Попович Мирослав Володимирович — Вікіпедія

Попович Мирослав Володимирович
Мирослав Володимирович Попович
Українська філософія
Народження12 квітня 1930(1930-04-12)
Житомир, Волинська округа, УСРР
Смерть10 лютого 2018(2018-02-10) (87 років)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
Громадянство (підданство) СРСР
 Україна
Знання мов
  • українська[1] і російська[1]
  • Діяльність
  • письменник, історик, викладач університету, педагог
  • ЧленНАНУ
    Науковий ступіньдоктор філософських наук (1967)
    Школа / ТрадиціяКиївська філософська школа
    Основні інтереси- логіка, методологія та філософія науки
    - філософія і історія культури
    - історія української культури
    Alma materфілософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1953)
    Зазнав впливу
  • Кант
    Гегель
    Маркс
    Віденський гурток
    Фреге
    Рассел
  • Історичний періодФілософія XX століття
    ПартіяКПРС
    Нагороди
    Орден Свободи
    Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
    Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
    Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
    Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
    Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
    Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
    Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
    Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
    Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
    Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
    Кавалер ордена Почесного легіону
    Кавалер ордена Почесного легіону
    Національна премія України імені Тараса Шевченка
    Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України
    Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України

    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Миросла́в Володи́мирович Попо́вич (12 квітня 1930, Житомир — 10 лютого 2018[2], Київ) — радянський та український філософ, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (2001—2018), завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії.

    Життєпис

    [ред. | ред. код]

    Народився 12 квітня 1930 року в Житомирі. З 1930 року мешкав в місті Ізяслав. Вчився в середній школі № 1, де вчителювали його батьки — Олександра Рутківська і Володимир Попович.

    • 1941 року на фронті німецько-радянської війни загинув батько.
    • 1946 року Мирослав Попович, разом з братом Володимиром і матір'ю, яка під час німецької окупації працювала в друкарні «Заславського вісника», під загрозою переслідувань переїздять до діда в Народичі.
    • 1948 — закінчив Народицьку середню школу № 1.
    • 1948—1953 — студент філософського факультету Київського університету ім. Шевченка.
    • 1953—1956 — директор і вчитель історії середньої школи у селищі Золотий Потік Золотопотіцького району Тернопільської області.
    • 1956, серпень — звільнений з посади директора, переведений вчителем до школи у селі Порхова того ж району[3]
    • 1956—1959 — аспірант Інституту філософії АН України.
      1959 — молодший науковий співробітник реферативної групи Інституту філософії АН України.
    • 1960 — захист кандидатської дисертації «Ірраціоналізм у сучасній французькій філософії» (рос. “Иррационализм в современной французской буржуазной философии”).
    • 1960 — присуджено науковий ступінь кандидата філософських наук.
    • 1961 — в. о. вченого секретаря Інституту філософії АН України.
    • 1962 — старший науковий співробітник відділу діалектичного матеріалізму.
    • 1965 — присуджено вчене звання старшого наукового співробітника.
    • 1966 — захист докторської дисертації на тему: «Філософський аналіз мови науки» (рос. “О философском анализе языка науки”).
    • 1967 — в.о. завідувача відділом методології, методики і техніки соціальних досліджень Інституту філософії АН України.
    • 1967 — присуджено науковий ступінь доктора філософських наук.
    • 1969 — завідувач відділом логіки наукового пізнання Інституту філософії АН України.
    • 1970 — нагороджений медаллю рос. “За доблестный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения В.И.Ленина”.
    • 1974 — присуджено вчене звання професора.
    • 1982 — нагороджений медаллю рос. “В память 1500-летия Киева”.
    • 1984 — завідувач відділом логіки наукового пізнання та філософських основ природознавства Інституту філософії.
    • 1986 — завідувач відділу філософії, логіки та методології науки Інституту філософії АН України.
    • 1989 — голова першого осередку Руху.
       — член Капітули україно-польського порозуміння.
       — член Комітету з Державних премій України (гуманітарна секція).
       — член Комітету з Національних премій України ім. Тараса Шевченка.
    • 1992 — обраний членом-кореспондентом НАН України.
       — Президент Філософського товариства України.
       — Президент товариства «Україна-Франція».
    • 1996 — завідувач відділу логіки та методології науки Інституту філософії АН України.
    • 1996 — нагороджений відзнакою Президента України — орденом «За заслуги» III ступеня.
    • 2000 — присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
    • 2001 — присуджена національна премія України ім. Тараса Шевченка.
    • 2001 — виконувач обов'язків директора Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.
    • 2001 — нагороджений премією ім. В. І. Вернадського Фонду інтелектуальної співпраці «Україна — XXI століття».
    • 2002 — лауреат шостої загальнонаціональної програми «Людина року-2001» в номінації «Вчений року».
    • 2002 — директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.
    • 2003 — академік НАН України.
    • 2003 — премія «Людина року-2003» в номінації «Вчений року».
    • 2005 — кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня.
    • 2005 — французький орден Почесного легіону.
    • 2006 — відзнака НАН України «За наукові досягнення».
    • 2008 — «Золота медаль ім. В. І. Вернадського НАН України».
    • 2009 — Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
    • 2015 — Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».[4]

    Головний редактор наукового журналу «Філософська думка», член редколегій часописів «Вища школа», «Людина і Політика», «Наукові записки Національного університету „Києво-Могилянська академія“. Серія Філософія».

