 25 червня 2011. Процитовано 10 липня 2011.
↑ Супрун А. Е., Молдован А. М. Старославянский и церковнославянский язык // Языки мира: Славянские языки / РАН. Институт языкознания; Ред. колл.: А. М. Молдован. С. С. Скорвид, А. А. Кибрик и др. — Москва: Academia, 2005. — 656 с. — С. 34. — (Языки мира) — ISBN 5-87444-216-X. (рос.)
↑ Постанова Верховної Ради України від 2 лютого 2016 року № 971-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2016 році». Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 3 лютого 2018.

Література[ред. | ред. код]

Віденський Октоїх. Codex Vindobonensis Slavicus 37 / Дослідження: міжнародна колективна монографія; від. ред. Л. Гнатенко = Research: international collective monograph; ed. L. Hnatenko. Київ: Горобець, 2021. 240 с., іл. ISBN 978-966-2377-58-3
Киселівський К. Кодекс Ганкенштейна — староукраїнська пам'ятка. Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Т. CLXI. Збірник філологічної секції. Т. 24. Нью-Йорк; Париж, 1953. С. 11–36.
Корнієнко В. Віденський Октоїх кінця ХІІ — початку ХІІІ ст. Віденський Октоїх. Codex Vindobonensis Slavicus 37 / Видання факсимільного типу. Київ: Горобець, 2019. С. 589—591.
Путятицька О. БОЛГАРСЬКИЙ НАСПІВ І УКРАЇНСЬКО-БІЛОРУСЬКА ТРАДИЦІЯ ЦЕРКОВНОГО МОНОДИЧНОГО СПІВУ КІНЦЯ XVI—XVIII ст. (ДЖЕРЕЛОЗНАВЧЕ І ПОРІВНЯЛЬНО-СТИЛЬОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) Дисертація канд.мист. Київ 2009.
Путятицька Л. Феномен словесно-музичної цілісності давньоукраїнської монодії (на прикладі святкових стихир з нотолінійних Ірмолоїв кінця XVI—XVIII століть). Дисерт.канд.мист. Київ 2021.
Сиротинська Н. Перло многоцінне: музичнопоетичний світ Богородичної гимнографії. Львів: Тетюк Т. В., 2014.
Сиротинська Н. Вибрані осмогласні жанри української сакральної монодії [Текст]: Автореф. дис… канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Львів 2004.
Сімович В. Із Віденського Антольоґіона [Октоїха, инакше: Codex Hankensteinianus]. Хрестоматія з пам'ятників староукраїнської мови (старого й середнього періоду до кінця XVIII стол.). Прага: Сіяч, 1932. С. 127—134.
Ясіновський Ю. Віденський октоїх у колі рукописної книжності Галицько-Волинської держави. Міжнародна наукова конференція «Книжкова і рукописна культура Західної України: історія, методологія, джерельна база», Львів 27 березня 2008 року. Тези доповідей. Львів, 2008.
Ясіновський Ю. Візантійська гімнографія і церковна монодія в українській рецепції ранньомодерного часу [= Історія української музики: Дослідження. Вип. 18 / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України]. Львів, 2011.
Лозовая И. Е. Древнерусский нотированный Параклит XII века: Византийские источники и типология древнерусских списков. Москва, 2009.
Birkfellner G. Glagolitische und kyrillische Handschriften in Österreich / Österreichische Akademie der Wissenschaften. Philosophisch-Historische Klasse. Schriften der Balkankommission, linguistische / Abt. XXIII. Wien, 1975. S. 322—325 (Nr. II/141).
Birkfellner G. Codex Hankenstein. Codex Vindobonensis slavicus 37. Altukrainisches liturgisches Anthologion des 13.–14. Jahrhunderts. Neutestamentliche Perikopen. Berlin; Munster, 2006. LIII, 445 S. (Munstersche Texte zur Slavistik, Bd. 2).
Birkfellner G. Codex Hankenstein. Codex Vindobonensis slavicus 37. Altukrainisches liturgisches Anthologion des 13.–14. Jahrhunderts. Menologion. Liturgischer Festkalender fur den Jahreszyklus der unbeweglichen Feste. Munster, 2007. VIII, 401 S. (Munstersche Texte zur Slavistik, Bd. 3).
Khmelevskaya A., Zholobov O., Molkov G. Paleography and orthography of Hankenstein Codex, Periodico do Nucleo de Estudos e Pesquisas sobre Genero e Direito Centro de Ciencias Juridicas Universidade Federal da Paraiba. 2019. V. 8, n. 5. P. 317—327.URL: https://periodicos.ufpb.br/ojs2/index.php/ged/article/view/48642 (дата звернення – 23.03.2021)
Smal-Stockij S. Uber den Inhalt des Codex Hankensteinianus. Sitzungsberichte der philosophischhistorische Classe der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften. Wien, 1886. Bd. 110, Heft. 2. S. 601—689.