    Могила Мирослава Поповича, Байкове кладовище

    Смерть

    [ред. | ред. код]

    Помер після операції на серці 10 лютого 2018 року у Києві на 88 році життя[5][6][7]. Прощальна церемонія відбулася 13 лютого 2018 року у Великому конференц-залі Національної академії наук України. У церемонії взяв участь Президент України Петро Порошенко[8]. Був похований 13 лютого на Байковому кладовищі (ділянка № 33)[9].

    Вшанування пам'яті

    [ред. | ред. код]

    Через декілька днів після смерті Поповича, на сайті Київської міської ради була подана електронна петиція з пропозицією перейменувати на його честь вулицю Семашка, у Святошинському районі Києва, де він провів останні роки життя (не набрала достатньої кількості голосів)[10]. 8 вересня 2022 року вулицю Семашка у Святошинському районі Києва, на якій проживав філософ, було перейменовано на вулицю Мирослава Поповича.[11][12]

    Указом Президента України № 32/2018 від 14 лютого 2018 року, Поповича за визначні заслуги перед Україною посмертно нагороджено Орденом Свободи.[13]

    28 січня 2022 року ім'я Мирослава Поповича присвоєно Ізяславському ліцею № 1[14].

    Сутнісні публікації

    [ред. | ред. код]
    • «Похід проти розуму: Ірраціоналізм у сучасній французькій буржуазній філософії» (1960)
    • «О философском анализе языка науки» (1966)
    • «Логіка і наукове пізнання» (1971)
    • «Философские вопросы семантики» (1975)
    • «Очерк истории логических идей в культурно-историческом контексте» (1979)
    • «Григорій Сковорода» (1984, співав)
    • «Мировоззрение древних славян». Київ, Наукова думка, 1985. — 168 с.[недоступне посилання з вересня 2019] (EBook 2016, pdf)
    • «Микола Гоголь» (1989)
    • «Україна і Європа: праві і ліві» (1996)
    • «Раціональність і виміри людського буття» (1997)
    • «Нарис історії культури України» (1998) ISBN 966-505-205-5
    • «Універсальний словник-енциклопедія» (1999, головний редактор)
    • «Червоне століття» (2005) (pdf)
    • «Бути людиною» (2011)
    • «Філософія свободи» (2018)

    Відзнаки

    [ред. | ред. код]

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. а б Чеська національна авторитетна база даних
    2. Пішов з життя філософ Мирослав Попович /Громадське радіо, 10.02.2018/
    3. Наливайко О. Колишній директор Золотопотіцької школи Мирослав Попович — лауреат Шевченківської премії // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 184—185. — ISBN 978-966-528-289-1.
    4. Ініціатива «Першого грудня». Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 16 грудня 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |3= (довідка)
    5. Помер Мирослав Попович /УНН, 10.02.2018/
    6. Помер філософ Мирослав Попович /Радіо Свобода, 10.02.2018/
    7. Мирослав Попович помер після операції на серці
    8. Президент попрощався з видатним українським філософом Мирославом Поповичем /Сайт Президента України, 13.02.2018/
    9. Сайт НАНУ
    10. РЯБЦЕВ, ОЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ. Перейменувати нинішню вулицю Семашко на честь видатного українського філософа, мислителя Мирослава Поповича. petition.kyivcity.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 23 вересня 2020.
    11. Перейменовують 300 вулиць Києва. Дуже багато в Святошинському районі. Facebook. 19 червня 2022 року. Процитовано 9 листопада 2022 року.
    12. Людина модернізму і моральний авторитет нації: у Києві з’явилась вулиця Мирослава Поповича. 3 листопада 2022. Процитовано 8 листопада 2022.
    13. а б Указ №- 32/2018 від 14.02.2018 на сайті Президента України
    14. В Ізяславській ТГ затвердили генеральний та історико-архітектурний план міста
    15. Президент України; Указ від 19.11.1996 № 1101/96 — Про нагородження відзнакою Президента України — орденом «За заслуги»
    16. Президент України; Указ від 16.05.2000 № 686/2000 — Про відзначення державними нагородами України
    17. Президент України; Указ від 05.03.2001 № 147/2001 — Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка
    18. Кавалери Ордену НКЖ «Ї» «За інтелектуальну відвагу» 2002 р.
    19. Президент України; Указ від 12.04.2005 № 632/2005 — Про нагородження М. Поповича орденом князя Ярослава Мудрого
    20. Рішення Вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 07.09.2009. Архів оригіналу за 06.10.2013. Процитовано 06.09.2013.
    21. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»

    Джерела

    [ред. | ред. код]

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Зовнішні відеофайли
     Мирослав Попович - 05.01.2015 - Час. Підсумки дня на YouTube // 5 канал, 5 січня 2015.